LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературно-художній антропонімікон П.Куліша: склад, джерела, функції

ЛХА: прозові – 25%, драматичні – 24,4%, поеми – 34% та поезії – 16,6%.

3. Структура Кулішевих ЛХА відзначається різноманітністю і відображає характерні особливості художнього стилю епохи Романтизму, представником якої є П.Куліш. У літературних текстах письменника представлено як однокомпонентні ЛХА, так і ЛХА, утворені за двокомпонентними та полікомпонентними антропонімійними моделями. Серед однокомпонентних та двокомпонентних ЛХА домінують прізвища видатних історичних осіб та культурних діячів, а також імена та прізвиська головних героїв невеликих оповідань й епізодичних персонажів великих прозових творів: Гомер, Шекспір, Дант, Мазепа, Орися, Оленка, Вакула, Мамай, Колій, Палій, Туриха, Ковбаниха та Прохор Осавуленко, Маруся Ковбанівна, Леся Череванівна, Божий Чоловік тощо. Сумарно однокомпонентні та двокомпонентні ЛХА складають 80% (приблизно по 40% кожен з структурних типів ЛХА) від загальної кількості власних назв персонажів у творах П.Куліша. Використання одно- та двокомпонентних ЛХА у текстах П.Куліша диктується виключно ідентифікаційною доцільністю. Полікомпонентні ЛХА становлять порівняно невелику групу – 20% від загальної кількості ЛХА. Їх своєрідність полягає у тому, що письменник використовує полікомпонентні ЛХА для номінації персонажів, що потребують точнішої ідентифікації або для називання персонажів-росіян, найменування яких передбачає, крім імені та прізвищевої назви, ще ім'я по батькові: Радько Гузир на прізвисько Турецький Святий, Хома Пиндюр на прізвисько Плахта, Северин Наливайко Тверезяка, Хлопотова Софія Карлівна, Селезньов Василь Павлович, Померанцев Матвій Микитович та ін.

4. Глибоке знання П.Кулішем особливостей української антропонімії – історичної та сучасної автору народнорозмовної – підтверджується кількісним та структурним багатством народнорозмовних та фольклорних з походження ЛХА П.Куліша. П.Куліш має неабиякі заслуги і в пропаганді колоритних народнорозмовних іменних варіантів на зразок Леся, Орися, Оксана, Одарка, які могли виноситися автором і в назви творів. Однак функціонування літературно-художньої антропонімії П.Куліша врегульовується не лише живомовним узусом. П.Куліш суттєво розширив мовні обрії нової української літературно-художньої антропонімії, збагативши її численними ЛХА, утвореними на базі чужомовних антропонімів. П.Куліш має значні заслуги і в адаптації чужомовних з походження ЛХА до фонофорфемної структури української мови.

5. За джерельною основою ЛХА П.Куліша можна поділити на три групи. Первинні ЛХА – це авторські неологізми П.Куліша на зразок Дід, Баба, Женщина, Знана, Туркеня, Ляхівка, Правда, Кривда, Премудрість, Мати тощо. В літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша первинні ЛХА становлять 14,4%. Загальна кількість секундарних ЛХА П.Куліша, утворених на базі реального (українського або чужомовного) антропонімікону, складає 63%. Прикметно, що близько 70% секундарних ЛХА П.Куліша – це найменування реальних історичних осіб (Дмитро Вишневецький, Северин Наливайко, Лобода, Жовковський, Шевченко, Шекспір, Гомер та багато ін.).

Терціальні ЛХА – це власні назви персонажів П.Куліша, запозичені письменником з раніших фольклорних та літературних текстів з певним онімним значенням. Напр.: Маруся Богуславка, Фесько Ганджа Андибер, Морозенко, Марія Магдалина, Катря тощо. У літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша терціальні ЛХА становлять 22,6% відсотків.

6. Літературно-художня антропонімія П.Куліша – поліфункціональна, стилістично здиференційована онімійна система, яка забезпечує дуже широкі можливості для характеристики персонажів-денотатів за хронологічною, національною, соціальною ознаками, а також дозволяє передавати ставлення до найменованого героя. Узгоджуючи власні назви з образами персонажів-денотатів, П.Куліш надавав важливого значення пошуку мовностилістичних засобів характеристичної оцінки. Реалістичність та функціонально-стилістична доцільність – ось два головні чинники, що врегульовують вживання стилістично значущих ЛХА П.Куліша.

7. За нашими підрахунками, мотиваційними ознаками для ЛХА П.Куліша послужили:

1) відповідність ЛХА історичній добі, в якій живе найменований персонаж (для 35,3% ЛХА). Напр.: Констянтин-Василь Острозький, Дмитро Байда Вишневецький, Яків Сомко, Васюта Ніженський, Іван Брюховецький, Цар Наливай, та ін.);

2) соціальне походження персонажа, в т.ч. і його об'єктно-вікові характеристики (для 19,7% ЛХА). Напр.: Іван Мартинович Брюховецький, преосвященний Методій, Череванівна, Лободівна, Ковбанівна, Череваниха, Туриха, Шраменко, Осауленко та ін.;

3) особливості зовнішньості чи характеру персонажа-денотата (для 13 % ЛХА). Напр.: Пугач, Сурмач, Шрам, Кукса, Чортовус, Колій, Палій, Бурлій, Мовчальник тощо;

4) національне або етнічне походження літературного героя ( для 9 % ЛХА). Напр.: Орися, Леся, Петро, Чорногор, Криштоф, Селезньов, Хлопотова, Померанцев, Хадиза, Шмуль, Іцько, Хаїм тощо. Пор.ще: „Хто був раз Золотаревським, Золотаренком знов не буде"; „Хто був Чапля, або Проскура, або Лопата, то вже стали – Чаплинський, Проскуринський, Лопатинський";

5) суб'єктивне ставлення до найменованого персонажа (для 7 % ЛХА). Напр.: Оленка, Мелася, Настуся, Петрусь, Ігнатко, Ірод, Іуда та ін.

Приблизно 15 % ЛХА П.Куліша тлумачаться двома-трьома мотиваційними ознаками. У двоознакових ЛХА П.Куліша найчастотнішими є такі комбінації: національне походження та хронологічна ознака (5,3%), хронологічна ознака то соціальне походження (4,6%), національне та соціальне походження (3,1%). Близько 2% ЛХА було штучно утворено П.Кулішем для "двоякої" національної ідентифікації персонажів-чужинців, як правило, історичних осіб. Пор.: Багрянородний, Багрянородненко, Кутузенко, донна Хозиха, Тарквіній Гордий, Нестор Цареградський тощо.

8. З-поміж різних типів стилістично значущих ЛХА в літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша особливе місце посідають хронологічно значущі ЛХА, адже їм відводиться роль одного з основних мовних засобів у створенні авторської візії історії українського народу, яка була реалізована П.Кулішем і в літературних текстах. Особливий статус хронологічно значущих ЛХА засвідчує їх кількість: більше третини ЛХА П.Куліша – хронологічно значущі оніми. П.Куліш на прикладі власного літературно-художнього антропонімікону переконливо довів, що історично правдива репрезентація в літературному тексті певного історичного періоду забезпечується майстерним використанням хронологічно значущих ЛХА.

9. Наше дослідження показало, що еволюція естетичних, політичних та ідеологічних поглядів П.Куліша позначалася на кількісному та якісному складі літературно-художньої антропонімії його літературних текстів. Це дає нам підстави запропонувати таку періодизацію літературно-художньої антропонімії П.Куліша: перший період (1840-55рр.) – період антропонімійного натуралізму; другий період (1855-кін.60рр.) – період створення поліфункціональних ЛХА, активне використання знакових для українців імен видатних діячів української історії; третій період (1870-90рр.) – період активного розширення мовного ареалу літературно-художньої антропонімії П.Куліша завдяки чужомовним запозиченням, а також появи символічних ЛХА.

В історію нової української літературно-художньої антропонімії П.Куліш увійшов як автор низки новаторських прийомів використання ЛХА, а саме: використання протонімів з