LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → М.Кузмін та російський емоціоналізм 1920-х років (проблема подолання кризи мистецтва)

(використовується матерiал iнших видiв мистецтва). Дiалектичнiсть пiдходу дає змогу дослiджувати поставлену проблему – подолання кризи мистецтва новою емоцiйною творчiстю – в усiй складностi, використовуючи принципи iсторико-функцiонального, порiвняльно-iсторичного та порiвняльно-типологiчного аналiзу.

Наукова новизна дослідження полягає як у виборі теми, так і в підході до її рішення. В роботі по-новому розкривається змістова специфіка явища російського емоціоналізму 20-х рр., вперше розглядається спільність творчих спрямувань учасників групи емоціоналістів, яка дозволила створити їм цілісну і своєрідну теорію емоціоналізму, вперше розвиваються положення даної теорії, заявлені в "Декларації емоціоналізму", і на цій основі:

- по-новому осмислюється місце і значення групи російських емоціоналістів і емоціоналізму в цілому в художньому процесі 1920-х рр.;

- пропонується новий підхід до проблеми становлення нового мистецтва (російського емоціоналізму, німецького експресіонізму і т.п.), наступного за кризою класичного мистецтва початку ХХ ст.;

- пропонується нове прочитання ряду творів М.Кузміна та емоціоналістів з опорою на естетику і поетику емоціоналізму і на осмислення ними проблеми "кризи мистецтва";

- аргументується новий підхід до проблеми співвідношення російського емоціоналізму і німецького експресіонізму.

Практичне значення одержаних результатiв. Матеріали, спостереження і висновки дослідження можуть бути використані як для подальшого вивчення естетики і поетики М.Кузміна і емоціоналістів, проблеми подолання кризи мистецтва початку ХХ ст., так і з метою більш повного і комплексного осмислення своєрідності російського і світового художнього процесу середини 1910-х – початку 20-х рр. Загальні висновки дисертації і результати літературознавчого аналізу художніх текстів М.Кузміна, К.Вагінова та інших емоціоналістів можуть використовуватися в вузівському викладанні історії літератури і мистецтва першої третини ХХ ст.

Апробація роботи. Основні положення дисертації викладались і обговорювалися на засіданнях кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім.В.І.Вернадського, на щорічних наукових конференціях у Таврійському національному університеті ім.В.І.Вернадського, а також на міжнародних науково-практичних конференціях: "ІV Кримські Пушкінські читання "Морський вектор у долі Росії: історія, філософія, культура" (Феодосія, 1994); "V Кримські Пушкінські читання "Пушкін і слов'янський світ" (Алупка, 1995).

Публікації. По темідисертації опубліковано шість статейi однi тези.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (248 найменувань). Обсяг дисертації – 207 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, її наукова актуальність і новизна, визначається ступінь її вивченості в сучасному літературознавстві, формулюються мета і завдання дослідження.

У першому розділі "Заперечення механізації життя і мистецтва" коротко розглядається історія формування групи емоціоналістів, дається огляд критичних праць з iсторiї питання, а також досліджується один із аспектів творчої діяльності емоціоналістів і їхнього альманаху "Абраксас" – антимеханістичний і антиформальний.

М.Кузмін був визнаним майстром форми, високо цінував "натхнення здійснення" як "вільне подолання матеріалу і форми" і здатність до технічних знахідок, вказував на згубність його недооцінки. Рецензенти відзначали недилетантський підхід емоціоналістів до техніки, своєрідну і гнучку форму як одну із сильних сторін їх творчості. Кузміна і емоціоналістів об'єднувала і любов до матеріалу своєї творчості, інтерес до його обновлення. При всьому прагненні Кузміна і емоціоналістів до неповторної виразності, технічної досконалості, вони боролися за поєднання "фактури", засобів зображальності з емоційністю, "єдиної, неповторної" форми з неповторним емоційним сприйняттям. Оголошений Кузміним "похід проти формалістики", весь тиск антиформальних виступів Кузміна і інших учасників групи дозволяють уточнити, що "хибний від початку шлях" сучасного мистецтва – це механізація, спустошення життя, творчості і культури.

М.Кузмін і емоціоналісти, подібно до багатьох передових сучасників, оцінювали глобальні зміни життя, які сталися за останнє півстоліття (підкорення цивілізації раціоналізму, машинізації, механізації, а в останні роки – і посилення автоматичності життя i формалiзму в умовах росiйської дійсності) як явища кризові, які відбилися на духовному житті суспільства і в мистецтві. Європейський футуризм з його поклонінням техніці, запереченням людини породив безліч епігонів, котрі витісняли із творчості духовність і людяність. Багато художників і мислителів (і передусім – німецькі експресіоністи) намагалися боротися з таким станом справ, М.О.Бердяєв у середині 1910-х рр. присвятив цій проблемі свою концепцію "кризи мистецтва". Бердяєв виявив глибинні метафізичні витоки кризи – в переможному приході машини, в машинізації і механізації як у "розп'ятті", "розпиленні", дематеріалізації органічної плоті світу. Бердяєв припускав, що футуризм – пасивне відображення машинізації і "звинувачував" кубістів і футуристів не стільки в аналітичному "розщепленні і розкладанні" органічності старого світу і давнішого мистецтва, скільки в рабському підкоренні машині і процесам розкладу старої плоті світу, в їхньому безсиллі перед новим почуттям життя, новою творчістю, "духом, що вивільнюється", перед створенням нових світів.

М.Кузмін також підтримував протистояння сучасного передового мистецтва (передусім – німецького експресіонізму) механізованій, раціоналістичній культурі ХІХ ст., технічній цивілізації, епігонам європейського футуризму. У статтях, критичних матеріалах початку 1920-х рр. Кузмін викривав усі "мертві форми і формули життя": активно виступав проти "формального підходу" до мистецтва, теорії "формального методу", проти формальних шкіл, заснованих на програмних настановах, теоретичних "передумовах для творчості" (футуризму, акмеїзму), проти художників, котрі страждали схильнiстю до "формального модничання", до "нової, формальної і мертвої поетики".

Самі ж емоціоналісти являли собою неформальну групу друзів і однодумців, вільне товариство, "настанови" якого стали "висновком із творів покоління, що однаково бачило" (російських емоціоналістів, німецьких експресіоністів і т.д.). Емоціоналісти належали до творців органічних, тому часто рецензії Кузміна на їхні творіння (Ю.Юркуна, А.Радлової, В.Дмитрієва) ставали його антиформальними виступами. Учасники групи також протистояли "формальному методу", духові академізму і цеху в поезії,