LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературно-художня творчість А.Кримського: проблематика і поетика

передають надскладні і постійні зміни у внутрішньому світі особистості: від перебігу миттєвих емоцій до постійних переживань і нав'язливих передчувань, пояснити механізм яких автор так до кінця і не зумів.

Гострота і масштабність зображуваних проблем повністю захоплює і хвилює як читача, так і самого я-оповідача, тому що майже кожну проблему автор формулює й розв'язує як свою власну і в той же час типову й імовірну для всіх, аж до узагальнено-абстрагованого схематизму.

Вплетені, вмотивовані чи інструктовані у спогад інші прийоми у більшості випадків виконують додаткові ролі, оскільки зміст цих прийомів, їх форми та обсяги, а особливо функції майже повністю підпорядковуються основному прийомові – пригадуванню.

Виняток становлять такі прийоми, як психо- та самопсихоаналіз, марення, домисли, раптові інтуїтивні вирішення проблем чи незрозумілостей та сновидіння. Своїм ірраціоналістичним і навіть фантасмагоричним змістом вони настільки втрачають функцію допоміжних, що і я-оповідач, і реципієнт починають заглиблюватися саме в зміст марень, домислів, бо саме вони і розкривають форму, спосіб та мету психоаналітичного пошуку відповідей на такі питання, як, наприклад, чому у деяких людей виникають непередбачувані "почування"? Саме вони передають надскладні і постійні зміни у внутрішньому світі особистості.

У підрозділі 2. 3. "Провідні проблеми та прийоми "Бейрутських оповідань" А. Кримського" виявлена і вивчена специфіка проблематики та прийомів творення образів у них. Над проблемами навчання та виховання у школах і в родинах напівєвропеїзованих арабів-єзуїтів А. Кримський відверто іронізує ("Честь і слава добрим єзуїтам"), котрі вироджувалися національно, духовно і перш за все культурно. Спостерігаються чіткі "композиції" та переплетіння інформативно-описових та аналітичних прийомів (констатація з елементами опису, спостереження, роздуму тощо), завдяки чому досягається їх реалістична доказовість. Частіше всього такі "композиції" – це логічний та міцний засіб поєднання ряду прийомів для цілісності твору та знову-таки для правдоподібності зображуваного. Більше того, ті блоки ще й зіставляються чи протиставляються для того, щоб передати читачеві "екзотичні" можливості багатих і бідних. Можна твердити, що провідним прийомом усього циклу є спостереження автора, яке подається у часовій послідовності, розкриває неминучість оновлення життя арабів, руйнацію старих традицій і створенню нових.

Для всебічного висвітлення мовного питання наявне переплетіння описово-інформативних прийомів, а саме: історичного екскурсу з елементами констатацій. Значну увагу приділяє А. Кримський особливостям вимови арабських слів. Тут домінує індивідуальний, створений самим автором, прийом перекладання та прийом репродукування вітальних звичаїв: "Нгврак мбврак! (Се значило: "День твій благословенний!")". Не менш важливі характеристики автора, іно- та взаємохарактеристики персонажів, бо саме вони вибудовують чітку й виразну соціальну "піраміду" жителів тодішнього Бейрута.

Отже, на третьому етапі своєї прозової творчості А. Кримський беззаперечну перевагу віддає міцно сплетеним "букетам" інформативно-описових та аналітичних прийомів. Причому ми спостерігаємо їх цілі масштабні "композиції", які в свою чергу ще й зіставляютьсятапротиставляються, цим самим створюючи очевидну цілісність усього твору.

У третьому розділі "Синтагматично-парадигматичні функції прийомів у поетичній творчості А. Кримського" досліджені значно складніші оригінальні твори письменника з точки зору проблематики.

У підрозділі 3. 1. "Прийоми самовираження ліричного "Я" в "Частині першій" "Пальмового гілля. Екзотичні поезії" А. Кримського" з'ясовано, що перша частина збірки відзначається кількісним домінуванням описово-констатаційних та аналітичних прийомів, але глибина переживань ліричного "Я" передається ще й додатковими прийомами домислювання, фантазування та іносказання. Проблеми внутрішнього характеру передаються передовсім спостереженнями, роздумами, самоаналізами, самопсихоаналізами ("Заспів"); проблеми молодого закоханого серця – подвійними прийомами: звертання і спостереження, констатація і роздум ("В горах Ліванських (Ідилія)"); причини ж власного смутку ліричне "Я" з'ясовує насамперед за допомогою психоаналізу, а для того, щоб вгамувати своє почуття вдається до персоніфікації, вигадувань, але все одно його суб'єктивно-особистісні роздуми залишаються без відповіді ("Самотою на чужині").

Чітко окреслені, гармонійно й ефективно скомпоновані системи прийомів спостерігаються у таких циклах поезій А. Кримського: "Нечестиве кохання. Уривки з роману одногобідолашного дегенерата", "Кохання по-людському. Уривки з ліричної ілюзії, із життя недегенератів. Спостереження з Кавказу". Вічна проблема стосунків між чоловіком і жінкою розкривається передовсім самоспостереженнями ("На душі якась тривога / Й полохливе почуття ..."), роздумами ("Дак чого ж мене не хоче кинуть / Чуття шалене?"), рідше – психоаналізами, домислюванням та вигадуваннями. Вражають також живописні описи природи навесні, логічне й продумане їх поєднання із самоспостереженнями ліричного "Я" як за довкіллям, так і за власними внутрішніми почуттями. Саме від цього починає грати його уява і все навколо іноді набувало людських рис: "І сонце, й лука, й течія, і соловейко, / І вітер, і квіти – / Вмовляють і кличуть: Кохати!... Любити!..."

У підрозділі 3. 2. "Проблематика та основні функції прийомів "Із частини другої" "Пальмового гілля" А. Кримського" з'ясовано домінування інформативно-описових прийомів тісно переплетених з аналітичними. Крім того, саме тут спостерігаємо здатність самого автора до реалістичного передбачення своєї смерті у формі настанови чи розпорядження, тобто заповіту ("На тортурних муках"). І, взагалі, в цій частині збірки переважають проблеми руйнації сенсу життя, щирих почуттів, недовговічності мрії, непередбачуваності смерті. Навіть присутні натуралістичні картини тління мертвого тіла у формі роздуму: "Що коїться в гнилій, вогкій могилі / з твоєю головою і очима?.." ("Перед портретом").

Отже, прийоми творення образів у другій частині збірки ускладнюються одночасно з думками й емоційним станом ліричного "Я" логічно і поступово: якщо на початку – це констатації, роздуми, дуже рідко – уособлення, то в кінці – масштабні спогади людини, яка наприкінці життя робить найоб'єктивніші підсумки, широкомасштабні роздуми з найвищим ступенем реалістичного домислювання та передбачення.

У "Висновках"