LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Магічний реалізм як дискурс постмодернізму

М.М. Ячменьова. Магічний реалізм як дискурс постмодернізму

УДК 82.09

М.М. Ячменьова,

аспірант

(Житомирський державний університет)

Магічний реалізм як дискурс постмодернізму

У статті зосереджено увагу на моментах, які допомагають визначити магічний реалізм як дискурс постмодернізму.

Термін "магічний реалізм" відомий уже більше половини сторіччя. Його введено німецьким мистецтвознавцем Францом Ро у 1925 р. у монографії "Постекспресіонізм". Сутність магічного реалізму, на його думку, полягала в тому, що на відміну від "нейтрального реалізму", він у своїй основі є "абстрактним".

Інші дослідники вважають, що магічний реалізм є "першим кроком на шляху до переходу від модерністської програми опису реальності до програми постмодерністської" [1: 435]. До такої думки прийшов кубінський письменник Алехо Карпентієр, повязуючи магічний реалізм із сюрреалізмом [2], а Джон Барт, уважаючи роман Ґабріеля Маркеса "Сто років самотності" високим прикладом постмодернізму, визначав його (магічного реалізму) складові, як "синтез прямоти і удавання, реалізму і магії і міфу" [3: 204].1

Більшість, якщо не всі літературознавці повязують появу магічного реалізму з латиноамериканською традицією [4; 5], але основна тональність є незмінною: магічний реалізм є дискурсом постмодернізму [6; 7; 8; 9; 10; 11].

До ряду митців, які сповідують принципи магічного реалізму належить, на нашу думку і Юрій Андрухович, про що свідчать передусім його романи "Рекреації", "Московіада", "Перверзія" та "Дванадцять обручів" [12; 13; 14; 15]. Метою статті є дослідження особливостей вияву магічного реалізму в творчості Ю. Андруховича. Актуальність такого підходу зумовлюється необхідністю теоретично осмислення творчого здобутку українського письменника в контексті сучасної постмодерної літератури.

Підтвердити, що творчість Юрія Андруховича тісно пов'язана з магічним реалізмом як дискурсом постмодернізму, можна на наприкладі його останнього роману "Дванадцять обручів". На магію вже натякає епіграф роману зі слів Богдана-Ігоря Антонича [15: 7]:

Самотнім, друже, мов у ночі пояс,

ти в таємниці світу оповитий.

В цей вечір весняний ходи зі мною

в корчмі на місяці горілку пити.

Дійсно, дія роману розгортається у пансіонаті "Корчма "На Місяці", який знаходиться у віддаленому закутку Карпат [15: 54]: "Будинок, до якого всіх їх занесло цієї ночі, від недавнього часу носив назву "Корчма "На Місяці" – саме так, з асиметричними лапками посередині, це писалося".

Якщо використовувати для аналізу пять первинних характеристик фікції магічного реалізму у постмодернізмі, які запропоновано Венді Б. Фаріс [8], то можна показати що роман "Дванадцять обручів" – яскравий приклад магічного реалізму.

Пансіонат "Корчма "На Місяці" – це "неперетворюваний елемент" магії, явища в якому не можна пояснити згідно з відомими законами всесвіту: "Друга обставина, що тяжко вразила Карла-Йозефа під час обстеження будинку, була пов'язана з дверима, але не так із їхньою неохопною кількістю, що мусила свідчити про відповідну їй кількість приміщень і переходів, як із написами на них. Більше того, на весь будинок не було двох дверних табличок, виконаних однаково – так, ніби їх просто позривано звідусіль, де лише вдавалося, і потім звезено до цього дивного місця, тож відчуття дурної хаотичності лише підсилювалося, заганяючи досить непевного себе Карла-Йозефа у глухий кут безплідних блукань і здогадів.

Певна частина табличок (ПРОЦЕДУРНА, ЧЕРГОВИЙ ПРОКТОЛОГ, ПРОЗЕКТОРСЬКА) наче і вказувала на теперішнє санаторно-оздоровче призначення закладу, деякі виглядали загалом універсально й ані про що не свідчили (ПЕРШИЙ ЗАСТУПНИК, КАФЕ-ЇДАЛЬНЯ, ПТАХОРІЗКА, АКУМУЛЯТОРНА, ВІДДІЛ СКАРГ І ДОНЕСЕНЬ), ще інші носили цілком звичний у цій країні рекомендаційно-розпорядчий характер (КІМНАТА ДЛЯ ДЕПУТАТІВ, КУРІННЯ ЗАБОРОНЕНО, ЗАКРИТА ПАЛАТА, ХОДА НЕТ). Але якщо з усім цим ще можна було якось давати собі раду, то вже цілком незрозумілими виглядали написи КАБІНЕТ ПЕЧАЛЕЙ, ОСТАННЄ ПРИЧАСТЯ чи ДО ТУНЕЛЮ. Траплялося й дещо зовсім легковажне: ВЕСНЯНА БІЛЬЯРДНА, МОВЧАЛЬНЯ ЯГНЯТ, КІМНАТА СМІХУ № 6" [15: 72].

Непіддатна до перетворення магія пансіонату "Корчма "На Місяці" руйнує звичайну логіку причини і наслідку. Хоча читачі, можливо, залишаються скептиками перед цими запропонованими послідовностями, але жахливість історичних подій, людське страждання, яке було повязано зі стінами цього будинку, викликає незадоволеність та змушує читача перевірити цю логіку.

У тексті присутній "реалізм у магічному реалізмі". Реалістичні описи створюють вигаданий світ, який нагадує той, у якому читач живе, у багатьох випадках широким використанням деталей: "... все, що траплялося вам під руку в цих кімнатах, коридорах і на сходах, мало на собі ту саму печать химерного співіснування відразу кількох побутово-предметних нашарувань, бо були тут передусім: якісь комп'ютери, ксерокси з факсами, принтери, симулятори й синтезатори, а також обплутані кабелями стимулятори й субліматори, причому деякі з них цілковито розпотрошені... писанки з космічною та олімпійською символікою, вишиті хрестиком портрети Святого Юрія, Юрія Федьковича, Івана Франка і діючого президента, глеки, куманці й баклаги, попередньо вже згадувані як "кераміка", скульптурна група "Комісар Руднєв братається з генералом Шухевичем" – коротше, складалося враження, що нині увесь музей гуцульського мистецтва вкупі з косівським базаром чомусь перевезено саме сюди..., а також безліч інших пам'яток матеріальної культури минулого" [15: 67-72].

У фікції магічного реалізму деталь звільнена від традиційно наслідувальної ролі, як це було раніше. Деталі – переважно маркери, які повідомляють не будь-яку специфічну інформацію, а просто те, що ця історія реальна; але магічні деталі можуть служити маркерами, які ведуть у протилежному напрямі, сигналізуючи, що вона була вигадана.

У багатьох випадках читачі є свідками своєрідного відновлення історичних подій, але подій, жорстко заснованих на історичних реальностях, – часто альтернативних версіях офіційно санкціонованих звітів. Наприклад, бажання Артура Пепи написати новий роман: "Це мала бути суцільним мовним потоком і дещо захлинаючись розказана історія старого гуцульського театру (чи хору – Артур Пепа ще не знав). Колись він щось таке читав або чув: про те, як у сорок дев'ятому році в Москві було вирішено якнайгучніше відсвяткувати сімдесяту річницю Сталіна; з цієї нагоди було спроваджено леґіони всіляких фольклорних виконавців, котрі мали взяти участь у присвяченому Вчителеві фестивалі вдячності. Серед юрмищ якутів, карелів, мінґрелів та чечено-інгушів не повинно було забракнути і нововозз'єднаних западенців, з-поміж яких вибір високопоставлених організаторів без вагань припав на екзотично-ефектних, з кольоровим пір'ям у капелюхах та в обтислих червоних штанах, гуцулів. Імперія Безсмертного Йосифа саме вступала у свою пізньоримську, дещо елліністичну, стадію – на зміну первинно-комунарському аскетизмові, не в останню чергу здискредитованому попередньою виснажливою війною, приходила цілком гедоністична мода на пишність і яскравість. Переможців і дійсно не судили, навпаки – судили вони, користаючи при цьому з трофейних уламків світу переможених. Таким чином, верхівка Піраміди вже звикала до полотен Рубенса, плюшевих лежанок, шоколаду й тонкої дамської білизни, справа неухильно просувалася до ґрандіозних коньяково-виноградних зловживань і статевих збочень. Отже, така урядова розвага, як костюмовані танці народностей, не могла не прийтися до смаку цим першим постмодерністам" [15: 96-97].

Комбінація альтернативних версій та офіційно санкціонованих звітів означає, що вічна міфічна правда і історичні події – два істотні компоненти колективної пам'яті людства. Тому ці історії можуть уключати магічне і висновки народної мудрості.

Роман "Дванадцять обручів" містить несумісні розуміння подій. Читач може коливатися між несумісними розуміннями подій і тому почуває щось, що викликає сумніви. Наприклад, запис у щоденнику Коломеї Воронич про Антонича: "Я знаю, що Ти роздвоєний, але тому й вічний. ... Ти – той самий, кого я чекала все життя ... не скажу як довго. Але водночас Ти інший - опечькуватий, стагий і висий, схожий на гобіта стагезний мудодзвін ... балакун. Бо, як я тепер уже знаю, Ти існуєш у двох версіях. Молодій – це коли Тобі вічно двадцять сім. Здається, саме стільки було Тому Поетові в ніч його