LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературно-художня творчість А.Кримського: проблематика і поетика

слова.

Найчіткіше визначив сутність прийому як систему засобів, що підпорядковується більш-менш окресленій меті творчості Б. Томашівський: "Художня конструкція словесного матеріалу, що складається з окремих висловлювань у певну єдність, на наш погляд, – не що інше, як стиль. Очевидно, окремий вираз, якість котрого існує і поза властивих даному твору принципів об'єднання – це прийом"І.

Отже, ще в ХІХ столітті науковці підкреслили важливість вирішення поставленої проблеми як глибокого осмислення сутності та ролі окремих прийомів і цілої системи цих та подібних явищ у творчому спадку будь-якого письменника, і як фактор змісту та форми твору, і як фактор вияву рівня майстерності митця. Тобто, прийом став одним із головних аспектів змісту, форми та функції твору. Саме тому через значний проміжок часу з'являється

______________________________

І Томашевский Б. Теория литературы. Поэтика. – М.: Аспект Пресс,

2001. – С. 14.


цілий ряд праць, у яких науковці ґрунтовно почали досліджувати зміст, форми й основні ідейно-художні та естетичні функції прийомів як в окремих творах, так і в творчих спадках видатних класиків національної літератури.

У підрозділі 1. 2. "Сучасне літературознавство про зміст, форми та функціїприйому" окреслюються особливості змін щодо трактування змісту поняття "прийом" у науці.

У другій половині ХХ і на початку ХХІ століть науковці подають ґрунтовні трактування змісту понять "прийом" та конкретних прийомів, класифікують їх. Так, М. Кодак вивчає поетику як систему засобів і прийомів художнього осягнення митцем дійсності. Г. Клочек одним із головних складових елементів поетки вважає прийом і вивчає функції цього явища в творі художньої літератури. Важливим є те, що цей дослідник класифікує прийоми саме за характером їхніх функцій, чим закладає основи методики аналізу прийомів у творі художньої літератури.

А. Козлов визначає прийом як таку систему засобів творення образів, яка підпорядковується певній меті творчості, подає класифікацію прийомів – за характером їхнього функціонування. Саме таке групування прийомів дозволяє ґрунтовно вивчати їх зміст, форми і особливо функції у досить чіткій системі, простежити еволюцію майстерності митця слова. Підкреслена важливість функцій кожного прийому та визначене його місце в ряді одиниць художнього мислення. Г. Сивокінь також акцентує увагу вже на функціональній різниці реалістичного домислювання та суб'єктивно-правдоподібного чи нереалістичного фантазування. В. Пахаренко доводить, що саме прийом формує твір як системну цілісність.

Отже, дослідники поетики останніх часів не оминають питання про прийоми творення образів, ґрунтовно вивчають не лише їх зміст, форми та функції, а й їх класифікацію, а що найголовніше – систематизацію цих явищ.

У другому розділі "Специфіка проблематики та прийомів творення прози малих жанрів А. Кримським" з'ясована проблематика і поетика художніх творів 1890-1897 рр.

У підрозділі 2. 1. "Мікропоетика оповідань А. Кримського 1890-1891 рр. (прийоми вирішення основних проблем)" у хронологічному порядку проаналізовані перші прозові твори автора.

У першому оповіданні "Батьківське право" споконвічна проблема батьків і дітей розкривається констатаційно-описовими прийомами ("Горпина знов обіллялася гіркими слізьми та й звела очі до неба"), які поступово змінювались на гострі аналітичні: "Звідки це виходить, що ми повинні любити та поважати батьків з тої однісінької причини, що вони нам батьки?". Автор не подає зовнішніх ознак своїх героїв, а розкриває їх характери внутрішніммовленням, думками вголос – усе це робить художню інформацію більш достовірною і правдоподібною, сюжетно обумовленою.

Уже в другому оповіданні "Перші дебюти одного радикала" А. Кримського помітне деяке ускладнення поетики: проблема формування характеру молодої людини твориться своєрідними "букетами" прийомів, спочатку й у кінці яких майже завжди вживаються початкові й підсумкові авторські констатації.. І якщо в перших "композиціях" домінують описово-інформативні прийоми, то в усіх інших – аналітичні і психоаналітичні фрагменти й моменти заглиблення автора в душу дитини: "Совість мучила. Вся сьогоднішня днина докучною згадкою постала перед Петром, йому хотілося плакати". І тут ще й проглядається оригінальне науково-логічне мислення письменника, його вміння бачити головні етапи процесу формування особистості з її підйомами, зі спробами часткового самоосмислення й повного самоусвідомлення.

Проблема подружніх стосунків "Та хто ж таки справді винен?!" розкривається своєрідним прийомом поєднання часу (автобіографічний спогад), який підводить реципієнта до самостійних роздумів про долю нещасливої жінки, а правдоподібність інформативно-описових прийомів ще й підсилюють самоаналізи: "... я й не стара ще, а вже немов диня, зажовкла; од повсякчасної згрижі зсушилася, така зробилася, наче колючка або скепа: чоловік геть усе здоров'я з мене вийняв".

У циклі прозових творів автора ("З літопису преславних діяннів панків Присташів") інформативно-описові та аналітичні прийоми логічно й послідовно сплетені у "композиції". Вони навіть створювали своєрідний прийом психоаналізу особистості персонажа з досить влучними психологічними спостереженнями та самоспостереженнями: "Коли я замислений, тоді я дуже інтересний, щоб не сказати просто "вродливий"". Їх функція – показати процес аналітично-психологічного розвитку підлітка. Саме тут велику роль також відіграли роздуми, які розкривають головні риси характеру хлопця, з'ясовують його ідеологічні погляди й переконання.

В останньому ж оповіданні цього періоду "В вагоні" не зважаючи на те, що автор обмежився найпоширенішими прийомами (констатація, розповідь, роздум, зрідка – звертання, погроза чи припущення), особливу увагу тут привертає кількаразове повторення груп чи блоків прийомів (від початкової констатації через роздуми, зіставлення та спостереження і аж до наростаючої гостроти діалогів і дискусій), які готують читача до справді глибокого розуміння психіки мислення й діяння я-оповідача. Усі вони створюють поступове, спочатку майже непомітне, але потім досить гостре протиставлення двох типів людей: освічених, гонористих і владних проти малоосвічених, скромних і покірливих. А об'єднує окремі ситуації й епізоди з життя подорожніх наскрізний прийом – спогад.

З'ясовано, що найпоширенішим прийомом цього часу є констатація. Її змістовно-масштабна проблематика охоплює майже всі основні сфери людської діяльності (від побуту до міжнаціональних