LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературно-мистецькі та наукові пошуки Марії Загірньої

підвищення загального рівня морально-етичної, політичної, естетичної культури, подолання межі між простим народом та інтелігенцією, забезпечення елементарної підготовки читача з народу до сприйняття високомистецьких художніх творів. Книжки, видані рідною українською мовою, протистояли шовіністичній політиці російського уряду та денаціоналізації.

У роботі досліджено активну діяльність Марії Загірньої у царині художнього перекладу. Завдяки її зусиллям український читач познайомився з творами німецького драматурга Г.Зудермана (драми соціальної тематики "У рідній сім'ї", "Кінець Содомові"), а також з драматургією бельгійського письменника, одного з лідерів світового модернізму М.Метерлінка (п'єса "Монна Ванна"). Захоплюючись літературою реалістичного звучання, письменниця перекладала драми Г.Ібсена, який вважається одним із засновників норвезького національного театру. У 1907-1908 роках у Києві Б.Грінченком було видано соціальні драми "Нора", "Примари", "Ворог народові", комедію "Підпори громадянства", перекладені Марією Загірньою. Драми "Нора" Г.Ібсена та "Монна Ванна" М.Метерлінка було вміщено також в антологію всесвітньої літератури, в збірку поезії та прози для читання й декламування під назвою "Досвітні огні", куди увійшли кращі твори української, російської та зарубіжної літератури.

Переклади Марії Загірньої репрезентують твори світової дитячої літератури. Завдяки перекладацькій та видавничій діяльності письменниці з'явилися книжки Марка Твена "Пригоди Тома Сойєра", Г.Бічер-Стоу "Дядькова Томова хата, або життя рабів-негрів", повість для дітей "Серце" італійського письменника Е.Амічіса.

Високої оцінки заслуговує робота Марії Загірньої над перекладами творів російських письменників: М.Салтикова-Щедріна "Як мужик двох генералів прохарчив", "Дикий пан" (К., 1907), Д.Маміна-Сибіряка "Лісова казка" (К., 1917), М.Лєскова "Оповідання про Федора християнина і про друга його Овраама жидовина" (Л.,1898), оповідання Л.Толстого та ін.

Заслуговує на увагу й видавнича діяльність Марії Загірньої, яка в складних цензурних умовах сприяла публікації творів українських і зарубіжних письменників, зокрема Т.Шевченка, Марка Вовчка, М.Коцюбинського, Б.Грінченка, Л.Яновської, А.Тесленка, а також Марка Твена, Г.Бічер-Стоу, Е.Амічіса, Г.Андерсена українською мовою.

Таким чином, творчість Марії Загірньої доцільно розглядати в контексті народницького напрямку, який продовжував функціонувати в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття, незважаючи на виникнення нової модерної літератури. Художню манеру письменниці визначено як реалістичну, хоч у деяких творах відчутні впливи сентименталізму (повість "Під землею") й імпресіонізму (оповідання "Два горя", "Чередник і дівчина").

Творчість Марії Загірньої є складовою частиною важливого етапу в розвитку української літератури, який забезпечував безперервність національно-культурних і літературно-мистецьких традицій у період репресивних заходів проти всього українського, а також сприяв поглибленню ціннісних орієнтацій українського народу та пробуджував національну свідомість.

У другому розділі – "Літературно-естетичні погляди та наукова діяльність Марії Загірньої" – досліджено роль педагогічних ідей у розвитку національної школи, а також різні галузі наукової діяльності письменниці. Діапазон педагогічних пошуків Марії Загірньої досить широкий: вчителювання, створення та видання підручників українською мовою, видання та переклади світової дитячої літератури, діяльність у товаристві "Просвіта" та педагогічних журналах. Усі ці аспекти розглянуто в першому підрозділі.

У 1883 році Марія Миколаївна приєдналася до педагогічного гуртка, яким керував Борис Грінченко. Цей гурток виконував важливу функцію видання та поширення літератури. Такі погляди Бориса і Марії Грінченків були прогресивними не тільки для того часу. Адже насильництво в насадженні освіти нерідною мовою зумовлює не лише денаціоналізацію, але й цілковитий занепад моральності, шкодить навчанню і вихованню.

Погляди Марії Загірньої реалізувалися у вихованні власної доньки. Складовою частиною виховного процесу в сім'ї Грінченків було спілкування рідною мовою, залучення дитини до пізнання українського побуту і традицій. Батьки сприяли оволодінню кращими духовними надбаннями українського народу, розвивали почуття гордості за приналежність до нього.

Надзвичайно тяжким недоліком навчання шкіл України була відсутність українських підручників та книжок як наслідок суворих заборон російської цензури. Головним досягненням Грінченків у педагогічній практиці є те, що в умовах національного гноблення вони складають і видають підручники українською мовою. У педагогічних роботах особливо відчутне своєрідне життєве кредо подружжя Грінченків, у підручниках та посібниках простежується глибоке знання й розуміння творчої спадщини Г.Сковороди, Т.Шевченка, К.Ушинського.

У 1912 році вперше вийшов друком підручник, написаний Б.Грінченком і відредагований Марією Загірньою, - "Рідне слово. Українська читанка" з підзаголовком "Перша після граматки книга для читання". Читанка реалізувала прагнення Грінченків до ідеї національного виховання, що ґрунтується на традиціях народознавства, разом з цим автори не виявляють національної обмеженості, вчать любити й поважати всі народи та мови світу. Проте через заборону українських шкіл ця книга в той час не могла потрапити до класу і була приречена лише для домашнього вжитку. Вдруге читанку "Рідне слово" було видано в Києві у 1917 році, коли на території України почали створюватися перші національні навчальні заклади. Наступного 1918 року М.Грінченко видає у двох книгах читанку "Наша рідна мова", яка була логічним продовженням "Рідного слова". Підручник було написано в роки створення нової держави, а видано в Києві Всеукраїнським учительським видавничим товариством ("Всеувито") у 1918 році (тиражем 30 тисяч примірників). Читанка призначалася на друге півріччя для тих шкіл, у яких велося навчання за букварями Б.Грінченка і С.Русової.

Тексти в підручнику дібрані таким чином, що містять матеріал родинно-побутового характеру, враховано аспект національного виховання. Домінував у доборі матеріалу для читанки фольклорний матеріал, що давало змогу навчити дітей рідної мови на її найдосконалішому і найпрекраснішому вияві - народній творчості.

У читанці, крім своїх творів (оповідань, загадок, віршів), Марія Загірня подала твори відомих письменників, насамперед твори Т.Шевченка, П.Куліша, Марка Вовчка, Л.Глібова, Панаса Мирного, Олени Пчілки, Лесі Українки, М.Коцюбинського, Б.Грінченка, О.Олеся, С.Васильченка, В.Винниченка, М.Вороного, Л.Яновської та ін., що знайомили учнів з кращими надбаннями української літератури. До читанки було включено й переклади світової літератури, зокрема твори Л.Толстого, Д.Маміна-Сибіряка, Е.Амічіса, Г.Андерсена та