LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → М. Зеров про творчість Лесі Українки

Башманівський В.І. М. Зеров про творчість Лесі Українки

УДК 82. 09

В.І Башманівський,

ст. викладач

(Житомирський педуніверситет)

М. Зеров про творчість Лесі Українки

У статті аналізуються погляди М.Зерова на творчість Лесі Українки, зосереджується увага на його ставленні до культурної спадщини поетеси.

Нині маємо значну кількість наукових досліджень про творчість видатної української поетеси, нашої землячки Лесі Українки. Та все ж кожного разу, перегортаючи сторінки літературної історії, знаходимо цікаві спостереження, з різних причин загублені у плині часу. Такою знахідкою є погляди знавця класичної літератури М.К. Зерова на творчість Лесі Українки, чия поезія сповнена пафосу високих людських ідеалів добра, справедливості, людяності. Що ж приваблювало дослідника у творчій долі поетки? Що спонукало М.Зерова до глибокого і ґрунтовного дослідження її творчості?

Творчістю Лесі Українки М.Зеров цікавився упродовж всього свого літературного життя. На це вказують науково-дослідницькі статті, рецензії на нові перевидання збірок поетеси, виступи на літературних курсах, зборах і т.д. При цьому ми маємо пам'ятати і той факт, що одним із перших наукових досліджень творчості поетеси була його монографія "Леся Українка" [1:367]. Підходячи до характеристики творчих змагань поетеси, літературознавець використав весь набутий потенціал знань та думок про її діяльність.

М.Зеров вважав, що творчість Лесі Українки стала вершиною української культури і, водночас, помітним явищем світової літератури. Ця жінка з трагічною долею ввійшла у свідомість людей як символ незламності та боротьби.

У науковій розвідці "Леся Українка" критик зазначає, що шлях митця в поезію не був стрімким, до поетичних образів Леся Українка підходила повільно, переборюючи "старі романтичні шаблони". Ведучи мову про першу книгу Лесі Українки, автор погоджується з думками дослідників, що це лише проба власного поетичного голосу, своєрідний вступ до серйозної творчої роботи. На думку М.Зерова, лірика Лесі Українки природна, "як крик болю й туги, неприкрашений, непідроблений голос серця, по суті є щось більше, ніж звичайна "лірична поезія" [1:367]. З'ясовуючи причини душевних страждань поетеси, М.Зеров звертає увагу літературного загалу на страшну хворобу, що, нагадуючи про себе, спонукала Лесю Українку до постійного протистояння та супротиву.

Характеризуючи другий період творчості, критик зосереджує увагу на поемі "Давня казка" та циклі творів "Мелодії". Цікавою, з погляду дослідника, є перекладацька робота поетеси над творами світової класики, зокрема над поезією Гайне. Та найсильнішими творами, вважає М.Зеров, є "Невільничі" та "Невольницькі" пісні, а також "Ритми" й "Легенди", що стали базовими у збірках "Думи і мрії" та "Відгуки".

"Невільничі пісні" віддзеркалюють настрої та погляди поетеси. На думку критика, це виступ не лише Лариси Косач, а частини інтелігенції на чолі з Драгомановим, яка "виходить з гострої оцінки своєї доби громадського лихоліття, громадської депресії:

Порікування дрібних камінців

Наводило оспалість і досаду;

Минув час оргій, не було вінців

І на вино не стало винограду;

Старі мечі поржавіли, - нових

Ще не скували молодії руки;

Були поховані всі мертві, а в живих

Не бойової вчились ми науки...

("Епілог")"[ 1: 378].

І, безперечно, імпонують М.Зерову – майстру порівнянь - контрастні замальовки ентузіазму молодих та" поміркованості людей літніх" [1:378]. Даючи характеристику творчим пориванням Лесі Українки, М.Зеров проводить паралелі з думками Драгоманова, які той висловив у вірші "До товаришів". При цьому критику імпонує оптимізм Лесі Українки, її молодече завзяття: "Образ "кінцевої боротьби" ввесь час стоїть перед очима поетки. Нащадки Прометея колись повстануть проти усіх земних богів, проти соціальної й національної неправди – і переможуть:

Гей. Царю тьми!..

"Хай буде тьма!" – сказав ти, - сього мало,

Щоб заглушить хаос і Прометея вбить.

Коли твоя така безмірна сила,

Останній вирок дай: "Хай буде смерть" [1:379].

Поряд із зразками поезії громадянського звучання, М.Зеров акцентує увагу читача на групі творів іншого характеру. Знавець і великий шанувальник класики не може обійти увагою ще одну грань поетичного таланту, а саме:"...м'яке жіноче серце, повне глибоко зворушливої ніжності; їй властиве уміння віддавати найінтимніші поривання жіночого чуття, найзахованіші сторони жіночої психіки взагалі" [1:379]; або: "Звертаючись до себе самої, до внутрішнього свого життя і залишаючи коло ввійстя збройне слово, що вірно служило їй в боротьбі громадській, - поезія Лесі Українки набуває незвичайної чистоти й прозорості "вічно жіночого" [1:379 ].

Мужність, віра, впевненість у справедливості своїх поглядів зуміли гармонійно поєднатися з жіночою привабливістю, ніжністю, відчуттям краси та довершеності. Поряд із цими рисами поетесу не полишає і трагічна сторона особистого життя, що вселилась у порявняннях: "хвору й самітну", в гурті здорових і повних веселості товаришів; перебування в ліжку – "дні без сонця, без місяця ночі"; рідна сторона – найчастіше в далекій далечині ("Країно рідная, моя далека мріє") [1:380 ]. Звертаючи увагу на ці вражаючі образки душі ліричної героїні, М.Зеров відтворює психологічні переживання Лесі Українки, доводить, що саме через власний біль ішла поетеса до високохудожніх та високодуховних образних систем.

Третій період творчості, відзначає М.Зеров, припадає на початок ХХ ст. Ліричні форми змінюються монологами, діалогами та драматичними сценами. На думку критика, ліричні вірші цього періоду "розтягнені і мляві, переобтяжені описовим елементом, інколи навіть позбавлені темпераменту" [1:375]. Це критик пояснює втратою цікавості Лесі Українки до ліричних віршів, адже саме в цей час авторка знаходить "вираз для своїх думок у формі драматичної поеми" [1:375]. Драматичні поеми дали