LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературознавчі концепції Івана Франка у контексті методологічних пошуків українського літературознавства другої половини XIX - початку XX століття

кінця ХІХ – початку ХХ ст. Усе це й визначає актуальність реферованого дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Автор дисертаційного дослідження, з'ясовуючи феномен ідейно-естетичного явища, яким є українське літературознавство кінця ХІХ – початку ХХ ст., уперше аналізує як проблему існування в українській науці про літературу різноманітних типів наукового як і художнього мислення крізь призму типологічно близьких структур і авторської свідомості загальноєвропейського та світового теоретичного мислення. Уперше найповніше на сьогодні окреслюється не тільки генеза, становлення і побутування літературознавчих шкіл, специфіка їх національного функціонування, а й на цій основі визначено етапи їх літературознавчої еволюції, послідовність функціонування літературознавчих шкіл від культурно-історичної до психологічної та філологічної. Виявлено амбівалентність цих моделей теоретичної свідомості, різноманітність підходів до аналізу твору в межах однієї літературознавчої школи.

Зв'язок роботи з науковим програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної теми "Теоретичні пошуки в українському літературознавстві ХІХ – ХХ століть", над якою працюють кафедра історії української літератури ім. акад. М. Возняка та кафедра теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка, де й виконана дисертація.

Об'єктом дослідження є літературознавчі та літературно-критичні виступи українських вчених, як вияв різноманітних підходів наукового та художнього мислення, підпорядкованих певним закономірностям розвитку і змін. До наукового аналізу залучено теоретичні та історико- літературні виступи українських учених – О. Бодянського, Я. Головацького, М. Грушевського, М.Дашкевича, М. Драгоманова, С. Єфремова, М. Костомарова, О. Котляревського, П. Куліша, М. Максимовича, І. Нечуя-Левицького, О. Огоновського, М. Петрова, Миколи Євшана; зарубіжних – Г. Брандеса, О. Веселовського, О. Пипіна, З. Пшесмицького, В. Шерера, Е. Шмідта, В. Ягича. Окрему увагу автор дисертації приділяє літературознавчим пошукам українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: працям О. Кобилянської, О. Кониського, М. Коцюбинського, І. С. Нечуя-Левицького, Лесі Українки, та ін.

У контексті функціонування літературознавчих шкіл в Україні проаналізовано підходи до розгляду літературного процесу того часу, зокрема творчості І. Франка, М. Драгоманова, О. Огоновського, С. Єфремова, М. Євшана, Б. Лепкого та ін.

Особливе місце відводиться в роботі інтерпретації теоретичних шукань І. Франка, концепції якого зіставлені з положеннями європейських та інших дослідників з метою окреслення їх самодостатності та самоцінності на українському національному ґрунті.

Предметом дослідження є вивчення методологічних підходів до аналізу художніх явищ українських літературознавців М.Максимовича, П. Куліша, М. Драгоманова, М. Петрова, М. Дашкевича, І. Франка, І. Нечуя-Левицького, О. Колесси, М. Грушевського, С. Єфремова та ін. у зіставленні з теоретичними пошуками європейського літературознавства.

Мета і завдання дослідження – шляхом наукового аналізу та систематизації літературознавчих праць другої половини ХІХ – перших двох десятиліть ХХ ст. з'ясувати:

особливості функціонування позитивістської філософії у літературознавстві аналізованого періоду;

характерні риси культурно-історичної школи у літературознавстві, біографічного, порівняльно-історичного, психологічного та філологічного методу дослідження на українському ґрунті в їх типологічному зіставленні зі слов'янськими та західноєвропейськими аналогами;

своєрідність позитивістських та антипозитивістських моделей теоретичної свідомості, що виявлялася у "силовому полі" літературно-естетичних теорій, передусім таких їх ідейно-естетичних категорій, як: філософська основа літературознавчого мислення, літературознавча школа, дослідницька інтерпретація, критерій оцінки, поетика явища літературного процесу тощо.

З цією метою актуальною є потреба простежити основні тенденції, тяглість літературознавчого процесу аналізованого періоду у їх співвіднесенні з типологічно близькими явищами хронологічно означеної доби, європейськими літературознавчими тенденціями другої половини ХІХ – початку ХХ ст. При цьому найважливішим залишається завдання довести об'єктивність переходу від позитивістського до антипозитивістського способу теоретичного мислення з урахуванням традиційних типів авторського підходу до аналізу літературних явищ. Саме з такого поєднання народжувалися у літературознавчій практиці найяскравіші дослідження в галузі теорії та історії літератури.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять теоретичні та історико-літературні праці М. Драгоманова, І. Франка, С. Єфремова, М. Грушевського, М. Зерова, О. Білецького, Л. Білецького, Д. Чижевського, З. Мітосек, І. Дзюби, Д. Наливайка, І. Денисюка, Р. Гром'яка, В. Моренця, М. Наєнка, В. Брюховецького, В. Поважної, С. Павличко, Т. Гундорової, А. Ткаченка та ін. про теоретичні основи літературознавства, різні типи авторської ідейно-естетичної свідомості, існування й еволюцію різних стильових течій і напрямів в українському письменстві другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Як важливий теоретико-методологічний ґрунт для дисертаційного дослідження слугують монографії та наукові розвідки з проблем теорії та історії українського літературознавства П. Федченка, І. Дорошенка, О. Куцої, Ю. Коваліва, В. Нарівської, Л. Грицик, І. Михайлина, Л. Рудницького, Ю. Блохина-Бойка та ін.

Методи дослідження. Методологічні пошуки українського літературознавства та місце літературознавчих концепцій І. Франка у цьому процесі розглядаються крізь призму типологічного, герменевтичного методів з конкретизацією низки інших способів аналізу, що залежало від завдань і методів осмислення літератури даного періоду (скажімо, психоаналізу З. Фройда чи К. Юнга, принципів рецептивної естетики, феміністичної критики, інтертекстуального та мотивного аналізу), елементи яких можна знайти у працях І. Франка. Відповідно до завдань і мети дисертації використовуються методики різних шкіл, у тому числі – порівняльно-історичної, герменевтичної та ін. Систему пошуків психологічного аналізу і місця у ній І. Франка розглянуто з позицій психологічного методу дослідження.

Зважаючи на те, що в роботі розглядаються теоретичні проблеми літературознавства, їх вихід у творчу практику, аналізується на прикладі історико-літературних та літературно-критичних праць, що у кінцевому підсумку допомагає глибше збагнути "температуру" літературного життя в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Теоретичне значення дисертації. Висновки, отримані в результаті дослідження, відкривають нові можливості для вивчення теоретичних проблем українського літературознавства, зокрема проблем генези, розвитку і творчого співіснування різних типів аналізу літературного твору, системи засобів літературознавчого мислення, типологічної характеристики наукового літературознавства в Україні та