LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературно-критична діяльність Ксенофонта Олексійовича Полєвого

поглядів Кс. Полєвого, і його концепцію. На формування поглядів російських романтиків – і письменників, і критиків – мали вплив різні варіанти європейського романтизму. Усвiдомлені в умовах російської історичної дійсності, вони відтворилися і в розмежуванні течій в межах напрямку, і в різноманітності індивідуальних концепцій, і навіть в особливостях еволюції романтизму. У різних течіях російського романтизму в тій чи іншій мірі відбилися риси якогось із національних варіантів і спільні риси західноєвропейського романтизму, до яких належать: похід проти раціоналізму; релігійність, віра в існування Божої першооснови, погляд на людину як на частку світового духу; визнання інтуїтивної основи творчості; несприйняття сучасної дійсності і як результат - індивідуалізм, заглиблення в себе; універсалізм, тлумачення дійсності у вселенському масштабі; історизм; спрямування на народність.

Більшість із зазначених положень прийняв і Ксенофонт Полєвой, але не всі. Головним дійовим чинником його переконань був історизм. У його роботах відбилося також повне визнання Божої першооснови, віра в силу інтуїції художника, в можливість його Божого осяяння. Але у Ксенофонта Полєвого не було проблем з прийняттям сучасної йому дійсності, а тому ідея суб'єктивності творчості проявилася не в індивідуалізмі, відчуженості від реального світу, а в обгрунтуванні ідеї індивідуальності поета як особистості оригінальної, незвичайної. Естетична концепція Кс. Полєвого базувалася на теоретичних засадах філософії французького романтизму, яку він називав істинною філософією.

Формування філософських поглядів Кс. Полєвого почалося з захоплення філософією Шеллінга. І хоча це захоплення виявилося недовгочасним, воно залишило свій слід в літературному кредо критика. Можливо, саме положення про мистецтво як прояв абсолютної гармонії завадило Кс. Полєвому сприйняти ідеї реалізму. Пізніше Кс. Полєвой знайомиться з роботами Кузена, Гізо, Тьєррі та інших представників французької філософії, ідеї яких виявилися більш близькими йому і більш зрозумілими. Стрижневим положенням їх концепції була вказiвка на народність і історизм . Відхід від теорії Шеллінга пояснювався ще й тим, що вона стала основою для обгрунтування ідеї аристократизму літератури, яке проводили любомудри і проти якого активно виступили брати Полєві.

Завдяки передовій філософській базі, аналітичному підходу до конкретних проблем, умінню глибоко їх осмислювати, Ксенофонт Полєвой став одним з провідних критиків і теоретиків літератури свого часу. Багато положень його літературно-критичної концепції згодом увійшли в теоретичний кодекс В.Г.Бєлінського. Це стосується перш за все літературного кредо Ксенофонта Полєвого, яке викладено і відбилося в критичних статтях, опублікованих в журналі "Московский телеграф". Основні положення його були такими:

  • Призначення критики – піклуватися не про часткові явища у літературі, а про напрямок мистецтва в цілому.

  • Критика має бути об'єктивною, не залежати від особистого смаку чи міжусобних стосунків критика і письменника.

  • Об'єктивність критики забезпечується філософською теорією, яка складає основу для формування системи цінностей.

  • Головними у системі нової критики мають бути принципи історизму, народності, самобутності мистецтва.

  • Важливу роль у визначенні системи цінностей відіграє літературна полеміка, яка має вестися за правилами етики.

  • Орієнтація на напрямок у мистецтві має бути головною і в щорічних оглядах літератури, які повинні бути критичними, а не констатуючими.

    Для сучасного літературознавця викладені положення не є чимось новим. Але їх значення для літераторів першої половини Х1Х ст. важко переоцінити, адже в ті часи теоретичні засади критики тільки починали створюватись. Як відзначав П.М.Полєвой (племінник Кс. Полєвого), "... ни для кого еще не были достаточно ясны основы разумной критики. Что требовать от произведения поэтического, что в нем хвалить и порицать? – все эти вопросы для большинства были темными и неясными".4

    Ксенофонт Полєвой одним iз перших в історії російської літератури сформулював чітку концепцію літературного процесу. Автори, які зверталися до цієї проблеми до нього, висвітлювали окремі питання, але в їх поглядах не було системи чи наукового обгрунтування положень. Так, О.Ф.Мерзляков у роботі "Рассуждение о российской словесности в нынешнем ее состоянии" (1812) спробував проаналізувати літературу від часів Петра 1, але у нього ще не було чітких уявлень про зв'язок літератури з суспільством – він лише інтуїтивно хронологізацію літератури дає у відповідності з хронологізацією історичних подій. Література представляється ним статично, не як результат розвитку літературного процесу. Погляд на літературу як на суспільне явище є властивим для праць М.І.Греча, який головне джерело розвитку літератури вбачав у суспільному життi. Але, обгрунтовуючи історичний принцип, М.I.Греч не звертав увагу на внутрішні рушійні сили літературного процесу і не реалізував своїх теоретичних засад при аналізі конкретного матеріалу ("Обозрение русской литературы 1814 г.). Р.Т.Гонорський теж підійшов до розуміння зв'язку літератури з суспільством, і це проявилося в тому, що не вдалося М.І.Гречу: він характеризує стан сучасної йому літератури як боротьбу трьох шкіл – "славянолюбцев , карамзинистов и особого класса писателей, у которых нет начальника, но зато есть свое уложение5 (так він називає романтиків). Зверталися до цього питання і М.Полєвой, і С.Шевирьов, і В.Кюхельбекер, однак вони не знайшли вiдповiдi на нього. Обгрунтоване розумiння взаємозв'язку лiтератури та суспiльства вдалося продемонструвати тiльки Кс. Полєвому. Його концепцiя зводиться до такого: літературний процес являє собою послідовну зміну напрямків, зумовлену суспільно-історичним розвитком. Напрямок – це внутрішній потяг літератури до досягнення поставленої мети, який визначає характер творів і в основі якого буває ідея епохи, народу. Рушійною силою розвитку літератури, зміни напрямку є боротьба партій, носіїв нових і застарілих ідей. Новий напрямок може вказати тільки геніальна особистість. Наведені положення викладені у статтях "Сочинения и переводы в стихах Павла Катенина", "О направлениях и партиях в литературе", "О новом направлении русской словесности" та інших.

    Значна частина праць Ксенофонта Полєвого спрямована на боротьбу проти наслідування іноземних письменникiв, за самобутність і народність російської літератури ("Полтава", поэма А. Пушкина, "Стихотворения барона Дельвига", "Стихотворения Н. Языкова", "Русские повести и романы" та ін.). Внесок Ксенофонта Полєвого у цю боротьбу слід вбачати в тому, що він першим представив сучасність, народність і самобутність як вимоги свого часу, показав сутнiсть і дав iх обгрунтування. Сучасність, на думку Кс. Полєвого, - це і відповідність духу свого часу, і погляд на події минулого з позицiй сучасності; самобутність – це національний погляд на світ, а не наслідування іноземним письменникам. Суть народності – у вираженні духу свого народу, осяганенні чарівності його мови, проникненні у його звичаї, традиції.

    Ксенофонт Полєвой першим у російській критиці поставив проблему істини в літературі і сформулював власне розуміння цього поняття. До цієї проблеми автор звертається в статтях Ермак. Трагедия в пяти действиях. Сочинение А. Хомякова, Черная немочь, повесть г-на М. Погодина та інших. Згідно з його поглядом, істина - в описуваннi подій, взятих з життя чи видуманих, але схожих на дiйснiсть; у


  •