LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → М.Кузмін та російський емоціоналізм 1920-х років (проблема подолання кризи мистецтва)

знеособлюючому акмеїзму, "машинному мистецтву", формалізму сучасної їм російської дійсності, механізації життя, що відобразилось, приміром, у віршах А.Радлової і оповіданнях Ю.Юркуна з альманаху "Абраксас", в п'єсі Юркуна "Маскарад слів", в оформленні С.Радловим і В.Дмитрієвим спектаклю "Еуген Нещасний", у статті С.Радлова "Емоційність або цитати".

Найбільш розгорнуту картину вихолощеної механічної дійсності містить емоціоналістська творчість К.Вагінова. "Монастир Господа нашого Аполлона", немов метафорична ілюстрація до концепції М.О.Бердяєва "кризи мистецтва", дає характеристику тим спустошеним художникам-формалістам, які підкорились раціоналізму, механізації життя і забули про класичне органічне мистецтво, що втілилося для Вагінова в прекрасному живому одушевленому людському тілі. Нова влада, на думку Вагінова, цілком відповідає новому часу, сутність її базується на компонентах неорганічних: хімічних, механічних і кубістичних. Прагне подібне "християнство" до розтління Аполлона (класичної естетики), який розкладається i набуває геометричного контуру і складу нових "богів"-ідолів, нової дійсності, нового мертвотного мистецтва – кубізму. Живе і мертве, органічне і неорганічне, "мармурове" і людське помінялися місцями, естетика переінакшилась. Герой-ідеолог повісті – прибічник органічного класичного мистецтва – разом з монастирською братією протистоїть його умертвінню. У "Зорі Вифлеєму" і поезії Вагінова також зберігається метафорична образність, яка ілюструє кризу класичної естетики: кубізм як стиль життя і мистецтва, мертвотність і бездушність оточення, поет – охоронець вічного мистецтва і жертва його розпаду.

Другий розділ "Емоціоналістська сутність мистецтва" присвячений розгляду спільності поглядів емоціоналістів, ідейно-художньої близькості їх творчих шукань і прагнень, що стали основою для їхнього об'єднання в групу і створення ними єдиної єстетичної платформи.

Всій механізованій бездушній культурі і формальній хвилі в мистецтві емоціоналісти протиставили свою художню творчість, яка втілила їхнє поняття про живе справжнє органічне мистецтво. Основні об'єднуючі естетичні принципи емоціоналістів торкаються декількох основоположних і характерних особливостей, проблем і тем їх творчих шукань. Їхні твори відзначаються емоційністю та інтересом до проблеми емоційного сприйняття і впливу, який наочно втілився в "Монастирі Господа нашого Аполлона" і вірші "Дві строкаті ковдри..." К.Вагінова, п'єсі С.Радлова "Вбивство Арчі Брейтона", але раніше від інших – в оповіданні Ю.Юркуна – "Клуб благодійних скелетів" (1915). Важливе місце у творах всіх емоціоналістів посiдає тема активної, неабстрактної любові. Спільним прагненням емоціоналістських шукань став інтерес до проблеми органічного руху, розвитку і до організації в тексті нової динаміки; особливо слід відзначити важливу думку всієї творчості Кузміна про необхідність постійного духовного і творчого розвитку, відновлення, тему духовного шляху, динамічний характер творчості Кузміна, який відобразився в побудові його окремих образів, творінь, поетичних циклів і навіть збірок, образ польоту і плавання в поєзії А.Радлової, ототожнення Вагіновим процесу творчості з моментом пізнавання динаміки поєднання слів і образів, "мінливості", експерименти з експресією руху і ритму в п'єсі "Вбивство Арчі Брейтона", побудову творів на основі швидкого чергування коротких розрізнених сцен в драматургії, прозі і поезії емоціоналістів. Тема мистецтва в ім'я людини, людяності, чуйна увага до долі людини в епоху воєн і соціальних потрясінь проймає всі їхні творіння; слід вказати і на винятково співчутливе ставлення Кузміна і Юркуна до "маленьких" людей, олюднення ними навiть миттєвих створінь, "найлегших пилинок", подібних до кузмінських маркіз або "фіалок в петлиці у грума". Творчість емоціоналістів об'єднує й інтерес до душевного і духовного життя; образи схвильованого, трепетного серця, душі, високого духу – постійні в їхніх творах.

Спільними для мистецьких пошуків емоціоналістів є також такі принципи: відмова від узагальненості, спільних правил і законів, психологічних, історичних і навіть природних (приміром, підкреслений антипсихологізм окремих творів, прагнення до звільнення від законів часу і простору в п'єсі "Вбивство Арчі Брейтона" і в постановці "Опус № 1" Радлова, в "Зорі Вифлеєму" Вагінова, в "Петрушці" Юркуна); інтерес до окремого випадку, до "феноменального і виняткового", який по-різному втілився в творах Юркуна, починаючи з його першого роману (у винятковості "звичайних" героїв і "буденних" явищ, в його увазі до фантастичного, таємничого, несподіваного і т.д.); інтерес до "закону смерті" (йому присвячено багато творів всіх емоціоналістів і "зміщений антиестетизм" Вагінова); відмова від раціональності, "аналітичного розчленування", яке згубило класичну органічність – в ім'я інтуїтивного розуму, "віщого мистецтва", яскраво втіленого в поезії Радлової, Кузміна, у винятковому інтересі Юркуна до містики, до чудесних, непояснених, загадкових явищ, до фантастично-дивних станів героїв, у фантастичності сюжетів і образів Вагінова, окремих фрагментів п'єс Радлова і Піотровського, роману Папаригопуло "Чортова свічка". Об'єднують емоціоналістів і схильність до "неповторної екзальтації", екстатичності, яка у вигляді піднесеного розчулення, "захопленої ніжності до життя і людей" завжди була присутня в творах Кузміна, Юркуна, Радлової; протиставлення "панічній безвиході" – "екзальтованого прийняття життя"; націленість усіх творінь емоціоналістів на "всіма силами духу емоційно сприйняту" теперішність; індуктивність, шлях від окремого до загального, вперше "задекларований" у "Клубі благодійних скелетів" Юркуна, або шлях сходження, "воздвижіння" – у варіанті Кузміна (присутній навіть у побудові поетичних збірок "Сіті", "Нетутешні вечори" у вигляді тріади, що розвивається (теза, антитеза, синтез), причому в збірнику 1921р. – на основі трьох перших розділів, земних шляхів, які ведуть до "нетутешніх", піднесених шляхів душі). Крім того, емоціоналістів сближав інтерес до обновлення матеріалу своєї творчості, до технічної майстерності, заперечення бездушного формалізму і механізації життя (про що говориться в 1-му розділі дисертації), а також відданість новій поетиці, прагнення до "розпізнавання законів найелементарнішого", увага до творчості німецьких експресіоністів і передчуття нового мистецтва, яке долає кризову естетику Старого Заходу (про це йде мова у 3-му розділі роботи). Спільну спрямованість своїх інтересів, свою єдину естетичну платформу емоціоналісти відобразили в положеннях "Декларації емоціоналізму" (1923).

Протистояння естетичної концепції емоціоналізму кризовому мистецтву наочно втілено у віршах-"маніфестах" М.Кузміна, опублікованих у 1-му випуску альманаху "Абраксас". Крім актуальної для Кузміна теми активної неабстрактної