LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Логіко-філософський аналіз еристичного дискурсу

процесі суперечки застосовуються хитрощі у вигляді різноманітних софізмів. У зв'язку з цим еристичний дискурс можна оцінити як алогічний, але при цьому дії комуніканта є раціональними.

Щодо адекватності, то в дисертації зазначається, що ту саму ситуацію, подію, дію можна описати різними способами, за допомоги різних текстів. У зв'язку з цим, робиться висновок про те, що застосування варіативних моделей дійсності є характерною ознакою еристичного дискурсу

Суттєвою характеристикою еристичного дискурсу є застосування будь-яких хитрощів. Це призводить до розгляду поняття „хиба" не як істинностної оцінки, як за звичай робиться, а як інтеракції, що відбувається у процесі комунікації. Характерним для еристичного дискурсу стає застосування хиби з метою маніпулювання співрозмовником, введення його в оману. Таким чином, хиба стає індикатором прихованого або явного девіантного характеру еристичного дискурсу.

З'ясування того факту, що еристичний дискурс є різновидом девіантного дискурсу, приводить до висновку про недостатність засобів логічної семантики для його дослідження.

Метою третього розділу „Логічний підхід до моделювання еристичного дискурсу" є виявлення можливостей логічного моделювання еристичного дискурсу, враховуючи його принципово девіантний характер.

У першому підрозділі „Головні напрямки дослідження еристичного дискурсу в логіці" основна увага приділяється аналізу можливостей виявлення логічної структури еристичного дискурсу.

Дисертантом встановлено, що в рамках логіки еристичний дискурс може бути розглянутий з точки зору формального підходу і з точки зору неформального підходу.

В рамках формального підходу основна увага приділяється дослідженню можливостей логічного моделювання міркувань, які застосовуються в процесах суперечок, зокрема еристичних. Дисертант обґрунтовує положення про те, що такі міркування можуть базуватися на протиріччях, або у засновках містити неповне знання. Для їх дослідження можна, наприклад, застосувати паранесуперечливу логіку.

У класичній логіці, має місце принцип, відповідно до якого із протиріччя (суперечливих засновків) випливає безліч довільних непередбачених висновків. Це призводить, зокрема, до того, що будь-яка теорія, в основу якої покладений цей принцип, стає тривіальною, як тільки в ній знаходять протиріччя, бо тоді в ній вважаються доведеними усі свавільно взяті твердження.

У сучасній логічній літературі паранесуперечливою логікою вважається та логіка, яка не робить клас наслідків із суперечливих засновків тривіальним. Дійсно, навіть знаючи про суперечливість сукупності висловлювань, у процесах суперечки можна свідомо аналізувати деякі наслідки, які випливають із цієї суперечливості.

Окрім того, можна звернути увагу ще й на те, що у процесах спілкування протиріччя можна наділяти не реальними характеристиками і вважати його за деяких умов немов би знятим. На протиріччя можна взагалі не звертати уваги. Це може бути зроблене як навмисно, так і не навмисно. Останнє можливо, наприклад, в тому випадку, коли протиріччя явно не виявлено опонентом, або не усвідомлено пропонентом.

Окрім несуперечливої логіки, для аналізу еристичного дискурсу може бути застосована також немонотонна логіка. Якщо паранесупе-речлива логіка пов'язана з відмовою від принципа несуперечності, то немонотонна логіка пов'язана з відмовою від принципа монотонності.

Принцип монотонності полягає в тому, що виводимість твердження В із даних гіпотез Г повинна зберігатися при будь-якому розширенні Г. Інакшими словами, якщо твердження В є логічним наслідком з Г, то В також буде наслідком з Г, яке ми отримуємо шляхом додавання до Г будь-якої нової інформації, що виражається в нових засновках.

Неадекватність систем дедукції класичної логіки для аналізу систем міркувань, що застосовуються в реальному спілкуванні, можна пояснити природою правил виводу.

У дисертації досліджуються можливості моделювання еристичного дискурсу засобами немонотоної логіки, а саме засобами логіки замовчувань і автоепістемічної логіки.

У логіці замовчувань стає можливим сформулювати правила з виключеннями, не перераховуючи самі виключення, що дозволяє аналізувати міркування з неповним знанням.

Засобами автоепістемічних логік стає можливим проаналізувати міркування, що залежать від стану знань суб'єкту на певний момент часу. Такі міркування є немонотонними, бо знання можуть змінюватися з часом. Це може призвести до певних протиріч. Для побудови автоепістемічних логік, як правило, застосовуються модальні логіки знання і віри.

Окрім паранесуперечливої і немонотонної логіки, для аналізу логічної структури еристичного дискурсу можна також застосувати логіку запитань та відповідей, теоретико-ігрову семантику тощо.

У рамках неформального підходу еристичний дискурс можна розглядати в рамках сучасних теорій аргументації. Головна увага тут приділяється аналізу побудови самої аргументації. У дисертації для ілюстрації цього підходу досліджується можливість побудови одиничної, складної та множинної аргументації в рамках еристичної суперечки,

У другому підрозділі „Логічна структура еристичного акту" третього розділу досліджуються можливості логічного аналізу еристичного дискурсу засобами логічної прагматики.

Для цього в дисертації розглядається поняття еристичного акту. Це поняття порівнюється із схожими поняттями: „мовленнєвий акт" і „дискурсивний акт". У результаті виявляється обмеження цих понять для аналізу еристичного дискурсу, яке полягає у неможливості дослідити за їх допомоги процес критики опонента, бо до уваги береться лише ситуація продукування аргументації пропонентом.

У дисертації запропонована логічна структура еристичного акту, яка складається з таких компонентів: аргументація пропонента; аргументація опонента; учасники еристичної суперечки (пропонент/опо-нент); акт продукування аргументації пропонентом; акт сприйняття аргументації опонентом; контекст продукування аргументації пропонентом; контекст сприйняття аргументації опонентом; мета продукування аргументації пропонентом; мета сприйняття аргументації опонентом; можливий суб'єктивний світ пропонента; можливий суб'єктивний світ опонента; можливий фізичний світ пропонента; можливий фізичний світ опонента; результат впливу на пропонента; результат впливу на опонента.

У дисертації поняття можливого світу витлумачується як точка співвіднесення. Це обумовлено тим, що аналіз еристичного дискурсу неможливо провести без врахування прагматичного аспекту, бо аргументація в еристичному дискурсі контекстуально і ситуативно залежна.

Р. Монтегю і Д. Скотт вводили точку співвіднесення для аналізу індексних виразів, тобто таких виразів, значення яких можна визначити, тільки знаючи ситуацію, в якій вони використовувалися. У найза-гальнішому вигляді точка співвіднесення має такий вигляд:

i= ,

де: w — можливий світ; t — час; р — трьохмірне положення в світі; а — суб'єкт.

У дисертаційному дослідженні пропонуються дещо інше