LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Людина, що читає: антропологія Володимира Набокова

визначатися почуттям відповідальності. Саме воно є причиною постійної "війни зі словами" і у В.В.Набокова, і у його творчих героїв.

Світ, створений письменником, не схожий на світ інших творців й решти людей, але це світ істинний. Як і для М.Пруста, для В.В.Набокова твір мистецтва виникає завдяки роботі уяви і праці творця, а також шляхом народження свідомістю читача. У цьому випадку створене, а не сконструйоване, позначене цілісністю та художнім смаком, не буде фальшивим. Хороший читач не тільки одразу ж впізнає своїх улюблених письменників завдяки стилю, він і є хорошим як читач саме тому, що стиль – бачення, як твір "влаштовано" – приносять йому найбільшу насолоду з можливих – естетичну. Стиль передбачає відточеність думки і яскравість мови – те, що поріднює мистецтво з наукою, і те, що перетворює читача у глядача.

Третій розділ, "Прочитування" основних антропологічних тем у прозі В.В.Набокова", складається з п'яти підрозділів, присвячених аналізу найважливіших для В.В.Набокова категорій: творчості, пам'яті, долі і випадку, потойбічності та пошлості. Ці філософсько-антропологічні теми так або інакше виявляють свій зв'язок зі здатністю до читання та самі використовуються автором для "прочитування".

Розглядаючи антропологічні проблеми крізь призму читання, письменник розпочинає з виявлення рис пошлості як нездатності до читання, що є найочевиднішою ознакою закритості, відсутності в світі. Тобто це антропологічна характеристика. Водночас у творах В.В.Набокова пошлість слугує засобом онтологічного аналізу – світ, у якому вона панує, виявляється тим "місцем", з якого вилучено людський дух. Інший світ, атрибутом якого є істинність, стиль, знання і краса a priori сприймається його жителями як світ добра. Таким чином, ідея Краси-Добра, що характерна для традиції класичної літератури, присутня і в набоковській творчості.

У творах В.В.Набокова декларується твердження, що перебування в істиному світі вимагає постійних зусиль для його відтворення. Потреба у творчій праці є предметом дослідження письменника, і феномен творчості він розуміє не інакше, ніж через його "прочитування". У всіх творах у зв'язку з проблемою творчості виникає опозиція присутності-неприсутності. Письменник вказував на важливість розуміння не стільки того, що читається, скількі того, як читається.

Головною героїнею роману "Дар", за словами самого письменника, є не дівчина Зіна, а російська література. Це ж стосується більшості творів письменника, де Література залишається явною або неявною героїнею. Розуміння природи творчості "вичитується" з літературних текстів, і кожен текст демонструє спробу "прочитати" феномен творчості. Це питання має ще одну грань. Письменник вказав на трансцендентність джерела творчості. Якимось невідомим чином йому дарується задум твору, що у закінченому вигляді присутній в уяві. Завданням творця є уважне зчитування і старанне переписування побаченого. В найповнішому вигляді ці проблеми представлені, на наш погляд, у романі "Істинне життя Себастьяна Найта". З одного боку, неприсутній у фабулі головний герой "прочитує" як процес письма, так і життєві явища, які його найбільше хвилюють: "непрозорість" природи, загадка людської долі, таємниця смерті. З іншого – оповідач протягом всього роману зайнятий "читанням" і осмисленням життя і творчості Найта у їхній нерозривності, результатом чого має стати народження його власної книги. І, нарешті, задум цієї книги оповідачеві також "подаровано". В його пошуках і роздумах йому допомагає "себастьянова тінь", але він розуміє це лише "зчитуючи" знаки, співпадіння, хитрощі схильної до його пошуків Долі.

Важливою ознакою творчого дару для В.В.Набокова є сінестезія, змішування сприйняття з різніх областей відчуття – літери з кольором, форми – зі звуком і т.д. Цей дар навертає до "прочитування" світу. Герой "Запрошення до страти", наприклад, у дитинстві читав "довгі висловлювання", утворювані петуніями, флоксами та чорнобривцями. Джерело творчості міститься у здатності до плідного читання як належності до культури. Читання для письменника – не тільки можливість розвитку творчої суті в людині, але й умова життя людського духу.

Творіння – це утворення заново, а це є можливим лише тоді, коли в людини є живою пам'ять. Прояви пам'яті у творах В.В.Набокова мають характер епіфаній. Епіфанічність виступає підтвердженням трансцендентності джерела пам'яті. Це підтримує погляди А.Бергсона на неї як на роботу духу, а не роботу мозку. Нездатна до читання людина обділена перш за все даром пам'яті, вона є "манекеном в живому образі". Те, що такими людьми називається спогадом, - лише безплідне повторення тієї ж самої миті. Пам'ять, або образи-спогади (А.Бергсон) вимагають від людини неймовірної напруги сил і потребують активності всіх почуттів. Пам'ять володіє здатністю примушувати, перш за все до творчого осмислення прожитого. "Реальність" станів того, хто перебуває під владою пам'яті спонукає набоківських героїв до пошуків сутності Часу. Ці пошуки, в свою чергу, призводять до роздумів про Вічність і ії знаки в емпіричному "тепер". Першість у цьому належить Вану Віну – герою "Ади", який скасував звичний триптих "минуле – теперішнє – майбутнє". Майбутнього немає, воно – "шарлатан при дворі Хроноса". Реально навіть теперішнє ми відчуваємо, а значить, і живемо у ньому, лише у рідкісні хвилини гострих переживань: горя, співчуття, несподіваної радості. Але доки продовжується цей стан, привід, що спричинив його, може залишитися в минулому. Нерідко під час події ми ніяк на неї не реагуємо, ми здатні відчувати подібне, лише коли пам'ять надасть їй життя. І оскільки вияви пам'яті змушують нас проживати як едину реальність те, що було раніше, минуле розуміється за тією часовою категорією, що має безсумнівну присутність у нашому житті.

Прочитування знакового ряду, що складається з випадковостей, та його інтерпретація, є завданням письменника і найближчих до його світогляду персонажів. Філософія випадку в творчості В.В.Набокова виключає філософію здорового глузду. Логічні схеми й раціоналістичні конструкції втрачають тут свою обов'язковість. Предметом дослідження стає неґарантованість людського існування. Виявлення і уважне прочитування подій-знаків – як здійснених, так і тих, що не відбулися, наводить набоківських героїв на роздуми про відношення Долі і Випадку. Топологія цього явища визначається проміжним станом між членами бінарних опозицій: зовнішне-внутрішне, чуттєве-надчуттєве, пародія-лірика. Проголошений В.В.Набоковим індетермінізм є неоднозначним, це підтверджується тим, що події, з яких конструюється фабула набоківського метароману, безпричинні. Але вони є знаками, що "виказують" або навмисне