LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературно-художній антропонімікон П.Куліша: склад, джерела, функції

Апробація роботи. Основні положення дисертації оприлюднено на IX Всеукраїнській ономастичній конференції „Ретроспекції і перспективи української ономастики" (Кіровоград, 2001), на Всеукраїнській науковій конференції „Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови" (Чернівці, 2001), на звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу УжНУ (2002), а також на засіданні кафедри української мови УжНУ (2003).

Публікації. Основні положення і результати дослідження представлено у чотирьох фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, який налічує 219 позиції, а також індексу ЛХА П.Куліша. Повний обсяг дисертації 223 сторінки, без списку літератури, індексу – 184 сторінки.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У „Вступі" обґрунтовано актуальність, з'ясовано стан вивчення проблеми, визначено мету, завдання, методи, об'єкт, предмет, матеріал дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність роботи.

Перший розділ дисертації – „Сутність літературно-художньої антропонімії П.Куліша" – складається із шести підрозділів. Перший підрозділ присвячено кількісній характеристиці літературно-художньої антропонімії П.Куліша. Загальна кількість власних назв персонажів та їх варіантів у художніх творах П.Куліша перевищує 1500 одиниць. Окрім ЛХА, у літературних текстах П.Куліша вживається значна кількість реальних антропонімів, які не називають персонажів, а письменник вживає їх принагідно, наприклад, у складі фразем. Пор.: создатель Адама, лоно Авраама, скринька Пандори тощо.

Найбільша кількість ЛХА вживається у таких літературно-художніх текстах П.Куліша, як поема „Україна" – 119 ЛХА, роман „Чорна рада" – 70 ЛХА, поема "Маруся Богуславка" – 48 ЛХА, драма „Цар Наливай" - 36 ЛХА, драма „Петро Сагайдачний" - 34 ЛХА, драма „Колії" – 18 ЛХА, оповідання „Яків Якович" – 16 ЛХА, поезія „Титани" – 11 ЛХА.

Вивчення кількісної дистрибуції ЛХА П.Куліша спростовує поширені уявлення про вживання ЛХА у літературних творах різних жанрів. Так, наприклад, поема "Україна" за кількістю ЛХА (119) переважає всі Кулішеві епічні та ліро-епічні твори. Кількість ЛХА в літературних текстах П.Куліша зумовлюється не лише жанром твору, а й специфікою авторського задуму та особливостями індивідуального онімного стилю письменника.

У другому підрозділі подається характеристика ЛХА П.Куліша з погляду їх мовного походження. Більша частина літературно-художнього антропонімікону П.Куліша має українське мовне підґрунтя. Так, прізвищеві назви, прізвиська та імені варіанти, якими П.Куліш іменує персонажів-українців, запозичені письменником з українського народнорозмовного антропонімікону. Пор.: Черевань, Голка, Загірний, Шрам, Невільник, Піддубень, Сурмач; Михайло, Іван, Петро, Петрусь, Петрик, Настуся, Леся, Василь, Ганна, Гнат, Павло, Павлусь тощо.

Помітний відсоток у літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша складають запозичення із таких чужомовних антропонімійних систем:

а) із західноєвропейської антропонімії доби Середньовіччя та Відродження: Дон-Жуан, донна Інеза, Антонія, Альфонс, Лавуронька, Лір, Гаррик, Лойола, Поссевін, Пізон, Кромвель, Дант, Шекспір та ін.;

б) з античної грецької та латинської антропонімії: Зевс, Бріарей, Енкелад, Харон, Аполлон, Овідій, Вергілій та ін.

в) з польської антропонімії: Касилда, Ігнась, Антось, пані Пузинська, Марися, Криштоф, Януш та ін.;

г) з російської антропонімії: Хлопотова, Померанцев, Селезньов, Аннушка, Філька тощо;

г) з тюркської та арабської антропонімії: Заїра, Абаз-баша, Кантемір, Ахмет, Реджід-баша, Магомет, Хадиза, Аеша та ін.;

д) з єврейської антропонімії: Лейба, Хаїм, Аврум, Іуда, Сруль та ін.

У третьому підрозділі досліджується джерельна база літературно-художнього антропонімікону П.Куліша. Орієнтуючись на класифікацію Л.О.Белея, запропоновану у монографії „Нова українська літературно-художня антропонімія", ми також поділили Кулішеві ЛХА щодо походження на первинні, секундарні і терціальні. Первинні ЛХА П.Куліша – це авторські неологізми, утворені на базі апелятивної лексики. Напр.: Женщина, Правда, Кривда, Премудрість, Туркеня, Ляхівка, Лях, Москаль та ін. Секундарні ЛХА – це власні назви персонажів, запозичені письмеником з реальної антропонімії – української або чужомовної: Гулак, Гуня, Дмитро Вишневецький, Северин Наливайко, Тарас, Харко, Настя, Уляна, Гомер, Шекспір, Петро Загірний, Іван Піддубень та ін. До складу терціальних ЛХА зараховуємо такі власні назви персонажів, котрі П.Куліш запозичив із літературно-художніх антропоніміконів інших письменників, а також із літературно-художньої антропонімії Біблії, фольклору, античних міфів. Так, наприклад, після Шевченкової "Катерини" П.Куліш у драмах "Колії" та "Байда..." використовує ЛХА Катря для називання жінок-страдниць. Разом зі сформованою онімною семантикою П.Куліш запозичує такі терціальні ЛХА, як Каїн, Ірод, Іуда, Ганжа Андибер, Настя Горова, Мінерва, Мельпомена, Харон та ін.

Четвертий підрозділ дисертаційного дослідження містить опис ресурсів літературно-художньої антропонімії П.Куліша. Для творення певної стилістичної значущості ЛХА П.Куліш використовує одиниці усіх мовних рівнів: фонетичного, словотворчого, морфологічного, лексичного, синтансичного. Найпродуктивнішими серед них у літературно-художньому антропоніміконі письменника стали словотворчі (50%) та лексичні (39%) засоби. Експонентами стилістичної значущості ЛХА П.Куліша одиниці інших мовних рівнів виступають лише спорадично: синтаксичні засоби – 8%, фонетичні – 2%, морфологічні – 1%.

У п'ятому підрозділі розглядаються структурні особливості ЛХА П.Куліша. Структура ЛХА П.Куліша відзначається багатством і різноманітністю. За будовою Кулішеві ЛХА ми поділяємо на однокомпонентні, двокомпонентні та полікомпонентні. Напр.: Вакула, Іванець, Тарас, Мотря, Параска, Афонець, Таволга, Грива; Петро Шраменко, Леся Череванівна, Іван Мартинович Брюховецький, Хома Пиндюр Плахта тощо.

У шостому дисертації підрозділі здійснена спроба періодизації розвитку літературно-художньої антропонімії П.Куліша. За нашими спостереженнями, еволюційний розвиток літературно-художньої антропонімії П.Куліша пролягає від антропонімійного натуралізму до антропонімійного реалізму, символізму та стилістичної поліфункціональності ЛХА.

Другий розділ дисертації – „Функціонально-стилістичні особливості вживання ЛХА П.Куліша" – складається із семи підрозділів.

У першому підрозділі аналізуються номінативні ЛХА П.Куліша, серед яких переважають іменні варіанти, позбавлені всяких емоційно-оцінних конотацій, а також ЛХА інших антропонімних класів, доонімна семантика яких не узгоджується з енциклопедичною характеристикою персонажа-денотата. Напр.: Гаврило, Грицько, Ігнат, Кирило, Петро, Маруся, Сомко, Загірний, Таволга та ін.

Серед соціально значущих ЛХА письменника найбільний відсоток складають власні назви персонажів, які передають об'єктно-вікову значущість. Пор.: "сусідня дівчина Оленка, теж недоліток"; недоліток Ігнатко"; Шраменко, Шраменя, Череванівна, Лободівна, Череваниха, Дзвонариха та ін. Усі ЛХА з об'єктно-віковою значущістю П.Куліш творить за