LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературно-художня творчість А.Кримського: проблематика і поетика

В. Пахаренко та ін.).

Розглянуті й ті праці, в яких так чи інакше вивчався зміст, форми та функції окремих прийомів у творчості різних письменників (С. Балухатий, А. Дрьомов, А. Бойчук, М. Храпченко та ін.). До уваги взяті й суто теоретичні концепції й тлумачення понять "прийом" та "система прийомів" у підручниках та посібниках з теорії літератури, літературознавчих енциклопедіях та словниках, тлумачниках.

За основні методи дослідження обрано: огляд науково-теоретичних праць, у яких велася мова про прийоми і про зміст базових термінів дисертації щодо специфіки поетики; компонентний аналізхудожніх творівА. Кримського при виявленні й вивченні проблематики, змісту, основних форм та функцій окремих прийомів і цілих їх систем у кожному окремому творі й у всій дослідженій спадщині письменника; спостереженняза формуванням системи проблем і прийомів творення образів та ситуацій у ній; методом синтезування виводилися всі проміжні та загальні висновки. Елементи контекстуальних та інтертекстуальних порівнянь, зіставлень чи спостережень – застосовано як додаткові чи епізодичні.

Наукова новизна та особистий внесок здобувача полягає в тому, що вперше досліджена оригінальна поезія і проза малих жанрів А. Кримського з точки зору проблематики та системи прийомів її вираження. При цьому вперше з'ясовано: 1) А. Кримський ішов до вершин майстерності не просто довго й поступово, а передовсім у процесі порушення найважливіших проблем свого власного життя й життя українців та інших народів його часу; 2) у процесі творчості письменник застосував майже всю різноманітність прийомів творення образів і ситуацій; 3) всі основні прийоми його творчості вжиті автором тільки творчо і в тісному поєднанні з традиційною та новаторською проблематикою; 4) А. Кримський особливо майстерно користувався такими, тоді ще не традиційними, прийомами як психоаналіз, імпресія, експресія, марення, сновидіння, домисел та ін.; 5) А. Кримський одним із перших максимально наблизився до феномену модерністського мислення в українській літературі.

Теоретична цінність роботи полягає в певному уточненні змісту понять "прийом", "система прийомів", а також у розробці способів їх вивчення у конкретних творах.

Практична значимість основних положень та результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використаними при подальшому вивченні творчої манери А. Кримського на всіх рівнях досліджень; при укладанні навчальних посібників, програм та планів; при підготовці й проведенні занять з курсу "Історія української літератури", спецкурсів, спецсемінарів і факультативів з питань поетики й майстерності письменника, а також присвячених вивченню творчості А. Кримського в навчальних закладах різних типів.

Апробація основних положень і висновків дослідження здійснена у формі звітів і обговорень окремих розділів і всієї роботи на засіданнях кафедри української літератури, у формі доповідей та повідомлень на звітних наукових конференціях Криворізького державного педуніверситету (2002-2006), на Всеукраїнських науково-практичних конференціях (Київ – 2005, Бориспіль – 2005), на міжкафедральному семінарі (Херсон – 2006). Усі основні положення й висновки дослідження викладені в 10 статтях, які опубліковано у фахових виданнях.

Структура роботи: вступ, три розділи, висновки і список використаних джерел (307 позицій).





ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У "Вступі" з'ясовано стан розробки проблеми, обґрунтовується актуальність теми дослідження; визначено об'єкт, предмет, мету й завдання роботи, джерельну базу і теоретико-методологічні засади дослідження, наукову новизну, теоретичну цінність і практичне значення основних положень і результатів; подано інформацію про апробацію результатів і висновків роботи; зазначено її структуру.

Перший розділ "Джерельна база і теоретико-методологічні засади дослідження" містить короткий огляд та стислий аналіз трактатів філософів, наукових праць мовознавців, психологів та літературознавців, у яких простежується процес формування уявлень і понять про прийом. Подано тлумачення змісту базової для даного дослідження термінології.

У підрозділі 1. 1. "Трактування поняття "прийом" у науці" спочаткупростежено процес формування уявлень про "прийом" у філософії – зокрема у висловлюваннях стародавніх греків, у трактаті Платона "Держава", у "Поетиці" Арістотеля, у праці Горація "Про поетичне мистецтво", у "Мистецтві поетичному" Н. Буало, в "Естетиці" Гегеля та ін. Огляд показав: питання про прийом хвилювало ще мислителів давніх часів. Якщо Платон зробив диференціацію прийомів відтворення часу ("спогад", "переказ", "історичний екскурс", "передбачення"), то Арістотель уже користувався цим поняттям із приблизним до сучасного значенням. Пізніше Горацій, Буало та Гегель не вживали конкретно поняття "прийом", але говорили про ті явища, які зараз класифікують і вивчають як певну систему типів прийомів ("повчання", "вигадування", "переказ", "іронізування", "характеристика" тощо). Особливо багато зроблено для цього класицистами.

О. Потебня, О. Веселовський та ін. не тільки довели вагомість та автономність досліджуваного явища як складової змісту, внутрішньої і зовнішньої форми твору, а й помітили системність, взаємозалежність кожного з них, а найголовніше – їхню підпорядкованість певній меті творчості. До того ж О. Веселовський засвідчив, що будь-який окремий прийом чи їх систему необхідно вивчати у розвитку. На десятки років представники формалістичного напряму ОПОЯЗ відштовхнули багатьох дослідників від цих проблем, безумовно, перебільшуючи роль прийому в поетиці, наголосивши його її єдиним об'єктом: В. Шкловський говорив про необхідність виявляти й накопичувати нові прийоми творення образів і ситуацій; Ю. Тинянов велику увагу приділяв термінам "функція", "система" прийомів і наголошував на тому, що кожний елемент тексту твору виконує певну функцію і відривати її від інших не можна; В. Жирмунський називає прийом складовою манери митця; Р. Якобсон вважав, що без прийому поетика не стане наукою; Б. Томашівський наголошував на негайній необхідності систематизації та класифікації усіх цих явищ, а В. Виноградов назвав саме це найголовнішим завданням поетики.

Тобто вони підкреслили неабияку важливість вирішення поставленої проблеми і необхідність глибокого осмислення сутності та ролі окремих прийомів та цілої системи цих явищ у творчому спадку будь-якого письменника: і як фактор змісту та форми твору, і як фактор вияву рівня майстерності митця