LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Людина, природа, цивілізація у творчості Л.Леонова 50-х - початку 90-х рр.

"Обитель життя як поривання до вищих рівнів буття" – в контексті світової літератури розкрито тему пошуку "землі обітованої", з'ясовані особливості вирішення її відповідно до різних форм свідомості героїв роману "Пирамида".

Доведено, що "земля обітована" в романі асоціативно пов'язується з поняттям "обителі життя" – пориванням до вищих рівнів буття. Це поняття є концептуально важливим для визначення ідейної позиції героїв твору та його автора.

У Л. Леонова образ "землі обітованої" стає виміром людської гідності. Поліфонізм зображення "землі обітованої", а отже, і "обителі життя" віддзеркалює різноманітні підходи до цієї проблеми та виявляє ставлення до неї автора. Розкриваючи певні метаморфози "райського життя", які відбуваються у свідомості персонажів роману, автор показує два антагоністичні типи світогляду: він може бути високим, духовним, що характеризує о. Матвія, Вадима, Дуню Лоскутову, Никанора Шаміна, професора Філуметьєва та ін., або низьким, викривленим, що притаманний Юлії Бамбалські, Дюрсо, Сталіну, Шатаницькому та ін. Отже, образ "землі обітованої" – "обителі життя" людини – має в романі, з одного боку, символічний характер, а з іншого, – сатиричний. Автор у такий спосіб розвіює ілюзорність уявлень про "райське життя", що дає змогу встановити певні зв'язки з романами-антиутопіями.

Зіставлення роману Л. Леонова "Пирамида" з романом-антиутопією Є. Замятіна "Мы" стало можливим внаслідок певної спільності в трактуванні поняття "суспільна піраміда" як символу тоталітарної системи суспільства. Створюючи образ "землі обітованої", обидва письменники виходять насамперед з цього поняття. Проаналізувавши замятінський та леоновський образи, які набувають різних модифікацій у творах, зроблено висновок, що між ними існують певні асоціативні зв'язки. Проте ідея всезагального щастя в романах "Мы" та "Пирамида" знаходить різне художнє втілення: Є. Замятін зображує життя неіснуючої Єдиної Держави, а Л. Леонов спирається на реальну дійсність, в яку він вводить, коли це необхідно, фантастичні елементи. Під час аналізу образу "землі обітованої", для більш глибокого розуміння змісту образу, проведено паралель з творами світової літератури ("Земля обетованная" Г. Манна, "Повернення з зірок" С. Лема, "Стол, покрытый сукном и с графином посередине" В. Маканина), які містять схожі проблеми. На основі цього зіставлення визначено, що Л. Леонов надає ширшого розуміння поняттю "земля обітована", виводячи його на рівень філософського узагальнення в планетарних і навіть всесвітніх масштабах.

"Земля обітована" та "обитель", зливаючись у романі "Пирамида" в один образ, стають символами найвищого прагнення людства – жити в гармонії зі світом.

У третьому підрозділі – "Проблема людини і влади в образній системі роману" – досліджено зображення Л. Леоновим образу життя в умовах тоталітарного режиму і розкриття ним взаємин між владою і людиною. Проаналізовано леоновське розуміння глибинних джерел розвитку національної самосвідомості; визначено роль традицій Ф. Достоєвського.

Характер конфліктності взаємовідношення людини і влади визначено в процесі аналізу еволюції Вадима Лоскутова, його "пошуку-розвитку", а також через розгляд ситуативної поведінки героїв. Долю особистості в умовах тоталітаризму Л. Леонов частково досліджує і через долю професора Філуметьєва, який був безпосередньо пов'язаний з Вадимом Лоскутовим. Зазначимо, що введення у твір професора Філуметьєва не є випадковим: він, як і автор-оповідач, представник старої інтелігенції, що здатна з вершин свого досвіду реально оцінювати соціальні процеси, вже перебував на межі "подведения итогов"* життя.

У дисертації з'ясована ключова роль сцени зустрічі Вадима Лоскутова і Філуметьєва на квартирі професора в структурі роману. Доведено, що саме вона дає змогу глибше осягнути життєву позицію героїв і ставлення їх до влади. Цей фрагмент тексту має два рівні – зовнішній і глибинний. На зовнішньому рівні зображено подію-привід: "попович", який написав повість про часи фараона Хеопса, прийшов до ученого ніби для того, щоб почути компетентну наукову думку щодо достовірності історичних фактів та художніх якостей твору. На глибинному рівні в ході діалогу розкриваються істинні мотиви приходу Лоскутова. Він хотів дізнатися, чи зможе його повість вплинути на свідомість вождя. Самотність, сумніви героя на цей час досягли критичної точки, і необхідний був лише "поштовх", щоб остаточно розвіялися марні сподівання, а також зросла впевненість в антигуманній спрямованості існуючої системи влади. Таким поштовхом і стали погляди професора.

Визначення конфлікту між людиною і владою, леоновське трактування якого пов'язане з поняттями свободи та несвободи особистості, проведено паралельно з аналізом легенди про Великого інквізитора Ф. Достоєвського ("Братья Карамазовы"). Такий підхід дав можливість встановити діалогічний зв'язок між романами "Пирамида" Л. Леонова та "Братья Карамазовы" Ф. Достоєвського, а також розкрити конфліктність у співіснуванні людини і влади, та впливу останньої на розвиток цивілізації. Смислова взаємозалежність розглянутих ситуацій (зустрічі Христа і Великого інквізитора в "Братьях Карамазовых" та Димкова і Сталіна в "Пирамиде") виявляє глибинний рівень змістовно-підтекстової інформації художнього твору і дає можливість реципієнту ретроспективно сприймати всю творчість Л. Леонова.

Леоновська художньо-філософська концепція людини, природи, цивілізації, яка остаточно склалася в його останньому романі "Пирамида", стала концентрованою формою поглядів митця, в основі яких лежить діалектичне сприйняття життя з усіма його суперечностями. Слід підкреслити, що вона за своєю суттю близька до концепцій письменників, які працюють у жанрі екологічної прози і виражають особливе ставлення до людини і цивілізації, що відповідає новому, ноосферному типу свідомості.

У третьому розділі - "Л. Леонов і екологічна проза кінця 80-х –початку 90-х pp. XX ст." – розглянуто особливості художніх пошуків сучасних письменників, які або ідуть у річищі леоновської традиції, або співзвучні з нею. Визначено філософські і психологічні аспекти романів С. Залигіна ("Экологический роман", "Свобода выбора. Роман без сюжета"), В. Лазарука ("Світязь") та ін., що допомагає краще висвітлити художньо-філософську позицію Л. Леонова та її значення.

Встановлено, що С. Залигін продовжує леоновські традиції у різно-аспектному охопленні екологічної проблеми: екології природи, моральної екології людини і екологічно правильного і розумного розвитку цивілізації.

Його "Экологический роман", незважаючи на основний песимістичний настрій твору, більш близький з леоновським "Русским лесом", ніж з "Пирамидой". Особливо це стає відчутним, якщо порівняти образи головних героїв – Івана Матвійовича Вихрова (Л. Леонов, "Русский лес") та Миколи Петровича Голубєва (С. Залигін, "Экологический роман"). Коли проводиться паралель між цими образами, то мається на увазі насамперед їхня типологічна схожість.

Самовідчуття самотності, яке автор розкриває через особливість сприйняття світу сучасниками Голубєва, їх "антиприродності" ("Ну а Голубев как думал один, так один и думал"), зближує героя С. Залигіна, як і Івана Вихрова Л. Леонова, з В. Вернадським, який є єдиним у своєму роді унікумом, бо "науке трудно создавать Вернадских, потому что он – ее целое"*. Таким чином, антиномія "природний"–"антиприродний" пов'язується з поняттям "ноосфери".

У Л.