LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературно-художня творчість А.Кримського: проблематика і поетика

узагальнено найважливіші результати дослідження.

До проблеми вивчення змісту, форм і особливо функцій прийомів творення образів і ситуацій зверталося багато дослідників різних галузей науки. Вони часто ставили й вирішували питання про сутність прийому взагалі, про окремі прийоми творчості й про прийоми як складові частини поетики. Так сформувалися достатньо чіткі уявлення й поняття про прийом як явище процесу творчості, змісту, форми і особливо функції. Поняття про прийом, як про таку систему засобів, котра підпорядковується визначеній меті творчості, ще й сьогодні тлумачиться неоднозначно. Врешті-решт з'ясовано: по-перше, прийом (чи художній прийом) у творі художньої літератури – це така система засобів, яка підпорядкована певній (більш-менш окресленій) меті творення характеру, образу, ситуації тощо; по-друге, відповідно до основних цілей і функцій розрізняють кілька груп прийомів (інформативно-описові, аналітичні, стверджувальні, заперечувальні, прийоми домислювання та фантазування, містифікування, іносказання тощо).

Внаслідок виявлення й вивчення специфіки проблематики та змісту, форм і найважливіших функцій прийомів, їх систем у власних оригінальних творах А. Кримського з'ясовано: у ранніх оповіданнях автор використав майже всі традиційні для класичної української прози кінця ХІХ – почату ХХ ст. прийоми (від звичайних описів та констатацій до роздумів та перших спроб психо- і самоаналізу персонажів). У циклах творів цього періоду переважають гострі та глибокі роздуми і лише зрідка спостерігаємо описово-інформативні "букети" прийомів із аналітичними та психоаналітичними вкрапленнями, найчастіше вони просто "нанизувались" на один нерозривний ланцюжок або просто перепліталися. Тобто на цьому етапі письменник ще не проникає в глибини людської психіки, його майстерність лише формувалася, дозрівала. ЇЇ перших висот А. Кримський досягнув у таких оповіданнях та циклах: "Перші дебюти одного радикала", "З літопису преславних діяннів панків Присташів". Крім того, він ще тоді порушив проблему тендерного плану: матеріально-побутове пристосуванство жінки-міщанки і збайдужіння чоловіків до проблем родини ("Та хто ж таки справді винен?!").

На другому етапі прозової творчості А. Кримський порушує складні проблеми внутрішніх станів людини навіть із фантасмагоричним змістом. Але ні автор, ні я-оповідач не змогли дати повної відповіді на поставлені в текстах питання: настільки людина надзвичайно складна, психофізіологічна, соціальна, суспільно-політична істота, що вона не здатна до кінця пізнати навіть саму себе. Складною виявляється поетика цих творів: по-перше, переважають масштабні за розміром самоспостереження, психоаналітичні роздуми, складні й туманні самопсихоаналізи, ірраціональні марення й домисли, по-друге, автор постійно вживає міцно сплетені найрізноманітніші "композиції" прийомів, узагальнено-умовні "схеми-аналізи" реалізації "несподіваних передчувань", зіставлення довжелезних рядів прийомів, складні "букети" прийомів із провідною психофізіологічною сповіддю, інтелектуально-емоційні "паузи" для відтінення змістовно-тематичних блоків прийомів. А найважливіше те, що майже всі "композиції" чи "блоки" прийомів підпорядковуються функції основного прийому – пригадуванню. Виняток становлять лише психо-, самопсихоаналіз та марення із сюрреалістичним змістом. Тобто, у психопатологічних творах А. Кримського спостерігаємо дуже вдале поєднання традиційних і типових систем прийомів для української прози кінця ХІХ століття з прийомами новітніх стилів і течій: від елементів описовості до вищих досягнень експресіонізму та сюрреалізму, навіть в окремих абзацах – особливо в роздумах та самоспостереженнях. А все це разом уже тоді презентувало кращі зразки авторського та персонажного психоаналізу. Саме в умінні поєднати найскладніші прийоми з прийомами спогадів, в умінні глибоко, доказово мислити, емоційно-бурхливо передавати страждання від невдач та від моментів радості самопізнання аж до модерністського самозатуманення і виявляється вища майстерність письменника.

На третьому етапі прозової творчості А. Кримського ще більше ускладнюються форми прийомів творення образів та ситуацій, стають "екзотичнішими" порушені в них проблеми. Саме в цих творах спостерігаємо не лише чітке переплетіння інформативно-описових, аналітичних та заперечувальних прийомів, а й цілі масштабні зіставлення та протиставлення цілих блоків таких прийомів для єдності реалістичного та екзотичного змісту. Рідко на сторінках тексту трапляється окремо вжитий прийом, найчастіше – це змістовно-логічне поєднання двох або й трьох прийомів в одне ціле. А завдяки всьому цьому створюється логічність переходів від одного "блоку" прийомів до іншого.

Виходячи з наслідків дослідження, чітко простежується впевнений і стабільний підйом митця до вершин майстерності: від звичайних констатацій, описів, роздумів, спроб психо- та самоаналізів до складних та різноманітних сплетінь, "букетів", "композицій" прийомів і аж до масштабних зіставлень та протиставлень цілих "блоків" прийомів.

Отже, більш ніж очевидна складність процесу творення образів, ситуацій та цілих картин світу, а разом з цим і поглиблене усвідомлення письменником основних сенсів людського буття. Саме це й привело його до широкоформатного світобачення та мислення категоріями цілого людства.

У поезії, порівняно з прозовими творами, А. Кримський порушує традиційні, але вічні і складні проблеми творчості митця, самопізнання особистості, кохання, стосунків між чоловіком і жінкою тощо. Поетика ж набагато простіша – це різнопланові інформативно-описові, аналітичні прийоми творення образів і ситуацій а також прийоми домислювання та фантазування, які дуже рідко комбінуються в цілісні системи. Багатство і масштабність авторського світобачення, гострота й актуальність проблематики змісту поезій передається передовсім за допомогою таких прийомів: самоспостереження, роздум, самохарактеристика, психоаналіз. Вони допомагають йому показати людину глибокою, живою і постійно динамічною навіть у процесі пошуку причин, умов, наслідків власних емоцій, настроїв, станів і почуттів. Та чи не найбільше проявляла себе здатність і схильність поета до логіко-наукового мислення навіть під час віршування на інтимну тематику: помітно узагальнювались щонайглибші індивідуально-суб'єктивні переживання та підводились до певного аналітичного схематизму.

В цілому оригінальна художня спадщина А. Кримського засвідчила: автор виступив і як експериментатор і як новатор, бо нерідко на останніх етапах творчості він долучався до суто модерністського способу образного