LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературознавчі імплікації категорій сакрального та профанного

рамках якого і через який відбувається проголошення істини. За О.Клековкіним, таким жанром (чи це sacrum політичне, чи релігійне, чи мистецьке) є містерія у найширшому значенні цього терміна, де основною функцією є проголошення, пропагування та утвердження офіційної ідеології. У цьому сенсі містеріями є і середньовічні релігійні власне містерії, і театральні експерименти модерної доби, і показові паради гітлерівського і сталінського тоталітаризму. У сфері чисто літературного (тобто відкидаючи історико-політичні імплікації) "містерійність" жанру визначається дотриманням "чистоти" вимог даного (зазвичай офіційно визнаного) жанру. Так, в епоху комуністичної тоталітарної системи, коли проголошувався єдиний метод — соціалістичний реалізм — "сакральним" можна було вважати, наприклад, виробничий роман з усіма його ознаками, що не раз підкреслювалося і дослідниками. "У руслі виробничої прози [prozy produkcyjnej] у колишньому СРСР <...> найповніше було реалізовано принципи соціалістичного реалізму як "творчого методу" і ширше — програму пролетарського мистецтва, яка мала замінити дореволюційну культуру і становити конкуренцію для сучасної, буржуазної культури Заходу", — говорить польська дослідниця В. Супа [4: 99-100]. Твори, що виходили поза межі встановленого sacrum, певним чином профанували його, оголошувалися "поза законом" і всіляко шельмувалися.

При тому варто зауважити, що експерименти із формою не обов'язково супроводжуються профанацією офіційних істин. Так, "<...> саме авангардистів <...> завжди мобілізовуватиме держава на виконання своїх сакральних замовлень <...>" [1: 240].

Якщо сакральне знаходить своє відбиття у "містерійних" жанрах, то виразником профанних смислів можуть бути жанри "меніпейні". Користуючись цим поняттям, ми фактично вводимо в наші рефлексії бахтінський термін "меніпея", ставлячи його у контекст опозиції (не заперечення, а протилежності) sacrum / profanum як опозиції "містерія"/ "меніпея". Звичайно, така опозиційна пара — певне спрощення складності її компонентів і може викликати багато заперечень, зрештою, як і пара sacrum / profanum у тому сенсі, яким ми оперуємо. Однак приваблює можливість вживання її як зручного засобу типологізації певних літературних явищ.

Говорячи про містерію як про виразника sacrum (саме у контексті середньовічного релігійного життя), А. Домбрувка протиставляє містерії (жанру серйозному) її комічне alter ego — фарс, причому alter ego пародійне. Але ця пародійність (як і загальна сміхова основа) не є запереченням sacrum. Ті самі істини, що їх проголошує містерія у тональності серйозного та чудесного (віра в чудо — невід'ємна частина культу), фарс подає l'envers. Тут осмішуються, профануються не офіційні ідеологеми, а навпаки — невідповідність комічного героя їм. Таким чином, фарс — це лише зворотний бік містерії, а не її антагоніст. Тому і виникає потреба знайти той жанровий ряд, котрий би втілював істоту опозиції сакрального і профанного у літературі. Таким відповідником, на нашу думку, є меніпея.

Отож, короткий підсумок. Людина, перебуваючи у соціальних та історичних контекстах, водночас перебуває у контексті норм та правил своєї доби — того, що ми розуміємо під поняттям sacrum. Це сакральне охоплює всі сфери нашого життя і проявляється на різних рівнях із різним ступенем значимості. Явища літератури також існують у сфері сакрального, але існують двояко: або в його річищі, або ж на протилежному його полюсі. У другому випадку ми говоримо про профанацію sacrum, тобто про сферу profanum. Як sacrum, так і profanum може виявлятися на ідейному рівні літературного твору і на його поетикальному рівні. При тому ці два способи профанації не обов'язково накладаються. Більше того, потрібно пам'ятати про те, що відношення sacrum і profanum — це щось складніше, ніж абсолютне взаємовиключення. Так, можна говорити про існування явищ профанації у сфері сакрального, коли ця профанація спрямовується на явища, які з позицій офіційної ідеології (релігійної чи політичної) не мають права на існування. Так само, як і про те, що кожне profanum — це інше sacrum, за висловом Клековкіна — "території, підпорядковані різним sacrum'ам" [1: 79]. З огляду на все вище сказане, вважаємо, що експлікація категорій sacrum та profanum у контексті літературознавчих досліджень, поряд із теорією карнавалізації, меніпеї та концепцією маскарадної культури, має значний інтерпретаційний потенціал.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  • Клековкін О. Сакральний театр: Генеза. Форми. Поетика. (Структурно-типологічне дослідження): Монографія. — К.: Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпена-Карого, 2002. — 272 с.

  • Dąbrwka A. Teatr i sacrum w Średniowieczu. Religia — cywilizacja — estetyka. — Wrocław, 2001. — 700 s.

  • Сліпушко О. Словник чужомовних слів в українській мові. — К.: Криниця, 2000. — 511 с.

  • Supa W. Proza produkcyjna jako kicz ideologiczny// Kicz, tandeta, jarmarczność w kulturze masowej XX wieku / Pod red. Lucyny Rożek. — Częstochowa: Wydawnictwo WSP, 2000. — S. 99-107.


    Матеріал надійшов до редакції 16.03.2006 р.

    Семащук Н.П. Литературоведческие импликации категории сакрального и профанного.

    В статье рассматриваются категории сакрального и профанного с точки зрения возможности их использования в литературоведческих исследованиях, в особенности в их жанровом аспекте. При этом основным моментом соотнесения является соответствие или несоответствие литературного явления системе официально принятых норм конкретной эпохи.

    Semashchuk N.P. Literary implications of the "sacrum" and "profanum" categories.

    The article investigates the "sacrum" and "profanum" categories in terms of their usage in literary studies and particularly, in terms of their genre aspect. The basic criterion is relevance or irrelevance of the literary phenomenon to the system of formally accepted norms of a particular epoch


  •