LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературно-критична діяльність Ксенофонта Олексійовича Полєвого

відповідності мови літературного твору духу народу і часу; у зорієнтованості літературного твору на високу моральну ідею. У статті, присвяченій комедії О. С. Грибоєдова "Горе от ума", Кс. Полєвой приходить до висновку, що істина літературного образу досягається за допомогою його типізації, і одним з перших в літературознавстві розкриває поняття типізації.

Розглядаючи проблему особистості i творчості, Кс. Полєвой показав призначення митця: не розважати публіку, а сприймати світ і перетворювати його, стверджуючи ідеали добра, яке торжествує над злом; передавати свої почуття, осяяні натхненням. Зазначені положення викладені у статтях Взгляд на два обозрения русской словесности, Стихотворения Н.Языкова, Душенька, древняя повесть в вольных стихах. Соч. Ипполита Федоровича Богдановича та інших. Це була позиція прогресивного романтизму, і вона відіграла свою роль у протистоянні тим поглядам на призначення митця, які орієнтували на відрив від реального життя, поринання в уявлюваний чи навіть містичний світ.

Виступивши слідом за своїм братом проти аристократизму в літературі, Ксенофонт Полєвой показав згубний вплив вищого світу на поета і поезію і викрив його причини. Він обгрунтував думку про те, що рушійною силою розвитку літератури є представники не вищого світу, а "третьего сословия" – прошарку, середнього між вищим світом i простим народом. Ці думки обстоюються ним у статті, присвяченій аналізу повісті І.Богдановича "Душенька", в оглядах літератури ("Взгляд на два обозрения русской словесности" ) та інших. Заслуговують на увагу мова та стиль критичних робіт Кс. Полєвого. Його літературний почерк характеризується особливостями, які підкреслюють самобутність та оригінальність автора. За жанром його критичні роботи являють собою поєднання елементів критичної статті, полемічної i теоретичної. Основними рисами в постановці проблем є послідовність i перспективність: у кожній роботі розв'язується основна проблема (одна чи дві) i питання, пов'язані з нею. Одна й та ж проблема розглядається як головна у декількох статтях, що дозволяє доопрацювати і забезпечити багатоаспектність та глибину ii аналізу. Проблеми, що поставлені в одній статті як основні, в інших доопрацьовуються як допоміжні. Це не тільки забезпечує послідовність, а й пов'язує всі поставлені проблеми, дозволяє поглянути на них як на ланки однієї системи. Композиція статей Кс. Полєвого зорієнтована на привернення уваги читачів, вплив на них. До улюблених засобів їх зацiкавлення належать : полемічний початок, ліричний початок, риторичний початок. Закінчуючи свої статті, Кс. Полєвой часто підводить підсумки того, про що говорилося, чи вказує на перспективи розвитку iдеi. Іноді в кінці статті звучить емоційний заклик до дій.

Всі статті автора мають яскраво виражену проблемну спрямованість, яка втiлюється чи то в дискусії з реальними або уявлюваними опонентами з певних питань, чи то в роздуми, які спонукають читача до спільних пошуків відповіді на поставлені запитання.

Ксенофонт Полєвой майстерно користувався засобами вираження емоційних оцінок. У висловленнi характеристик він не боїться бути суб'єктивним, часто вживає епітети з експресивним забарвленням. У формулюваннi негативного критик здебільшого обережний, але висловлює свою думку прямо і недвозначно, наводячи приклади для її підтвердження, а іноді вдаючись до полемічної іронії .

Зміст, мова i стиль статей Ксенофонта Полєвого забезпечували детальність та повноту висвітлення питань. Він, на відміну від Миколи Полєвого, не торкався масштабних, глобальних проблем, але конкретні питання аналізував глибоко, обгрунтовуючи висновки. У його роботах немає абстрактних роздумів i відступів, які б демонстрували "гру розуму" як самоціль, - статті відзначаються чіткістю і цільністю.

Дослідження проблематики, мови i стилю праць Кс. Полєвого, уважне читання всіх випусків журналу "Московский телеграф" допомогли встановити авторство однієї статті Ксенофонта Полєвого, підтвердити один його переклад, опублікований у журналі без підпису, а також висловити гіпотезу про те, що перу Кс. Полєвого належать ще чотири статті, авторство яких на сьогоднішній день не встановлено. Труднощі виявлення всього списку робіт Кс. Полєвого пов'язані з тим, що він часто не підписувався під своїми статтями, – на цей факт неодноразово звертали увагу науковці. Уважне вивчення всіх статей, опублікованих у журналі під рубрикою "Русская литература", дозволило зробити висновок, що рецензія "Повести Михаила Погодина. 3ч."6 належить перу Ксенофонта Полєвого. Цей висновок базується на тому, що у рецензії є таке посилання: " Несколько лет назад, когда была издана повесть г-на Погодина "Черная немочь", мы подробно изложили свое мнение о неспособности его к сего роду сочинений" (с.97). Йдеться про рецензію, опубліковану у цьому журналі в 1829 р. (№15, с. 312 – 328) і підписану Ксенофонтом Полєвим. Зрозуміло, що він є автором і непідписаної рецензії 1832 року. Цей висновок підтверджується і текстуальним аналізом: в анонімній рецензії ставляться проблеми, які Кс.Полєвой цілеспрямовано відпрацьовував у своїх роботах: наслідування іноземних письменникiв, натхнення поета, осяяне Богом.

Текстуальний і стилістичний аналіз дозволяє стверджувати авторство Ксенофонта Полєвого стосовно таких робіт, як рецензія на книгу "Речи Бенжамена Констана Фуа в палате депутатов7; О сочинениях Гете, изданных после его смерти8; стаття про Вашингтона Ірвінга.9 У журналі "Московский телеграф" № 7 за 1833 р. опубліковано переклад уривків з книги "Записки герцогини Абрантес" без підпису. Підтвердження того, що автором перекладу був Кс. Полєвой, знаходимо у виданні "Русский архив" за 1869 р.,10 у якому ця робота наводиться як один з перекладів Кс. Полєвого.

Внесемо деякі уточнення щодо автора статей за підписом "Журнальный сыщик. На думку В.Г.Березіної, ці статті належать перу Миколи Полєвого.11 Але в "Истории русской словесности" П.М.Полєвого (1900 р.) подається цитата із спогадів Вяземського, яка засвідчує, що цим загадковим псевдонімом підписувався саме Вяземський: Журнальная деятельность была по мне; все подстрекало, подбивало меня; я стоял на боевой стене, стрелял изо всех орудий, партизанил, наездничал и под собственным именем, и под разными заимствованными именами и буквами: журнальный сыщик все ловил на лету... (с. 2).

Внесок Ксенофонта Полєвого у розвиток критики i теорії літератури не був оцінений належним чином істориками літератури, що пояснюється соціальними та психологічними причинами. Кс. Полєвой не зміг зрозуміти вимог нового часу. Він продовжував відстоювати свої літературні постулати, не помітивши їх якісно іншого застосування у нових умовах. Так, він продовжував боротьбу за народність літератури у його розумінні ( вираження духу народу, традицій, звичаїв), не помітивши, що це поняття до 40-х – 50-х років стало дещо іншим: народність уже розуміли перш за все як вираження сподівань і надій народу, правдиве зображення його життя. Він все ще боровся проти аристократизму в літературі у його колишньому розумінні, хоч суть цього поняття встигла змінитися: аристократизм починав втілюватися в теорії мистецтва для мистецтва. Подібно до Дон Кіхота, Кс. Полєвой боровся з вітряками ідей, які уже були розвінчані, – він став неактуальним, не помітивши цього. Новий – реалістичний – напрямок в мистецтві аж ніяк не збігався з уявленнями Кс. Полєвого про мистецтво як вираження гармонії і торжества добра над злом, про мистецтво , призначення якого - у ствердженні високих моральних