LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературно-естетичні позиції і творча спадщина Івана Єрофеїва

повісті, в мистецькій конкретизації задуму І.Єрофеїв творчо розвиває традиції вітчизняного історичного письменства з його виразним емоційним забарвленням, романтично піднесеними постатями народних героїв, безкомпромісним запереченням соціального та національного гноблення.

У висновках узагальнюються результати дослідження обраної проблеми.

Як відомо, ще репрезентанти національно-романтичної культурософії визнавали уснопоетичну творчість і мову чи не найпоказовішими формами виявлення народного світорозуміння. Цією обставиною зумовлювалася віра у виняткову роль національного слова, тяжіння до абсолютизації фольклорної традиції у вітчизняному художньому поступуванні. Аналогічним чином, як свідчить аналіз, процеси розвитку української культури оцінював і Єрофеїв. В осмисленні історії, фольклору, письменства літератор і вчений намагався віднайти гарантії для існування українського народу, тому й апелював до гуманістичних потенцій науки.

Так, фольклорну поезію І.Єрофеїв потлумачував не як інертну, споглядальну творчість, а як один із активних чинників естетичного впливу на людину, як виявлення народного побуту, світоглядних переконань. До уснопоетичної творчості фольклорист ставився як до важливого складника національної свідомості етносу, пов'язуючи її з історико-культурним поступом нації. Дослідник звертався до таких важливих проблем фольклору, як його походження та історичний розвиток жанрів, поетика, засоби типізації, місце серед інших видів мистецтва тощо ("Українські думи та їх редакції", "Крым в малорусской народной поэзии XVI-XVII в., преимущественно в думах", "Відгук методи О.Потебні в розвідці Ф.Колесси про думи" тощо).

На літературознавчій ниві І.Єрофеїв почав працювати, увійшовши до складу літературно-етнографічної секції кафедри історії української культури ВУАН. Передкризовий стан, у якому перебувала історія літератури, спонукав науковців до пошуків нових методів дослідження.

Попри певну публіцистичність і помітні стереотипи русофільського мислення, літературно-критичні розвідки І.Єрофеїва – одна з вагомих часток у його творчому доробку – зберігають свою актуальність дотепер. Науковець працював у різних жанрах: загальний огляд, стаття, рецензія, літературний портрет. Учений проводив і цікаві паралелі (наприклад, Т.Шевченко – А.Церетелі, Г.Данилевський – І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний), і осмислював творчість російських письменників українського походження (М.Гоголь, Г.Данилевський), і звертався до характеристики спадщини "маргінальних" літераторів (В.Маслович, О.Галкін).

Загалом же, як фольклорист і літературознавець І.Єрофеїв послуговувався традиційними методами дослідження – філологічним, соціологічним та порівняльно-історичним. Учений стояв на позиціях позитивізму, сповідуючи культ збирання, накопичення й опису фактичного матеріалу. Його науковому доробку не притаманний ревізіонізм, переоцінка усталених концепцій, а радше, – конкретизація, узагальнення раніше висунутих поглядів. Проте вдумливий читач, дослідник знайде у розвідках Єрофеїва чимало корисного для себе, для власних наукових спостережень.

Повість І.Єрофеїва "Олекса Довбуш" належить до однієї з перших в українській радянській літературі спроб широкомасштабного художнього осмислення опришківського руху – потужної форми національно-визвольної боротьби українського народу. Характерно, що завершений в останні місяці Другої світової війни твір пронизаний мотивами безкомпромісного неприйняття чужоземного поневолення, уярмлення людини людиною загалом. Єрофеїв-письменник художньо змодифікував численні історичні, архівні документи, фольклорні джерела про рух, наслідком чого й стала розлога панорама опришківства.

"Олекса Довбуш" – твір переважно реалістичний, хоч легко помітною є романтизація постаті головного героя, його побратимів. У виключно романтичній тональності репрезентує прозаїк, зокрема, мотив приреченості Довбуша, його роздуми про швидкоплинність життя, романтично забарвлена й інтимна сюжетна лінія повісті. Реальна історична особа – народний ватажок Олекса Довбуш – в концепції письменника постає не як господар власної долі, а як частка Всесвіту, часом позбавлена сил щось змінити. Через це у повісті іноді проступає ірреальний, позначений рисами фаталізму світ. Отже, є всі підстави дефініціювати художню манеру белетриста як традиційно реалістичну, що, водночас, містила художні досягнення романтичного світовідтворення й окремі спроби модерністичного характеру.

З повісті бачимо, що естетичним уподобанням І.Єрофеїва притаманні простота й природність. Часом прозаїк загострював сюжет, щоб заінтригувати читача, іноді звертався до фольклорної "правди" чи, тяжіючи до всебічного висвітлення опришківського руху, апелював до історичних документів. Повість не позбавлена художніх вад, однак сприймається як самодостатнє, сповнене соціальних, національних і психологічних мотивів, цікаве за ідейним задумом і композиційним виконанням художнє явище. Можна твердити, отже, що І.Єрофеїв належить до тих художників слова, творчість яких збагатила вітчизняне письменство нехай і скромними, проте оригінальними художніми здобутками.

До якого б виду діяльності не звертався Іван Єрофеїв – чи до фольклористики, чи до літературознавства, чи до прози – скрізь помітні сліди його індивідуальності, глибина думки, насиченість слова, пристрасність патріота-українця. Відтак життя і творчість вітчизняного письменника та вченого є прикладом незрадливого служіння своєму народові, його культурі.


Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях


Мельничук І.В. Деякі аспекти ознайомлення студентів з творчістю письменників ХХ століття// Сучасні тенденції у літературознавчій підготовці вчителів-словесників: Зб.наукових праць. – Вип.2:Матеріали Всеукр. наук.-практ.конференції, Мелітополь 25-26 квітня 2001 р. – Мелітополь: Твім інтер, 2001. – С.164-168 (у співавторстві).


Мельничук І.В. І.Єрофеїв: Невідоме про фольклориста і письменника// Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. – К.: Логос, 2001. – Том 28. – С.188-198.


Мельничук І.В. До історії вивчення думової традиції в українській фольклористиці ХІХ – початку ХХ століття// Матеріали ІV підсумкової науково-практичної конференції викладачів Маріупольського гуманітарного інституту: Зб.наук.праць/За ред К.В.Балабанова. – Маріуполь: МГІ, 2002. – С.107-109.


Мельничук І.В. Дума про бурю на Чорному морі в дослідженнях І.Єрофеїва// Матеріали науково-практичної конференції „Маріуполь: історія і перспективи": Зб.наук.праць. – Маріуполь, 2002. – С. 118-120.


Мельничук І.В. Павло Грабовський в оцінці І.Єрофеїва// Вісник Сумського державного університету. Серія філологічні науки: Збірник наукових праць. – Суми: Вид-во СумДУ, 2003. - №1. – С.57-61.


Мельничук І. В. Спадщина В.Масловича в дослідженнях Івана Єрофеїва// Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені