LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературознавчі концепції Івана Франка у контексті методологічних пошуків українського літературознавства другої половини XIX - початку XX століття

європейських літературознавчих шкіл, особливостей їх функціонування у літературно-критичному дискурсі того часу. Результати дослідження спонукатимуть до нових конструктивних підходів до розуміння літературознавчих пошуків в Україні та їх місця в українському та ширшому європейському літературному процесі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Дисертант формулює важливі положення про склад літературознавства, про рух понять і термінів, які становлять суть літературознавчої методології. При цьому основний акцент ставиться на історизмі; у роботі акцентується увага на перервності відкрить і новацій у працях методологічного характеру, перспективності думки про художній твір як центральний об'єкт вивчення, а також теорії і практики інтерпретації. Зроблена спроба запропонувати сучасну модель української науки про літературу аналізованого періоду.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертаційного дослідження можна використати у процесі вивчення українського літературознавства, під час викладання курсу теорії та історії українського літературознавства, для написання наукових праць, підручників і посібників для вищих шкіл, при підготовці та виданні хрестоматій з українського літературознавства. Матеріали дослідження можуть слугувати основою для глибшого вивчення проблем українського літературознавства, теорії різних літературознавчих шкіл, написання праці "Академічні школи в українському літературознавстві".

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на спільному засіданні кафедр української літератури ім. М. Возняка, теорії літератури та порівняльного літературознавства та Інституту франкознавства Львівського національного університету ім. І. Франка ( 2003). З окремими питаннями теми автор виступав під час міжнародних наукових конференцій у Львівському університеті (1996, 1998, 2000, 2001), в Інституті славістики Віденського університету (1999, 2001), у Познанському університеті (1999), Вюрцбурзькому університеті (2002), а також у Тернопільському педагогічному університеті ім.. В. Гнатюка (1998, 1999), Прикарпатському університеті ім.. В. Стефаника (2001), Українському Вільному Університеті (1999), Іллінойському університеті Урбана-Шампейн (США, 1994), на чотирьох конгресах Міжнародної асоціації україністів (Київ, Львів, Харків, Одеса). Ряд положень дисертації було оприлюднено на всеукраїнських та регіональних конференціях у Луцьку, Чернівцях, Ужгороді, Івано-Франківську, Дрогобичі, на щорічних звітних наукових конференціях літературознавчих кафедр Львівського національного університету імені Івана Франка, конференціях Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Матеріал дослідження апробований при викладанні спеціального курсу "Іван Франко і проблеми теорії літератури та методології літературознавства", що його автор читає для студентів та магістрів у Львівському університеті. Основні положення дисертації відображено у двох монографіях, та 32 публікаціях у фахових збірниках.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та бібліографічних покликань, яких нараховується 376 позицій. Основний зміст дисертації викладений на 383 сторінках комп'ютерного набору (31 сторінка бібліографії).


Основний зміст роботи


У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження та її наукову новизну, з'ясовано стан опрацювання проблеми в науково-критичній літературі, визначено мету і завдання роботи, теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження та його практичне значення.

При обговоренні літературознавчих концепцій другої половини ХІХ – початку ХХ ст. авторові доводилося виходити за суворі рамки означеного періоду, оскільки деякі літературні явища, властиві для нього, своїми коренями сягали першої половини ХІХ ст., інші проявлялися лише як тенденція, що сформувалася як певна закономірність уже в ХХ ст. У зв'язку з необхідністю показати розвиток українського літературознавства як процес безперервний, складний, опосередкований, виникла потреба певним чином розширити хронологічні рамки аналізу, зробити екскурси ретроспективного чи перспективного характеру. При цьому у кожному конкретному випадку автор обґрунтовує таку потребу аналізованим матеріалом, показуючи при цьому спадкоємність і безперервність, характерну для будь-якої галузі людського знання.

У першому розділі "Методологічні пошуки в українському літературознавстві першої половини ХІХ ст." розкрито суть і специфіку теоретичних дискурсів українського літературознавства згаданого періоду, теоретичні та естетико-філософські засади виникнення різноманітних засобів аналізу літературних явищ у європейському літературознавстві, зокрема в українському. У зв'язку з цим однією з важливих проблем, що їх вирізняє автор дослідження, є проблема періодизації літературознавства. Дисертант наводить ряд прикладів, коли періодизація, і не тільки в умовах тоталітарного суспільства, але й вільного розвитку думки, базувалася на соціологічних підходах. Не ігноруючи соціологічного підходу до періодизації науки про літературу, автор вважає за потрібне пов'язувати періодизацію українського літературознавства з різними способами наукового осмислення літератури, які започатковані ще у першій половині ХІХ ст. Саме з цим періодом ми пов'язуємо зародження різних літературознавчих шкіл, які як окремі наукові напрями сформувалися у другій половині ХІХ ст. При цьому дисертант виходить з Франкового трактування цієї проблеми, обґрунтованої у ряді його теоретичних та історико-літературних праць.

Автор дослідження звертає увагу на особливості зародження першого етапу культурно-історичного підходу до аналізу, який витворився як певна система у 50-х роках ХІХ ст. У роботі обґрунтована думка, що у працях українських фольклористів та літературознавців (на той час ще не було усвідомлення чіткого поділу на окремі галузі науки) на базі міфологічного та культурно-історичного підходу були закладені основи української науки про літературу. Автор відстоює думку, що філософською передумовою згаданого періоду розвитку науки про літературу була філософія позитивізму. Водночас дисертант вважає, що не можна відкидати значного впливу на українське літературознавство того періоду міфологічних підходів до аналізу твору, базованих на естетиці Шеллінга та братів А. і Ф. Шлегелів.

Домінантною у розділі є концепція, згідно з якою традиційні моделі ідейно-образної свідомості, базовані на традиціях міфологічного літературознавства, започаткованого братами Я. та В. Ґрімм, поєднувалися з першим етапом культурно-історичної школи, яка народжувалася у цей час в українському літературознавстві. На цій основі визначено провідні тенденції, характерні риси розвитку культурно-історичних підходів до аналізу твору, розкрито самодостатність і самоцінність літературознавства, специфіку і своєрідність творчого буття.

У першому підрозділі "Кристалізація наукових шкіл у фольклористиці та літературознавстві" на великому теоретичному та історико-літературному матеріалі з'ясовано джерела та витоки культурно-історичного аналізу літературного