LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Ломоносов як драматург (на матеріалі трагедії "Таміра і Селім")

УДК 821.161.1'04-2

З.М. Ржевська,

старший викладач

(Житомирський державний університет імені Івана Франка )

Ломоносов як драматург (на матеріалі трагедії "Таміра і Селім")

У статті визначається роль Ломоносова в розвитку російської класицистичної драматургії, утвердженні жанру трагедії на російській сцені. Аналізується перша трагедія Ломоносова "Таміра і Селім". Розглядаються тематика й проблематика п'єси, сюжет, особливості конфлікту, образи, оригінальність відображення історичного минулого, слідування європейській традиції й новаторство Ломоносова-драматурга.

М.В. Ломоносов відомий як геніальний вчений, реформатор російської літературної мови, віршування, творець жанру оди в російській літературі, талановитий оратор. Проте він є автором двох трагедій – "Таміра і Селім" (1750 р.) та "Демофонт" (1751 р.). Про драматургічну діяльність великого поета згадують майже всі дослідники його творчості: Гуковський Г.О., Морозов О.А., Западов О.В., Кудрявцев Б.Б., Серман І.З., Орлов П.О., Берков П.Н., Стеннік Ю.В. тощо. Але увагу вчених зосереджено не на аналізі трагедій в цілому, а лише на деяких окремих питаннях: історія створення, джерела, своєрідність відтворення минулого, особливості конфлікту, виділення певних рис характеру персонажів тощо.

Мета статті – дати цілісний аналіз трагедії "Таміра і Селім", визначити її місце в російській драматургії епохи класицизму.

Цікаво, що п'єса була написана за наказом імператриці. У журналі Канцелярії Академії з'явився запис: "Сего числа (29 сентября 1750 г.) Академии Наук господин Президент объявил именной Ее Императорского Величества изустный указ, коим ему г. Президенту повелено: профессорам Тредиаковскому и Ломоносову сочинить по трагедии" [1: 68].

Всього за місяць трагедію "Таміра і Селім" було завершено. Трагедія "Демофонт" стала другою й останньою в драматургічному доробку письменника. П'єси Ломоносова не є значним досягненням автора на відміну від його поетичної спадщини. Але це були перші кроки російської класицистичної драматургії, які визначали особливості розвитку трагедії на російському ґрунті. До імператорського розпорядження єдиним творцем цього жанру в російській літературі був Сумароков. При дворі панував французький та італійський репертуар.

На відміну від французьких класицистів, Ломоносов, як і Сумароков, звертається до вітчизняної тематики. У п'єсі висвітлено одну з найважливіших історичних подій – Куликовську битву (1380 рік), яка поклала початок звільненню Русі від татарського ярма. Розгром Мамая на сцені не показаний. Про те, що сталося на полі бою, глядач дізнається з розмов та розповідей персонажів трагедії. Оригінальним є рішення Ломоносова зробити місцем дії твору Кримське царство, а героями – спільників Мамая, тобто ворогів Русі.

В основі трагедії – подвійний конфлікт: на першому плані – традиційний любовний трикутник, на другому – боротьба Дмитра Донського з Мамаєм. Перемога московського князя визначає й долю кохання дочки кримського царя Таміри.

Згідно з правилами піїтики, трагедія відкривається "кратким изъяснением", у якому повідомляється, про що йдеться в п'єсі. Обставини смерті Мамая різні літописні джерела описують по-різному. Ломоносов відтворив те, що здавалося йому найбільш вірогідним.

Любовний трикутник об'єднує трьох героїв: Таміру, Мамая й Селіма. Батько Таміри, не сумніваючись у перемозі Мамая, пообіцяв йому руку дочки. Брат Таміри Нарсім із невеликим військом посланий на допомогу Мамаєві. Саме в цей час багдадський царевич Селім, за повелінням свого батька, переслідує кримських морських розбійників, які грабували багдадське купецтво. Він взяв в осаду порт Кафу (нині – Феодосія). У кримського царя Мумета не вистачало сил опиратися Селімові, тому він випросив перемир'я, сподіваючись за цей час дочекатися повернення Нарсіма.

Подальша дія відбувається в перший день після перемир'я в царському палаці.

Селім і Таміра покохали одне одного. Але Мумет дав слово Мамаєві, який невдовзі з'являється у Кафі й розповідає про свою "велику перемогу". Він намагається прискорити весілля. Здається, нічого вже змінитися не може. Таміра робить відчайдушну спробу втекти до Селіма, але її зупиняють. Селім вступає у двобій з Мамаєм, якому допомагають татарські мурзи. Лише поява Нарсіма рятує багдадського царевича, Мамай гине. Стає відомою правда про Куликовську битву. Перепон для шлюбу Таміри й Селіма більше не існує.

Сюжет трагедії нескладний, але охоплює досить багато різних життєвих явищ. Ломоносова завжди хвилювали проблеми війни і миру – "возлюбленной тишины". Війна – це завжди руйнування, кровопролиття, смерть. Страждання випадають не тільки на долю тих, хто захищає свої права на свободу, але й на долю загарбників. Ситуація, що складається в Кримському царстві, яскраво про це свідчить. Але найбільші випробування випадають на долю простих людей. Держава, яка завжди в центрі уваги письменників-класицистів, не може досягти справжньої могутності й розквіту за рахунок війни. Протиставлення війни й миру прослідковується протягом всієї п'єси: "любезна тишина" – "военная непогода", "желанный мир" – "военная гроза", "надежное спокойство" – "неустройство" тощо.

Війна порівнюється з грізними явищами природи. На мешканців Кафи направлено "тучу стрел". Селім порівнюється з орлом, який "... с высоты на агньца хочет пасть" [2: 354]. Декілька разів повторюються слова "жах", "жахливий".

Цар Мумет, ледь звільнившись від осади, не робить необхідних висновків. Психологія кримського володаря – це психологія завойовника. Він радіє брехливій звістці про поразку россів і захоплено передає розповідь гінця про страшні руйнування, що приніс Мамай "Росской стране". Ця картина уподібнюється великому стихійному лихові.

Проблеми війни й миру невіддільні від проблеми влади. Брат Мумета Надір не поділяє захоплення царя перемогами Мамая. Він переконаний, що загарбницька політика не несе нічого позитивного людству, а насильницька влада є тимчасовою. На його думку, саме "Несытая алчба имения и власти" [2: 394] приводить до кривавих воєн, наслідком яких є знищення культурних цінностей:

Где были созданы всходящи к небу храмы

И стены, труд веков и многих тысяч пот,

Там видны лишь одни развалины и ямы... [2: 394].

Перелічені проблеми були дуже актуальними на початку 50-х років ХVIII ст., коли Європа напружено готувалася до війни, яку згодом буде названо Семилітньою.

Своєрідного характеру набуває в Ломоносова традиційна для класицистичної трагедії боротьба між обов'язком і пристрастю. Нормативний позитивний герой завжди надає перевагу обов'язку, негативний – пристрасті. Позитивні герої "Таміри і Селіма" підкоряються почуттям, але саме це й виявляє їх найкращі риси: волелюбність, чесність, щирість, людяність, уміння дружити й кохати. Це відбувається тому, що їх вчинки, продиктовані почуттям, не є зрадою обов'язку. Навпаки, це перемога добра над злом. Кохання Таміри й Селіма припиняє ворожнечу між двома царствами. Дружба Селіма й