LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературознавчі концепції Івана Франка у контексті методологічних пошуків українського літературознавства другої половини XIX - початку XX століття

23


Київський національний університет

імені Тараса Шевченка















Гнатюк Михайло Іванович









УДК 82.161.2.02





Літературознавчі концепції Івана Франка

у контексті методологічних пошуків

українського літературознавства

другої половини ХІХ – початку ХХ століття





10.01.06. – теорія літератури









Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеня

доктора філологічних наук













Київ 2003

Дисертацією є рукопис


Роботу виконано на кафедрі теорії літератури і порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України



Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор

Денисюк Іван Овксентійович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

професор кафедри української фольклористики

імені акад. Філарета Колесси, заслужений професор

Львівського національного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гром'як Роман Теодорович,

Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри теорії

літератури і порівняльного літературознавства


доктор філологічних наук, професор

Наєнко Михайло Кузьмович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри теорії літератури та компаративістики


доктор філологічних наук, професор

Бунчук Борис Іванович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

професор кафедри української літератури



Провідна установа: Одеський національний університет, Міністерство освіти і науки, кафедра теорії та компаративістики, м. Одеса




Захист відбудеться 14 жовтня 2003 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.011.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті ім. Т. Шевченка. 02017, Київ, бульвар Т. Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету ім. Т. Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).




Автореферат розіслано 11 вересня 2003 р.







Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.011.15 Л. М. Копаниця


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Українське літературознавство другої половини ХІХ – початку ХХ ст. з погляду функціонування різних типів художнього мислення, відмінних систем і засобів аналізу – явище не тільки творчо багате, а й неодновимірне та неоднозначне. За своїм спрямуванням і суттю воно цілковито заперечує донедавна усталену (а почасти і сьогодні культивовану) думку ряду дослідників про те, що у літературознавчому процесі хронологічно означеного періоду домінантними були тільки моделі авторської свідомості, значною мірою залежні від тих зразків, що їх виробило російське літературознавство початку ХХ ст. У радянський час навіть не ставилася проблема функціонування літературознавчих шкіл в Україні. Окремі дослідження стосувались праць М. Драгоманова, І. Франка, О. Огоновського, М. Петрова, М. Дашкевича, П. Житецького. Сьогодні назріла потреба звернутися до аналізу теоретичних дискурсів української науки про літературу. Причому актуальним залишається вивчення теоретичних пошуків в українському літературознавстві як самодостатнього процесу. У дотеперішньому українському літературознавстві практично не було робіт, які б могли простежити функціонування наукових шкіл: міфологічної, культурно-історичної, біографічної, філологічної та психологічної. Згадані літературознавчі школи, які намітилися в Україні у першій половині ХІХ ст., набули значного поширення у другій половині століття у зв'язку з приходом до активної літературознавчої діяльності Івана Франка. Саме І. Франко, будучи послідовником наукових підходів до літературознавства М. Драгоманова, спричинився до становлення нового етапу в розвитку науки про літературу.

Як відомо, різноманітні підходи до аналізу літературних творів якщо й застосовувалися, то лише як своєрідне "вкраплення" до позитивістських, а не виступали як елементи цілісної позитивістської парадигми. Більше того, у радянський час на переконання ряду науковців, такі антипозитивістичні типи художнього аналізу, як психологічна школа, естетичний підхід до художнього тексту, не знайшли втілення у творчості окремих українських літературознавців. Пізніше такі тенденції проступали здебільшого в інваріантах зарубіжного наслідування, не становлячи в нашому літературознавстві значних науково-художніх відкриттів і не витворюючи важливих літературознавчих шкіл.

Частина дослідників історії та теорії літературознавства кінця ХІХ – початку ХХ ст. свідомо протиставляла позитивістські та антипозитивістські системи літературно-наукового мислення, виявляла міру домінування однієї з них у процесі поступу літературознавства, ігноруючи при цьому самоцінність кожної.

Якщо трактувати літературознавчий процес початку ХХ ст. з урахуванням сучасних теоретичних та історико-літературних концепцій та висновків, то можна констатувати самодостатність не тільки позитивістських підходів до аналізу літературного процесу, що були традиційними для української науки про літературу в останні десятиріччя ХІХ – початку ХХ ст., а й антипозитивістських структур авторської ідейно-естетичної свідомості. Серед згаданих підходів до аналізу твору найбільш продуктивними виявилися історико-порівняльні, психологічні, філологічні концепції, які культивували М. Драгоманов, М. Дашкевич, М. Петров, П. Житецький.

Яскравим і переконливим свідченням саме такого підходу може слугувати наукова спадщина І. Франка, який у теоретичних працях, як і в історико-літературних та літературно-критичних студіях, звертався до традиційних ідей, що їх сповідувала культурно-історична школа, водночас своєю творчою практикою утверджував історико-порівняльне, психологічне, біографічне та філологічне літературознавство в Україні.

Літературно-теоретична концепція І. Франка від 70-х років ХІХ і до початку ХХ ст. пройшла значну еволюцію. Автор дисертації категорично заперечує тезу тих радянських дослідників, які стверджували, що у своїх суспільно-політичних працях І. Франко досяг у 70-х роках ХІХ ст. вершини, але не втримався на ній на рубежі ХІХ – ХХ