LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Ломоносов як драматург (на матеріалі трагедії "Таміра і Селім")

Нарсіма допомагає знищити страшного й небезпечного ворога – Мамая. Наприкінці твору стає зрозумілим, що Мумет більше не буде ворогом Русі.

Найпривабливішим образом трагедії є Таміра. Вона любляча й турботлива дочка й сестра. Їй також притаманне глибоке патріотичне почуття. Зрозумівши, що кохає Селіма, тобто ворога, Таміра переживає докори сумління: "Коль тяжко мучусь я!... Преступница отцу, преступница закона! " [2: 359]. Ще більших мук завдає звістка про те, що батько вже вибрав їй нареченого. Вона інтуїтивно відчуває підступність Мамая: "Кичливому ни в чем Мамаю я не верю..." [2: 361].

Царівна заздрить простим людям, які вільні любити за покликом серця:

Коль счастлива была б, коль счастлива Тамира!

Когда б с ней был Селим в одном лугу пастух:

Не злато, не венцы, не царская порфира,

Но верная б любовь соединила двух [2: 366-367].

Після освідчення Селіма Таміра вже не вагається. Прийняте рішення остаточне:

К неистовому я не преклонюсь Мамаю.

Пусть весь свет победит, не победит меня [2: 374].

Вона сміливо кидає виклик Мамаєві, не приховуючи, що кохає іншого, називаючи шлюб з нелюбом полоном. Монолог Таміри наприкінці ІІІ дії (явище 8) – останній вияв боротьби в душі героїні обов'язку й почуття. Зважитися на втечу з рідної домівки непросто. Але пристрасть, що полонила усе єство, бере верх. Емоційну напругу душевного стану Таміри передають її мольби, звернені до долі ("О промысл! о судьба! слезами умягчитесь! "), до сил природи ("О небо! о земля!, о ветры! о моря! ") [2: 391]. Після кожного слова – знак оклику! Останні слова адресовані вітчизні: "Прости, дражайшее отечество, прости! " [2: 392].

Спроба втекти не вдалася. Заїсан, візир Муметів, повернув царівну. Але Таміра не збирається здаватися, коритися несправедливим вимогам батька. Щире кохання виявляє її сильну волю, рішучість, здатність чинити опір долі, твердість характеру. Дізнавшись, що Селім загинув, вона не допускає й думки про шлюб з Мамаєм. Кохання продиктувало інший вибір:

Но ныне не хочу и в смерти разлучиться:

Ты умер для меня; я следую тебе [2: 411].

Саме в той момент, коли Таміра хоче заколотися, з'являється Селім і рятує кохану.

Таміру можна назвати ідеальною героїнею. Вона не має негативних рис. А її відповідальне рішення втекти до коханого – справжній виклик усталеним суспільним нормам, законам магометанського світу. За таку сміливість критики докоряли Ломоносову ще й у ХІХ ст., вважаючи втечу Таміри зайвою й непристойною [3: 214].

Своє серце царівна віддала гідному юнакові. Як слушно зауважує Западов, найкращою якістю Селіма, на погляд Ломоносова, є його просвітницький розум: "... жодному з російських письменників ХVІІІ ст. не спадало на думку вказувати на ступінь освіченості своїх персонажів, але ж вони не були Ломоносовими!" [3: 214]. Саме освіченістю обумовлені позитивні риси багдадського царевича: героїзм, сміливість, мужність, здатність приймати самостійні рішення, відданість у дружбі й коханні.

Виконуючи повеління батька, Селім не отримує насолоди від жорстокої війни. Зачарований прекрасною Тамірою, він недовго вагається, приймаючи рішення припинити бійню. Герой цінує дружні стосунки з Нарсімом та Надіром. Знайомство з ними відбулося в Індії, де всі троє пізнавали науки. Він не звик говорити про почуття, тому що вчився іншому: "Иметь недвижим дух и бегать от любви..." [2: 368]. Але тепер сумлінний учень індійських філософів не намагається уникнути кохання. Освідчення Селіма Тамірі підкупає граничною щирістю, пристрасністю, неабиякою сміливістю й рішучістю. Мужній воїн не принижується, ставши перед коханою на коліна. Це ще раз свідчить про велику силу його почуття:

Ты видишь пред собой, прекрасная царевна,

Тобой плененного презрителя любви;

Тобой мне будет жизнь блаженна иль плачевна,

Коль хочешь, оживи, коль хочешь, умертви [2: 371].

Юнак переконався в тому, що кохання є взаємним. Водночас царівна сповіщає й про волю Мумета. Але тепер Селім повний рішучості йти до кінця, визначаючи для себе лише два шляхи: "Умру, или с тобой в триумфе возвращусь" [2: 373]. Дізнавшись про появу Мамая, він вступає з ним у двобій. Шляхетний і чесний, царевич не скористався падінням ворога. Контрастно поводить себе Мамай, покликавши на допомогу своїх приспішників.

Трагедія класицизму осуджує й карає порок, винагороджуючи доброчесність. Тому й небеса прихильні до закоханих. Нарсім приходить на допомогу Селімові й розправляється з Мамаєм, одночасно помстившись і за його підлу зраду.

Нарсім, улюблений брат Таміри, має багато спільного з Селімом. Він освічена людина, мужній воїн, вірний друг. Нарсім з'являється лише наприкінці твору, але про нього весь час згадують інші герої. Він поїхав із невеликим військом на допомогу Мамаєві. Рідні хвилюються, нетерпляче очікуючи його повернення. Ці нагадування не дають забути про основну подію, якій присвячена п'єса, – Куликовську битву. Дію винесено за лаштунки сцени, але Нарсім розповідає про перемогу російського війська дуже детально. При цьому його розповідь носить оціночний характер. Поразку Мамая, підлого, брехливого, підступного, юнак вважає справедливою. Доля прихильна до тих, хто стоїть за правду й свободу:

Я кверьху смутные возвел свои глаза,

Тогда над росскими полками отворились

И ясный свет на них спустили небеса.

Ударил гром на нас, по оных поборая.

И подал знак, что бог на помощь им идет! [2: 416].

Саме просвітницький розум допомагає Нарсімові об'єктивно описати важливу історичну подію й зробити правильні висновки.

Домінуючий принцип класицизму – принцип державності – знаходить у п'єсі типово ломоносівське втілення: "Не усвідомлення своїх обов'язків перед державою... як засіб боротьби з пристрастями, а наука й просвітництво... " [3: 215].

Близьким до Селіма й Нарсіма є й брат Муметів Надір. Його можна вважати рупором ідей самого автора. В його вуста Ломоносов вкладає цікаві думки про обов'язки людини – громадянина, про тиранію, про право людини на кохання тощо. Промови Надіра пронизані співчуттям до простих людей, турботою про долю людства. Саме він відкриває Муметові очі на варварство й жорстокість Мамая, наголошуючи на тому, що спустошувальні походи останнього вічно тривати не можуть. Надір переконаний: Русь все одно переможе. Підтвердженням є славні сторінки історії:

На плач, на шум, на дым со всех сторон стекутся;

Рассыпанных враждой сберет последний страх.

Какою силою в единстве облекутся,

Владимир нам пример и храбрый Мономах [2: 377].

Отже, усі позитивні герої "Таміри і Селіма" не настроєні вороже проти Русі. Ломоносов вважає можливими добрі стосунки між людьми, незалежно від віросповідання.

Контрастним негативним образом виступає Мамай. Це варвар, людиноненависник, деспот, людина без жодних моральних принципів. Він хизується своїм походженням, вважає себе володарем світу, не припускає непокірності з будь-якого боку. Його не цікавлять державні інтереси, а лише власна вигода.