LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Логіко-синтаксична категорія уточнення в сучасній російській мові (семантика, засоби вираження)

відносимо до уточнення, по-перше, факти використання в ролі уточнювального компонента ономатологічних одиниць, більш широких за своїм значенням, ніж уточнюваний компонент; по-друге, конструкцїї з уточненням типу Завтра, 20 мая..., які декотрі лінгвісти відносять до чистого пояснення.В останньому випадку ми підкреслюємо думку про доповнювальний характер уточнювального компонента, зв'язаний зі специфікою номінативності уточнюваного компонента, закладеною в ньому семантикою "змінності". Уточнювальний характер другого компонента (20 мая, 21 мая...) підтверджується і можливістю підстановки спеціального сполучника а именно (а не тільки сполучника то есть).

Для уточнення характерне підвищення тону на уточнювальному компоненті, вимовляння його в пришвидшеному темпі, коротша пауза перед уточнювальним компонентом і довша – після нього. Уточнюватися можуть всі члени речення. Особливим видом уточнення, на думку ряду лінгвістів (див., наприклад, роботи підрозділі Ф.Н. Бондаренка, О.Г. Руднєва, М.Г. Шатух, Л.К. Дмитрієвої, підрозділі Є.М. Сидоренко та ін.), є конструкції, в яких у ролі уточнюваного компонента виступають узагальнювальні слова, а уточнювальним компонентом є однорідні члени речення. Уточнення може бути безсполучниковим і сполучниковим (сполучниками именно, а именно, точнее). Уточнюваний і уточнювальний компоненти утворюють закритий бінарний ряд, який у деяких випадках розгортається в "ланцюжок уточнення". В останньому випадку уточнювальний компонент, у свою чергу, стає уточнюваним і уточнюється наступним компонентом.

Уточнення необхідно відмежовувати від пояснення, включення, виключення, відокремлення, прикладки і т.д.

Категорія уточнення розглядається в дисертаційній роботі у світлі теорії ономатологічних одиниць. Їх характеристиці присвячено підрозділ "Ономатологічні засоби вираження компонентів уточнення в сучасній російській мові".

Ономасіологічний підхід має давню традицію, але основи сучасного трактування теорії номінацїї було закладено порівняно недавно (див.: Тезисы Пражского лингвистического кружка // Пражский лингвистический кружок. – М., 1967; Языковая номинация: Общие вопросы. – М., 1977 та ін.). Ідеї "функціональної ономатології" дістали продовження у працях В.М. Нікітевича, М.В. Федорової, О.С. Кубрякової, В.М. Мігіріна, Є.М. Сидоренко та інших лінгвістів.У руслі цих досліджень і перебуває наша робота.

Як одиниці іменування, що вживаються в конструкціях з уточненням, виступають слова, словосполучення (у вузькому розумінні терміна, як еквівалент слова), лексія і фразовий номінант. Завдання дослідника полягало насамперед у тому, щоб, встановивши одиниці іменування, виявити механізм їх взаємодії в конструкціях з уточненням.

Другий розділ "Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим нерозчленованою одиницею іменування" присвячено з'ясуванню механізму використання ономатологічних одиниць в конструкціях з уточнюваним компонентом, вираженим за допомогою слова.

Мовець може висловлювати думки в лінійній послідовності, але при необхідності уявити ситуацію багатопланово він створює другий ряд, що містить додаткову семантичну інформацію. Виникають конструкції уточнення, кожен компонент яких має власні засоби іменування. Вибір ономатологічних одиниць в кожному випадку відбувається з урахуванням ряду параметрів: прагматичної ситуації, комунікативної заданості, наявності в мові синтетичних засобів вираження, необхідності та можливості вибору розчленованого засобу висловлення думки тощо.

Повнозначне слово за своєю природою призначене для іменування; воно, зі слів М.В. Федорової, є "важливим центром життя мови".

Номінативний спосіб відображення бачимо в іменниках, прикметниках, дієсловах, прислівниках, безособово-предикативних словах, він характеризується тим, що за звуковим комплексом закріплюється постійний зміст, одне або більше значень. Прономінальний спосіб відображення представлено в займенниках, і характеризується він тим, що за звуковим комплексом не закріплюється постійний зміст, значення слова змінне і залежить від ситуації та контексту2 . Спосіб відображення важливий для словоформи, що виступає як уточнюваний компонент, тому що при уточнюваній номінативній словоформі відбувається зіставлення інформаційного змісту компонентів конструкції уточнення, а при займенниковому уточнюваному компоненті необхідна доповнювально-уточнювальна частина, яка насичує лексичним змістом намічену прономінативом директиву.

З повнозначних частин мови найчастіше в ролі уточнюваного компонента виступають прийменникові сполучення іменників зі значенням місця і часу та відповідні прислівники. Віддання переваги цим формам диктується екстралінгвістичними й антропоцентричними причинами: місце і час характ2еризуються протяжністю, можливістю бути уточненим на будь-якому відрізку. Як уточнювальний компонент виступають всі ономатологічні одиниці, перш за все – слова, рідше – розчленовані одиниці: словосполучення, лексія, фразовий номінант, наприклад: В углу, у двери, в костюме цементного цвета сидел Лазарев (Д. Гранин). Мы живем на самом верхутам, где нелепо торчит единственный балкон (Б. Васи-льев). По утрам, до ухода в питомник, Тихон Петрович всегда работал у себя в саду (К. Паустовский). А еще до войны, когдаФедор Иванович учился здесь, у него завелся друг... (В. Дудинцев).

Обставинні конструкції з уточненням місця і часу охоче розгортаються в ланцюжок: Я жил один в этом пустом доме, вдеревне, в трестах километрах от Москвы (К. Паустовский). По утрам, во время отлива, когда океан, курясь холодным туманом, уходил от берегов, десятки женщин спускались со скал с большими корзинками за спиной и собирали ракушки для свиней (К. Паустовский).

Як правило, компоненти уточнюваної конструкції однотипні: уточнюваний компонент місця супроводжується уточнювальним компонентом місця і т.д. Але в конструкціях зі значенням місця і часу може проявлятися давній синкретизм цих категорій і відповідно – різнотипність (за формальними показниками) обставин в уточнюваному й уточнювальному компонентах: В Ленинграде, в институте, это было не так заметно, как сейчас, в поездке (К.Паус-товский) (в поездке = во время поездки). По дороге в Тулу, километрах в тридцати или сорока от нее, виднелось несколько подбитых немецких танков, остатки грузовиков и повозки (К. Симонов) (по дороге в Тулу = во время движения по дороге в Тулу).

Рідко уточнюються прикметники, в тому числі і порядкові слова: Неожиданно тепло она принялась пересказывать третьему, вошедшему, эпизод Полиной поимки... (Л. Леонов).

З числівників уточнюватися можуть, як правило, тільки збірні; при цьому в ролі уточнювальних виступають однорідні члени речення: Двоетренер и студент – побежали дальше (В. Дудинцев). Дієслова уточнюються надзвичайно рідко, а в ролі уточнювальних виступають також однорідні члени речення: Летом Грин отдыхал: делал луки, бродил у моря, возился с беспризорными собаками, приручал раненого ястреба, читал и играл на бильярде с веселыми феодосийскими жителями – потомками генуэзцев и греков (К. Паустовский).

В підрозділі "Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим займенником" категоріальне значення займенника "задається" об'єктивною дійсністю, комунікативними потребами, вибором об'єкта, який можна вербалізувати прономінальним способом. Від мовця залежить варіант вибору подання дійсності: за допомогою запитання, указання,