LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → М.Кузмін та російський емоціоналізм 1920-х років (проблема подолання кризи мистецтва)

із різнорідних сюжетів, із яви, снів і туманних видінь.

В часи "щирої віри у роль науки в устрої світу", прагнення художників до академізму і раціоналізму, захоплення поетів "інтегральними поетиками", лінгвістикою, М.Кузмін і емоціоналісти оцінювали присутність науковості у творчості як ознаку її механістичної кризи, гадали, що справжнє мистецтво прагне до повної художньої переробки наукових елементів. Вони цікавилися фонетикою і евфонією як "непевними чарівними хвилями магічних звуків поезії" (М.Кузмін), використанням алітерації (М.Кузмін, А.Радлова), "зауму" (М.Кузмін, С.Радлов), але "академічне" ставлення поетів до лінгвістичних проблем ототожнювали з формалізмом, що продемонстрували Кузмін-критик своїм запереченням "хімічної лабораторії творчості" та К.Вагінов своєю полемікою з "поетиками" М.Гумільова на сторінках повісті "Монастир Господа нашого Аполлона". Слід відзначити також увагу Кузміна і емоціоналістів до створення "абетки мистецтва", до основ анатомії і фізіології як наук про фізичні "витоки єства", до первісної стадії людського суспільства, до використання елементарних і складних понять із різних наукових сфер – але в художньо перетвореному вигляді (зразок – "параболи" Кузміна), до найелементарнішої арифметики (рахунку до трьох чи до п'яти), до конкретного і містичного смислу цифр, до магії звуків і чисел.

Тема новонародженості в творчості М.Кузміна – одна з постійних тем художніх шукань Кузміна середини 1910-х - початку 20-х рр., яка також свідчить про прагнення емоційного мистецтва до пізнання першооснов. При детальному розгляді даної теми виявилась підвищена увага Кузміна до таких її аспектів: свіжість, первозданність дитячого сприйняття; солодке розчулення немовляти, його чудесне відчуття життя; світлий, мудрий стан душі немовляти; характерна зовнішність новонародженого; слабкість, безпомічність немовляти; спорідненість малих дітей і старих, подібність їхнього сприйняття, відчування (загостреного первозданного і передсмертного), природна близкість старості і немовлячого віку (як ланок ланцюга круговороту життя), неоднозначне зчіплювання образів колиски і могили, смерті; новонароджена "зоря світобудови". Поряд з темою новонародженості Кузміна приваблювали і такі близькі до неї теми: вагітності, "зріючого плода", безплідності і народження (а також відродження, переродження) людини. Багатозначне поняття вагітності, крім свого прямого, конкретного значення, символізує у Кузміна також натхненну "духовну вагітність", за Платоном, передчуття окриленої і плідної любові-творчості, вічне й основоположне в житті, образ батьківщини як "материнської утроби". У вірші "Барабани воркують дрібно..." вдало поєднуються передача конкретного характерного стану вагітної жінки (фізичного і психічного) і її дитини-плоду у внутрішньоутробному житті – і алегоричне зображення батьківщини як "рідного гробу", внутрішньоутробної сонної, похмурої, тісної дрімоти людини в післяреволюційному житті, надії на народження-відродження і звільнення.

Подібне "ліниве мління" напівжиття-напівсну-напівсмерті, "життя вві сні" (одна з постійних тем Кузміна), викликане відсутністю любові, поширюється на багатьох образів збірника "Параболи", в тому числі на персонажів вірша "Неясний смисл твоїх велінь...": всі дрімаючі в "дрімучих дебрях" герої, які уособлювали раніше рух, але для автора – теперішнє, застигле в якомусь летаргічному сні ("все – сон", час "розплавлений", течія життя зупинилась), нагадують сцену з казки про сплячу красуню (у версії О.С.Пушкіна), в якій усі герої заснули, застигли, очікуючи жениха і відродження любові-життя. Тема безплідності (і творчої також), проблема "неродиць" справжніх і удаваних, вичерпаного джерела найдетальніше вирішується в "Сходинці"; переосмислюючи "Бенкет" Платона, засобом від безпліддя названі неабстрактна любов, духовна творчість і "воздвижіння".

Співець "прозаїчної стихії" М.Кузмін, не відмовляючись від пошуку художніх відчуттів у всьому, навіть у низькому, грубому і шокуючому, уже в ранніх творах (наприклад, в романі "Крила") у виняткових випадках використовував натуралізм жахливого опису для підсилення виразності і для емоційного впливу. Подібний прийом застосовував і Ю.Юркун ("Стелло Курті", "Невідома машина", "Червоний жук"). З 1914р. на поетиці Кузміна позначається захоплення антиестетизмом В.Маяковського і футуристів. Цикл, який вміщує антиестетичні вірші тих років, "Фузій у блюдечці", став "понижаючою" антитезою до лірично піднесеного першого розділу збірника "Нетутешні вечори", який зводив "прості, щоденні" "дрібниці" до рангу високої естетики. В циклі "Фузій у блюдечку" естетично і класично високе, в тому числі поняття про любов, життя, сама класична грецька естетика, удавано, зовнішньо "зводиться" до образності "естетики бридкого" – з метою або зобразити спрощеними, тривiальними, зниженими образами позбавлене всякого "вищого сенсу" й одухотвореності існування (в 3 і 4 віршах), або відтворити сприйняття Кузміним жахливої томливої "сонної муті" безглуздого і безвільного існування, його відраза до неї й активне неприйняття її (передусім – в собі самім) (у наступних трьох віршах). В деяких творах кінця 1910-х рр. ("Св.Георгій", "Вороже море", "Ангел-благовісник") Кузмін також метафорично описує антиестетичні явища життя (дикі, грубі, примітивні, злобні, войовничі прагнення, похмуре існування і стан людей) антиестетичною ж мовою, використовуючи для підсилення художньої виразності й емоційного впливу, для відтворення обурення й протесту – "майже натуралізм, доведений до цинізму": грубі метафори, основані на гіперболізації і зниженій, фізіологічній образності, порівняння з найгіршими станами організму, душі і природи, при цьому обов'язково протиставляючи мертвотним і умертвляючим явищам щось високе, надійне (віру в Бога, любов, примирення, надію на краще).

Наслідуючи правило музичної композиції і пресловутого злиття в шекспірівських п'єсах ліричного і буфонного, Кузмін будує композицію своїх "Римських чудес" на симетрії витонченому ліричному і трагічному образу чудесної віщунки, втіленню Душі Світу – веселій компанії оригіналів з їх поверховим розумінням перших християн і віщунів і з грубо фізіологічним, буфонним описом потворної відьми. Протиставлення двох чудес, високого гностичного духу і грубої фізіологічної плоті відьми, як взагалі всього високого і низького, прекрасного і потворного, піднесеного і земного не виглядає у Кузміна суворим розмежуванням, що пояснюється його розумінням єдиної несуперечливої сутності людини, складеної з двох основних елементів: "космічної свідомості" (духу) і "фізичного єства" (стаття "Лицем в лице"). Трагічне і буфонне, високе й низьке не тiльки відтінюють одне одного, але й зливаються в несуперечливе, життєво амбівалентне ціле: навіть зовнішній вигляд віщунки поданий контрастно, людяно, навіть один із звичайних