LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Логіко-філософські принципи прагматики мови (аналіз концепції "мовних ігор" Л.Вітгенштейна)

досліджуваних питань і поставлених проблем.

Основний зміст дисертації. У вступі обґрунтована тема і сформульовані проблеми дослідження. Зазначені новизна і практична значущість отриманих результатів. Обґрунтовані метод і структура дисертаційної роботи.

У першому розділі – "Історичні і методологічні передумови концепції "мовних ігор" Л.Вітгенштейна"– досліджуються особливості розвитку уявлень про мову в античній, середньовічній, новоєвропейській філософії.

У першому параграфі розглядається концепція мови Аристотеля, основний аспект якої полягає в тому, що істинне значення детерміноване речами, що змінюються, тому кожний конкретний контекст може інтерпретуватися по-різному. Природа імені, за Аристотелем, конвенціональна, як конвенціональний і "аспект бачення" у Л.Вітгенштейна.

У другому параграфі аналізується заперечення Августином абсолютності критерію достовірності і твердження апріорної конвенціональності імені. Таке відношення до ствердження і заперечення є основним для концепції "мовних ігор" Л.Вітгенштейна.

У третьому параграфі розглядається обґрунтування картини уявлень про "аналіз величин". Величина, як і знак, абстрактне утворення. "...Дія думки, якою ми думаємо про річ (...), відрізняється від дії думки, якою ми думаємо про неї..." – це твердження Декарта описує мовну дійсність як "мову-метамову" (термінологія А.Тарського).

Множинність уявлень – це аргументи відносності критерію достовірності: будь-яке із уявлень для визначення істинністного значення повинне бути впроваджене у контекст ("мовну гру").

У четвертому параграфі аналізується ідея "можливих світів" і критерій достовірності останніх. Лейбніц вважає, що саме спосіб пізнання предмета обмежує монади, а не сам предмет. Таким чином, і він же, за Лейбніцем, виключає сваволю. "Аспект бачення" Л.Вітгенштейна, так само як і "спосіб пізнання" Лейбніца, не довільний, а визначений обсягом присутньої інформації.

У п'ятому параграфі досліджується відношення між знанням і тим, що знають про ... Суб'єктивність уявлень про реальність, за Д.Юмом, Л.Вітгенштейн аргументує відносністю критерію достовірності: відсутність a priori критерію абсолютної істинності робить допустимим будь-який із можливих варіантів розгляду будь-чого, якщо він структурований "аспектом бачення" даного контексту.

Причини і дії, за Д.Юмом, не визначені одні через одних: вони зумовлені контекстуальним "аспектом бачення", за Л.Вітгенштейном.

У шостому параграфі розглядається аргументація апріорності "аспекту бачення". За Кантом, єдність уявлень організує об'єкт. Така "єдність уявлень" не може бути не варіативною. Варіанти уявлень об'єктів – це варіанти "мовних ігор". Варіативна основа предмета, виражена явищами, і об'єктивна неможливість вийти за межі дослідного мислення формують висновок про апріорність "аспекту бачення" Л.Вітгенштейна.

У другому розділі – "Аналіз концепції "мовних ігор" Л.Вітгенштейна" – проводиться детальний аналіз концепції, окреслюються її структурні елементи.

У першому параграфі визначається роль слова у мові і наводяться його (слова) можливі дефініції у "Філософських дослідженнях".

Л.Вітгенштейн виділяє "імена", які позначають "певну річ", тобто мають значення, і слова, значення яких можуть бути використані у чітко визначених "мовних іграх", чи "мовах". "Значення слова – це його вживання", - такий висновок Л.Вітгенштейна. "Типи слів" автор "Логіко-філософських досліджень" трактує як типи "імен", морфологічна структура яких визначена вживанням. Речення – сполучення іменувань, оформлених за правилами граматики. Одне слово також може бути реченням і структурувати певну "форму життя", прикладом може бути "еліптичне речення", яке містить апріорну можливість антиномії. Модифікація граматичної структури не є показником зміни глибинної структури. Алгоритм уживання (тобто значення слова) детермінований "аспектом бачення".

Вказівні слова ("егоцентричні частки", за Б.Расселом) Л.Вітгенштейн подає як "імена", наділені універсальністю і збільшує варіативність мовних ігор.

У другому параграфі аналізується спосіб уявлення як наслідок взаємопретину картин.

На підставі визначення "імені" (аналіз якого поданий у першому параграфі цього розділу) Л.Вітгенштейн стверджує, що "іменування – підготовка до опису, поза грою річ не має імені", "мовна гра" може бути змодельована тільки завдячуючи імені. Це робить можливим через актуалізацію одного із варіантів "дескриптивного пучка" моделювання варіантів "мовних ігор", які класифікуються за різними групами "сімейних подібностей".

Тип висловлювання розповідає про "можливість" явищ, а не про "речі у собі": спосіб уявлення – це спосіб "убачати" зв'язки, останнє – аналіз зумовлений розумінням.

У третьому параграфі розглядаються принципи аналізу вживання слова як "дивний процес" (за Л.Вітгенштейном). "Вживання слова" і "використання" слова не синонімічні поняття. Вживання знака (слова), схема вживання знака – це певний алгоритм, який детермінує те, що сам знак не може виразити, застосування знака у контекстуальних конструкціях (тобто місце, яке він займає) вказує на те, що визначає вся сукупність знаків. ("Те, що не знаходить свого виразу в знаках, виявляється в їхньому застосуванні. Те, що знаки приховують, виповідає їхнє застосування" Л.Вітгенштейн.).

Вживання і використання слова пов'язані з "розумінням". "Розуміння" – це фіксація певних обставин, за Л.Вітгенштейном. "Розуміння" у "Філософських дослідженнях" полягає в описі: "мовна гра" – опис стану речей", у "Логіко-філософському трактаті" "форма речення така: стан речей такий". "Розуміння" як опис виключає єдиність критерію достовірності: "пояснення – псевдокарниз, що нічого не несе" ("Філософські дослідження". Далі: "ФД" №217).

Контекст вживання слова (слів) – це інтерпретація, будь-який контекст – це інтерпретоване уявлення.

У четвертому параграфі досліджується інваріантність категорії "правило", її модальність.

Граматика контексту передбачає "граматику слова": акт іменування має сенс лише тоді, коли в слові для цього "багато підготовлено". Застосування правила іноді необхідне у ситуаціях без "будь-яких інструкцій". Завжди є (чи була) така ситуація ("стан речей"), коли правило було використано вперше, у цьому випадку правило ще не було правилом.

У "Філософських дослідженнях" факти дійсності структуруються правилами, це свідчить про те, що правила можуть використовуватися, не "згідно з інструкціями". Таким чином існує множина "мовних ігор", які утворюють сімейні подібності.

Уявлення, як модель, може відповідати і не відповідати картині, але воно може бути змодельоване за іншими правилами і представляти іншу "мовну гру". Але організація картини і уявлення детерміновані використанням набору правил.

У п'ятому параграфі розглядається категорія істинності. Вище було наведене обґрунтування варіативної основи "мовних ігор", кожен із цих варіантів визначений набором правил.

Моделюючи "мовну гру" (чи міркування) ми маємо уявлення ("явище", за І.Кантом), тобто "ми робимо предикатами речей те, що закладене у наших способах їх уявляти" (Л.Вітгенштейн), тому кожна множина цих уявлень може бути достовірною у своїй "мовній грі". "Істинне речення" (А.Тарський), як і "критерій достовірності" (Л.Вітгенштейн) може бути таким у певному контексті ("мовній грі"). Варіанти уявлень, стани "чужих свідомостей" тощо – аргументація тези Л.Вітгенштейна: "критерій достовірності – це мовна гра".

У шостому параграфі аналізується