LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Людина, що читає: антропологія Володимира Набокова

предметом дисертаційного дослідження є міждисциплінарна сфера, у третьому підрозділі "Філософія і література" проведено аналіз співвідношення філософії та літератури. Як письмо передує мовленню, так художній твір є більшою мірою "текстом", ніж класичний філософський трактат. Спроби розібратися, що ж представляє собою філософія літератури, присвячено багато досліджень. З одного боку, увагу зосереджено на позначенні місця літератури у філософії. Іноді літературі відводиться роль наріжного каменя філософії (напр., німецькими романтиками) або певне місце у філософській системі поглядів (в роботах К.-Г.Юнга, А.Шопенгауера, М.Гайдеггера, Ж.-П.Сартра). Філософія і література можуть розглядатися також і як незалежні дисципліни, між якими існують певні відношення. У такому випадку філософія літератури може розумітися як спроба ідентифікації розбіжностей між ними і визначення їхнього взаємозв'язку. Хоча їхні предмети і методи є різними, вони приходять до того ж самого результату. М.Гайдеггер вважав, що філософ досліджує сенс буття, тоді як поет називає священне, та на якомусь рівні пізнання філософія та поезія зливаються. Г.-Г.Гадамер, як і М.Бахтін, називав схоластикою розгляд філософського тексту як тексту літературного, а не як простого ряду епістемологічних знаків на шляху розумових інтенцій. Ж.Дельоз бачить спрямованість філософії і мистецтва у різних вимірах – мистецтво мислить не менше, ніж філософія, але воно мислить афектами та перцептами, а не концептами; філософ водночас наголошував, що вони нерідко взаємопереходять у процесі становлення.

Філософія літератури розглядається і як аналіз філософії в літературі, виявлення філософських проблем у літературних текстах. Прикладом може стати вивчення творчості Ф.М.Достоєвського у навчальних закладах, аналіз І.Смірновим набоковського "Відчаю" та С.Давидовим – "Запрошення до страти". У наш час філософи вбачають необхідність усвідомлення власних засобів вираження, що приводить до використання ними традиційних літературних прийомів. Найрадикальніше зближення цих дисциплін постулюється в роботах П. де Мана, Ж.Дерріда, Ф.Лаку-Лабарта, Р.Рорті. Літературна спрямованість інтереса сучасних філософів поступово залучає до аналітичного апарату феномена читання, що надає дискусії у межах філософії літератури "антропоцентристських" рис. До того ж, розуміння людини багатомірною істотою передбачає розглядання читання як засобу збагачення ії внутрішнього світу. Таким чином, включення проблеми читання в контекст сучасного філософського дискурсу дозволяє розглядати його як один із способів людського існування.

Другий розділ "Антропологія читання у творчості В.В.Набокова" є першою у вітчизняній філософській літературі спробою аналізу феномену читання відповідно до спадку цього письменника.

У першому підрозділі "Відношення письменник – читач" розглядається система поглядів В.В.Набокова щодо адресованості його творів. Для нього уважний читач у праці розуміння, рухаючись за віхами, які автор розставляє в тексті, породжує власну думку. Він егоїст, що насолождуєтся своїми знахідками у самотності. За переконанням письменника, чим більше книга є предметом масового ажіотажу, тим менше її збагнули. На гадку Г.-Г.Гадамера, вона призначена для "внутрішнього вуха", яке вловлює ідеальний мовний образ, тобто щось таке, що неможливо почути. Читання взагалі є складним процесом, який вимагає особливих зусиль свідомості. Кожний твір потребує від того, хто його сприймає, не менше творчої праці, ніж вклав її у нього автор; ми можемо говорити про те, що творча уява читача працює як безперервне відтворення літературного тексту в напрямі співавторства. Якщо ми себе не вклали у щось, то ми проминули це, тому для В.В.Набокова здатність до естетичного сприйняття – безперечне свідчення про якість людини у світі.

У другому підрозділі – "Фігура читача", розглянуто можливі різновиди читача – його "вдалості" або "невдалості" у творах В.В.Набокова. Його герої – ілюстрація типів, народжених процесом читання. Один з таких типів ілюструє герой "Відчаю" Герман. Для нього читання – не заглиблення в уявний світ, а спосіб керування подіями за допомогою літературних законів. Персонаж не тільки припускає можливість погляду на життя з позиції автора у відношені до твору, але й планує читання іншими свого "твору". Втім, сам він не здатний до прочитування подій, що відбуваються. Читання виявляеться продуктивним тільки при поверненні до письмово зафіксованих подій – пригадування у романі уподібнюється зчитуванню і переписуванню. Автор у розумінні В.В.Набокова є всесильним, але тільки тоді, коли це стосується його уяви. Всупереч власним переконанням, Герман не створює, а компілює. Тому і текст зустрічі (як ланцюг чарівних подій) прочитується ним як вказівка до дії – але не до діяльності уяви, а до діяльності тіла.

Погляд на текст як на плід співпраці, як на результат сукупних щирих зусиль у пошуках необхідного шляху висловлює в працях з онтології літератури Л.В.Карасьов. У процесі інтерпретації він вбачає етичне джерело, що дозволяє уникнути безцеремонності у відношенні до того, ким текст був написаний – сам текст, на його думку, за себе постоїть. Багато творів В.В.Набокова, насамперед, роман "Бліде полум'я", передбачають розмаїття способів прочитання. Та "свого" читача необхідно створювати, цей "кращий герой" – плід спільних зусиль автора і його реципієнта. В.В.Набоков, який сам був уважним читачем, стверджує, що з часом очі можуть, наприклад, "гоголізуватися", і уривки фантастичного гоголівського світу почнуть скрізь проглядати. Повторюючи, що роман не можна читати, а можна тільки перечитувати чи вторинно перечитувати, В.В.Набоков очікував від своїх читачів вельми досконалого знання і світової літератури, і своєї власної творчості.

У третьому підрозділі "Читання як творчість" встановлюється зв'язок процесів письма та читання. Для того, аби бути письменником, стверджує В.В.Набоков, необхідно бути хорошим читачем, читання – це також творчість, яка передбачає любов до самотності. Творець ніби "зчитує" текст, що міститься у його свідомості; плідне його прочитування разом з "наполеглевою працею митця", зв'язаною з його записуванням, приводить до появи твору, що характеризується самодостатністю – від нього нічого не можна відібрати і до нього нічого не можна додати. Все необхідне вже вкладено в слова. Талановитий читач у процесі проникнення у смисли твору може народити власні думки, скориставшись запропонованим йому текстом як рододопоміжним інструментом, за словами Платона. Це, у свою чергу, може послугувати за початок для створення ним зовсім іншого – свого – твору. Тому ставлення людини до слів має