LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературно-критична діяльність Ксенофонта Олексійовича Полєвого

ідеалів, відтворенні поезії життя. До того ж соціально-політичні погляди Кс. Полєвого ніколи не виходили за межі ліберальних, тому він не міг зрозуміти і сприйняти закликів до боротьби проти царського самодержавства, на пiдтримку ідей революціонерів-демократів. Особисте ставлення Кс. Полєвого до Булгаріна і Греча ніколи не було ворожим – навіть у період видання "Московского телеграфа". До 40-х – 50-х років естетичні і соціальні пріоритети зробили колишніх опонентів однодумцями.

Викладені причини не дають ніяких підстав звинувачувати
Ксенофонта Полєвого у відступництві, у торгівлі своїм пером, називати його клевретом Булгаріна і Греча – саме таке ставлення до критика поширено в літературознавстві. Характеризуючи виступи Ксенофонта Полєвого у пресі в 40 – 60 роки, часто відзначають, що його статті нагадували доноси на опонентів. Зазначимо, що донос – таємне повідомлення владі, яке містить звинувачення когось. Виступи в пресі у зв'язку з цим аж ніяк не можуть розглядатися як донос. Звинувачення опонента є природним для полеміки. Чим важливіше чи просто "болючіше" питання, з приводу якого ведеться дискусія, тим гостріші виступи опонентів, тим більша напруга пристрасті та емоційних оцінок. Полеміка з представниками "натуральної школи" торкалася самих важливих для Кс. Полєвого питань. Молоді літератори посягали на його естетичні принципи та життєві устої! Ксенофонт Полєвой бив на сполох, і навряд чи ми маємо право дорiкати йому за це.

Другий розділ – "Внесок Ксенофонта Полєвого у розвиток журналістики та белетристики" – починається з викладення критеріїв аналізу журналістської діяльності, якi включають: погляди письменника на те, яким має бути журнал, тобто журналістський кодекс видавця чи редактора; його внесок у розвиток теорії і практики журналістики; зміст і структура журналу, що видається ним. На основі аналізу журнальних статей, змісту журналу "Живописная русская библиотека" визначаються основні положення журналістської концепції Кс. Полєвого, які збагатили теорію російської журналістики. До них належать: 1). вимога твердого напрямку журналу; 2). журнал має бути відкритим для полеміки; 3).одне з основних завдань журналу – розвиток і удосконалення мови, прищеплення любові до неї. Засобами розв'язання цього завдання має бути рецензування лінгвістичної та лексикографічної літератури, публікація статей про походження слів та виразів, знайомство з прислів'ями та приказками на сторінках журналу; 4). вимога до журналу – вимога "народной пользы": розширення кругозору читачів, сфери їх інтересів, виховання естетичного смаку. Всі ці положення пізніше ввійдуть до журналістського кодексу В.Г.Бєлінського. Ксенофонтом Полєвим вони були повністю втілені під час роботи в журналі "Московский телеграф" і у виданні власного журналу "Живописная русская библиотека" (1856 – 1858). Його можна розглядати як приклад незаідеологізованого журналу, що мав велике інформативне, дидактичне i виховне значення.

Велику увагу Кс. Полєвой приділяв питанням лексикографії. У рецензіях на словники він висунув ряд вимог, які не втратили свого значення і в наш час: відтворення фактів мови, яка перебуває у живому функціонуванні; суворий відбір одиниць для тезаурусу; повнота відображення лексичної системи; адекватність перекладу.

Не менше уваги приділяв видавець і питанням методики викладання гуманітарних дисциплін, особливо історії.12 У статтях на зазначену тему Кс. Полєвой сформулював загальні принципи викладання гуманітарних дисциплін, які вражають своєю чіткістю і переконливістю: інформація, яка дається учням, має бути представлена в системі; при викладанні гуманітарних дисциплін необхідно враховувати історичний підхід; у процесі навчання необхідно активізувати розумову діяльність учнів; слід формувати в учнів уміння працювати самостійно – вчитель має бути тільки організатором і керівником цієї роботи.

Виступи Ксенофонта Полєвого в журналах свідчать про те, що його дуже цікавила проблема сильної особистості. Основоположною у погляді на цю проблему була ідея, за якою сильна особистість – це обранець Долі, призначений виконати волю Бога на Землі. До сильної особистості, на думку автора, треба підходити з урахуванням її винятковості – всі її вчинки мають бути виправдані. Причина руйнування слави сильної особистості – не її помилки чи пороки, а її опір ідеї нової епохи. "Московский телеграф" публікував статті про багатьох видатних людей: Гете (1832, 3 17; 1834, № 2), Шекспіра ( 1831, № 13; № 14); Дмитрія - Самозванця ( 1831, № 20); барона Белінсгаузена ( 1832, №№ 22 та 23). Але особливо братів Полєвих цікавив Наполеон ( 1826, № 13; 1839, № 1; 1830, № 23, 24; 1831, № 11; 1832, № 18; 1833, № № 7, 8, 9). Перед очима читачів журналу пройшло майже все життя Наполеона, причому перекладачем більшості статей на цю тему був Ксенофонт Полєвой. Він познайомив читачів з тим, як поводив себе Наполеон у битвах, як він ставився до друзів та ворогів, як відбувалося його відречення від престолу, де його було поховано і що являє собою його могила. Особливо серйозна увага цій особистості була приділена у рецензії на книгу Вальтера Скотта "Жизнь Наполеона Боннапарте" ( 1833, № 8, с. 539 – 557; № 9, с. 132 – 151). У ній критик неодноразово підкреслює основне положення своєї концепції: видатна особистість перебуває в апогеї слави доти, доки моральна ідея, носієм якої вона є, володіє епохою. Причина руйнування слави видатної особистості – не її поразка і навіть не її фізична смерть, а опір моральній ідеї, відповідній віку.

Зображуючи видатних людей, Кс. Полєвой завжди підкреслює їх позитивні риси, прагне показати в їх вчинках поезію життя. Це прагнення проявилося в його статті про подорож капітана Белінсгаузена. То була перша спроба Ксенофонта Полєвого самостійного опрацювання документальних матеріалів з метою їх художнього представлення. Описуючи труднощі, які спіткали Белінсгаузена, Кс. Полєвой підкреслює його мужність, сміливість, почуття відповідальності. Це ще не художній твір у повному розумінні, але і не науковий звіт. Документально-художня розповідь базується на фактах і звітах , але, вражений поезією вчинку і величчю героя, автор часто просто не в змозі залишитися в межах документалізму, і на сторінках розповіді, спілкуючись з читачем, передає свої почуття: "Вообразите морозные темные ночи, густой снег, продолжающийся по нескольку часов, отчего все веревки и паруса леденеют и не повинуются усилиям человека, мелкие льдины, затрудняющие плавание, и наконец, громады льдов, которые встречаются беспрерывно и угрожают разбить суда при столкновении с ними...13. Тоді Ксенофонт Полєвий ще тільки починав свій шлях до белетризованої біографії, з якою він виступить як новатор у галузі документального жанру і в якій з найбільшою повнотою втілиться його концепція видатної особистості.

Питання про документальні жанри взагалі і біографічний зокрема, недостатньо опрацьовано навіть в наш час, коли, здається, все схарактеризовано і узагальнено. Проблема жанру твору Кс. Полєвого "М.В.Ломоносов" видається досить складною, адже це був перший художній опис життя реальної особистості у російській літературі.

Щоб визначити жанрову приналежність твору, його новизну, слiд: 1).уяснити джерела біографічного жанру з метою вияву тих ознак, які не змінилися з часом, і тих, які відрізняють твір Кс. Полєвого від попередніх; 2).виявити співвідношення фактів та вимислу, документального i художнього образів а також те нове, що вніс Ксенофонт Полєвий в образну систему