LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → М.Кузмін та російський емоціоналізм 1920-х років (проблема подолання кризи мистецтва)

вагіновським текстам створити особливу глибину. У зміщеній естетиці Вагінова яскраво віддзеркалилась спільна для емоціоналістів тенденція – використання антиестетизму – дітища футуристів і кубістів – проти них самих же, проти їх засилля.

У 10-му пункті "Декларації емоціоналізму" було сформульоване розуміння емоціоналістами сутності процесів, що відбувалися в світі і мистецтві. Використана при цьому фізіологічна образність і грубувата, варварська лексика наочно підтверджували прагнення сучасного мистецтва до найелементарнішого, до антиестетизму, що долає всі перепони, переконували у правильності висновку про "духовний запор" західної культури, її кризовий стан. Емоціоналісти сприймали сучасні їм післяреволюційні часи як примітивну, первісно-грубу епоху, далеку від усякого естетизму. Антиестетизм як невід'ємна якість примітивної, грубої, "первісної" епохи, також, звичайно, був ознакою того "варварства", через яке мистецтво (як через смерть) повинне було прийти до оновлення. Антиестетизм був результатом кризового поривання життя і мистецтва до найелементарнішого, і в такому своєму вигляді він був присутнім у творчості емоціоналістів, спрямованій на сучасне, теперішність. Але емоціоналісти як провидці майбутнього мистецтва зуміли навіть в антиестетизмі знайти конструктивне зерно і запропонували окремі творива, в яких уявний, зміщений антиестетизм обертається "високою елементарністю" і прихильністю до вічних канонів класичної естетики.

У другому підрозділі зіставлення сутності російського емоціоналізму і німецького експресіонізму виявляє близькоспорідненість даних течій, осмислювану емоціоналістами як свідчення їх загального спрямування в руслі єдиного світового потоку – емоціоналізму (в його широкому розумінні). Російські емоціоналісти гаряче вітали експресіонізм, підтримували і пропагували його в Росії. Естетика і поетика емоціоналістів, їхні теоретичні положення були дуже співзвучні експресіонізму, що зазначила і Т.Л.Нікольська, і свідчили про близьке знайомство не тільки з експресіоністською творчістю, але й з теорією, зокрема, із статтями німецьких теоретиків і критиків із збірника "Експресіонізм" (Пг.-М., 1923), з доктриною К.Едшміда у викладі О.О.Гвоздєва (1923) і з концепцією експресіонізму у передмові А. і Ю. Римських-Корсакових до збірника новел К.Едшміда (1922). Однак повне ототожнення емоціоналізму з експресіонізмом, запропоноване Т.Л.Нікольською, виглядає неправомірним тому, що самі емоціоналісти ніколи повністю не ототожнювали себе з експресіонізмом (що продемонстровано їхньою творчістю), виявляли моменти розходження з його естетикою (у своїй відмові від узагальненостi, абстрактності – у межах "предметної" творчості, від "несамовитості" і відчуття "панічного тупику" у експресіоністів i т.д.), та й сам генезис естетичних положень емоціоналізму вказує на його ранні, доекспресіоністські витоки.

Висновки. Узагальнюючі підсумки полягають у тому, що російський емоціоналізм повинен бути осмислений як спроба подолання кризи класичного мистецтва початку ХХ століття: як противага сучасному йому кризовому, механізованому, формальному мистецтву, нагадування йому про вічні джерела, "абеткові істини" художньої творчості, передчуття, виявлення і втілення нового мистецтва. Російський емоціоналізм був дуже близький німецькому експресіонізму і в той же час не тотожний йому, самостійний.

Боротьба емоціоналістів і їх прибічників з формалізмом і механіцизмом велась цілеспрямовано і тотально, по всіх найважливіших напрямках. Критичні матеріали Кузміна та інших учасників альманаху, їхня органічна творчість пронизана антиформальними пориваннями, деякі ж їхні окремі статті і художні творіння цілковито присвячені даній проблемі. Емоціоналістський протест механізації і формалістиці найбільше виявився у протиставленні всіх проявів мертвотної антихудожньої механізації життя і мистецтва, самодостатніх технічних досягнень, формального підходу – і живої, життєвої органічності творчості, викликаної внутрішньою необхідністю, не раціональною, а душевною і емоційною.

У дослідженні на матеріалі художньої творчості, критичних і теоретичних праць емоціоналістів виявлена спільність їх творчих спрямувань, яка дозволила їм створити цілісну, єдину естетичну платформу, що відобразилася в основних положеннях "Декларації емоціоналізму". Перераховані нами основні об'єднуючі естетичні принципи Кузмін і емоціоналісти протиставили механізованому, раціоналістичному і формальному сучасному містецтву. Виявлення джерел естетичної концепції емоціоналізму у творчості кожного з учасників групи доводить, що їхня декларація важлива не тільки як відображення естетичних поглядів одного Кузміна, вона не була лише його дітищем (як стверджують багато хто з кузмінознавців): її положення логічно випливають з творчих шукань всіх емоціоналістів, по-своєму яскравих і цікавих. Детальний розгляд становлення естетики емоціоналізму на матеріалі художньої творчості його прибічників дозволяє визначити місце і роль кожного з емоціоналістів у формуванні їх спільної теорії, в результаті чого виявляється (крім, звичайно ж, очевидного і безсумнівного найважливішого місця М.Кузміна в емоціоналізмі (на правах його "старійшини", лідера і теоретика) виняткова роль Ю.Юркуна у розробці ним в його творах 1910-х рр. основоположних принципових напрямiв емоційного мистецтва, що підтверджує справедливість слів М.Кузміна про те, ніби емоціоналізм "придумав" Ю.Юркун. Схильність К.Вагінова до руйнованої класичної естетики і хворобливе переживання її кризи, стурбованість його даним колом проблем дозволяють побачити у К.Вагінові одного з представників нового мистецтва, який прийшов до нього через вирішення проблеми подолання кризи мистецтва.

Огляд статей і рецензій М.Кузміна початку 20-х рр. переконує в тому, що всі проблеми найновішого емоційного мистецтва втілювалися і в критичній творчості поета, саме тут виникаючи, формулюючись, розвиваючись, доповнюючи і пояснюючи положення "Декларації емоціоналізму". Рецензії і статті Кузміна 1910-х рр. свідчать про раннє чітке з'ясування ним істинних основ мистецтва, які втілилися і в естетиці емоціоналізму, про постійну схильність до них Кузміна. Статті і рецензії початку 20-х рр. С.Радлова і А.Піотровського, діяльних прибічників ідеї оновлення театру, підтверджують їхню постійну пильну увагу до вирішення проблем емоційної творчості у формуванні новаторської естетики театрального мистецтва. Створення і популярізація С.Радловим оригінальної театральної доктрини виявляє винятково важливе місце режисерської, драматургічної, критичної творчості і теоретичних праць Радлова в емоціоналістському осмисленні "абеткових істин" мистецтва, подоланні кризи "збіднілого формою розгвинченого мистецтва театру", в пошуці емоціоналістами "нового Озіріса" – мистецтва майбутнього.

В той час, коли на