LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Логіко-філософські принципи прагматики мови (аналіз концепції "мовних ігор" Л.Вітгенштейна)

неспіввіднесеність a priori знака і значення. "Мовна гра" – це конвенціональний договір.

Здатність уявлення визначає "аспект бачення" контексту і детермінує смисл. Наявність позбавлених смислу речень (слів) у мові – свідчення динамічної структури мови: те, що може бути позбавленим смислу у даний момент, може отримати смисл пізніше, і навпаки (навіть у межах однієї мови).

"Мовна гра" – це набір правил, регламентований смислом. Уявлення (його форми) – це можливість спектрального погляду на речі (світ); вираження цього погляду як "прагматичного маневру" визначає смисл всього уявлення.

"Аспект бачення" детермінує правила вживання, обумовлюючи смисл.

Парадоксальність – непарадоксальність "контексту" ("мовної гри") зумовлена певними обставинами ("Розуміння – це фіксація певних обставин" (Л.Вітгенштейн).

Істиннісне значення контексту ("мовної гри") залежить від цілеспрямування цього контексту, тобто має конвенціональну природу, як і правила, що організують "мовну гру". Це аналогічно до відношень: знак – значення.

У сьомому параграфі розглядається інтерпретація як можливість моделювання.

Слідом за Л.Вітгенштейном, Дамміт вважає, що "наша метафізична позиція (...) визначається тим (...), які з тверджень ми вважаємо (...) істинними". У попередньому параграфі розглядалося припущення про те, що "аспект бачення", за Л.Вітгенштейном, детермінує правила використання, визначаючи смисл. Основи припущення не можуть бути в усіх випадках (у різних "мовних іграх") достовірними. Межі (світу, факту, об'єкта тощо) "можна проводити на різних підставах" (Л.Вітгенштейн). "Граматична структура" зумовлює семантичну інтерпретацію" – стверджує Стросон. Внаслідок чого "мовні ігри" не можуть кваліфікуватися як правильні і неправильні: "Неправда – це мовна гра, якої навчаються так само, як і кожної іншої" (Л.Вітгенштейн). Критерій достовірності релевантний тільки для конкретної "мовної гри".

"Аспект бачення" може розглядатися як "переживання" значення слова (намір "мовної гри"). "Аспект бачення" речі актуальний у контексті розгляду. Контекст ("мовна гра") – це інтерпретація дійсності.

"Мовна гра" – це діяльність, пов'язана з описом світу через сукупність речень, які можуть виражати твердження, заперечення, необхідність вибору, пошуку тощо, і які задаються чітким набором правил з метою досягнення опису певного акту, ситуації чи об'єкта з необхідної у даному випадку точки зору ("аспекту бачення").

У третьому розділі – "Семантика "мовних ігор" як семантика "можливих світів" – був здійснений аналіз структури семантики "мовних ігор" і їх опис у термінах семантики "можливих світів" (С.Кріпке) і прагматичної мови (Р.Монтегю).

У першому параграфі на підставі сформульованого вище визначення виділяються структурні елементи "мовної гри":

1) факт у будь-якому епістомологічно чи логічно можливому світі;

2) критерій конвенціонально апріорної "достовірності";

3) "аспект бачення", детермінуючий інтерпретацію.

"Аспект бачення" відношень "об'єкт" – "факт" аналізується Л.Вітгенштейном у "Логіко-філософському трактаті". У Трактаті світ розглядається як "факти у логічному просторі", "об'єкт наділений онтологічним статусом (як атоми Демокріта), але в окремих афоризмах вживається як синонім до "предмета" і "речі". У "Філософських дослідженнях" світ динамічний, і кожного нового моменту змінюється "аспект бачення", на підставі чого Л.Вітгенштейн висуває припущення, що аналізу підлягають лише явища, доступні "нашим способам уявлення" ("Спосіб уявлення" – це спосіб "убачати зв'язки", див. п.3.).

Об'єкт може інтерпретуватись у різних "мовних іграх", у кожній з яких може бути представлений у вигляді факту. Факт – це конструювання системи відношень (зв'язків).

У другому параграфі аналізується "логічний простір "Логіко-філософського трактату", визначений елементами теорії пізнання.

Факт в епістемологічно чи логічно можливому світі – це факт, сконструйований елементами теорії пізнання. Факт як опис відношень – це інтерпретація ("мовна гра"). "Картини фактів" – це індивідуальна інтерпретація світу. Якщо з самої по собі картини неможливо дізнатися істинна вона чи хибна ("ЛФТ"), то будь-яка "мовна гра", детермінована "аспектом бачення", запроваджує свій критерій "достовірності". "Ми робимо предикатами речей те, що закладене у наших способах їх уявляти" (Л.Вітгенштейн, див. п.5.). Факт як інваріант розгляду об'єкта.

У третьому параграфі припускається, що контекст є детермінантом об'єкта. У попередньому параграфі факт трактується як інваріант розгляду об'єкта.

Можливість протилежності смислів "р" і "-р" детермінує дійсність у кожний конкретний момент. Контекст ("мовна гра") як опис факту визначає вид відношень і структуру зв'язків об'єкта, що розглядається.

У четвертому параграфі обґрунтовується припущення: "значення слова", за Л.Вітгенштейном, – це аргумент його (значення слова) семантичної відносності. "Мовна гра" як опис "можливого світу" ("мовна гра" – це набір правил, регламентований описом; див.п.6.) структурована певним конвенціонально апріорним висновком ("Висновки робляться a priori" ("ЛФТ"). Якщо значення слова – це його використання, то структура використання детермінує його семантичну відносність.

У п'ятому параграфі на підставі проведеного аналізу "мовної гри" і її структурних елементів структура семантики "мовних ігор" розглядається у термінах семантики "можливих світів" і прагматичної мови.

"Мовна гра" як модальна структура у якій:

  • розгляд "об'єкта можливий як множини усіх "можливих світів" (K);


  • розгляд "факту" як "реального світу"(G);



  • "аспект бачення" відповідає рефлексивному відношенню (R);

"Аспект бачення" визначає у нормальній модельній структурі можливість (◊) і необхідність (□).

Інтерпретація прагматичної мови (L), як і "мовні ігри" визначаються "множиною усіх можливих ситуацій використання" ("мовні ігри" і "сімейні подібності"). "Аспект бачення" Л.Вітгенштейна – це інтенсіонал формули з деякими невідомими індивідними, предикатними константами, який може бути застосований у конкретному контексті. Значення слова – це його використання.

Таким чином, екстенсіонал зумовлений інтенсіоналом:


Int (φ) = H Є DA, де i Є DA, H(i) = Ext i (φ).



"Мовна гра", як прагматична мова, детерміновані інтенсіональним об'єктом, який відмінний у кожному конкретному випадку.

На підставі цього можна констатувати семантичну відносність значення слова (екстенсіонал).

У висновках робляться підсумки і намічаються перспективи подальшого дослідження.


  • Концепція "мовних ігор" Л.Вітгенштейна – кінцевий результат розвитку позитивізму, в ній "ілюзія безсумнівної достовірності пропадає"(Е.Кассірер).


  • Концепція "мовних ігор" Л Вітгенштейна як діяльність, детермінована чітким набором правил з метою досягнення певного результату, є концептуальною основою розвитку як принципів прагматики мови, так і принципів логічної прагматики.


  • Аналіз "значення слова як його використання" констатує семантичну відносність значення слова.


  • Факт як інваріант об'єкта; розгляд фактів дійсності – це інтерпретація.

  • Структура семантики "мовних ігор" розглянута як структура семантики "можливих світів": критерій "достовірності" Л.Вітгенштейна передбачає безкінечну множину