LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Макромовленнєвий акт взаєморозуміння: засоби об'єктивації та прагматичний контекст (на матеріалі сучасної німецької мови)

багатозначності.

6. Здійснення макромовленнєвого акту взаєморозуміння, а також способи та засоби його реалізації залежать від сукупності лінгвальних та екстралінгвальних чинників, які впливають на процес спілкування.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства, звітних наукових конференціях Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та наукових конференціях викладачів у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (1997 – 2003 рр.); на семінарах із теорії комунікації під керівництвом професора М. Кінпоінтнера в Інституті мовознавства університету міста Іннсбрук (Австрія, 1999 – 2000 рр.), де нами була представлена і отримала підтримку ідея розгляду взаєморозуміння як макромовленнєвого акту; на міжнародних наукових конференціях: "Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції" (Чернівці, 1997 р.), "Іноземні мови сьогодні і завтра" (Тернопіль, 1999 р.), "Проблеми зіставної семантики" (Київ, 1999 р.); всеукраїнських конференціях: "Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності" (Львів, 1999 р.), "Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики" (Черкаси, 1999 р.); конференції молодих учених (Київ, 2003 р.) та міжнародній науково-практичній конференції "Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов" (Тернопіль, 2004 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 8 статтях, надрукованих у фахових збірниках наукових праць України, 2 статтях, опублікованих за матеріалами конференцій, 2 тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури та списку джерел прикладів. Загальний обсяг дисертації – 192 сторінки, обсяг основного тексту становить 166 сторінок. Список використаної літератури містить 295 найменувань, список джерел прикладів налічує 41 позицію. У роботі подано 5 таблиць та 2 рисунки.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми, визначаються об'єкт та предмет дослідження, формулюються мета та завдання дисертації, розкриваються наукова новизна роботи, її теоретичне значення і практична цінність, зазначаються методи дослідження, наводяться дані про апробацію його результатів та публікації.

У першому розділі "Акт взаєморозуміння в системі мовленнєвої діяльності" висвітлено теоретичні основи визначення лінгвістичного статусу взаєморозуміння як макромовленнєвого акту. Тут уточнюється понятійний апарат, необхідний для з'ясування характерних особливостей аналізованого явища, подається короткий огляд досліджень у галузі прагматики, зокрема теорії мовленнєвих актів. Розглядаються філософські аспекти взаєморозуміння, структурні, семантичні, прагматичні й когнітивні характеристики, що визначають його суть як макромовленнєвого акту.

Взаєморозуміння стало одним із центральних понять сучасної комунікативної філософії представників Франкфуртської школи (Ю.Габермас, К.-О.Апель, Н.Луманн). Зокрема, Ю.Габермас поклав його в основу теорії комунікативної діяльності та теорії суспільства. У контексті зазначених концепцій взаєморозуміння постає як результат процесу узгодження думок здатних до комунікації суб'єктів та досягнення ними взаємної згоди щодо певних явищ дійсності. Таке бачення взаєморозуміння базується на понятті згоди, яке трактується сучасними словниками як "взаємна домовленість; одностайність, спільність поглядів, думок і ін.; злагода". За твердженням Ю.Габермаса, взаємна згода повинна ґрунтуватися на добровільно прийнятих переконаннях, що їх певною мірою поділяють співрозмовники, тобто взаєморозуміння повинно бути нормативною категорією мовного спілкування (і мовлення загалом), яка зводиться у практичному застосуванні до можливості "єднання у розмові без застосування сили". Ми підтримуємо думку Ю.Габермаса про те, що взаємозв'язок між комунікацією і взаєморозумінням варто розглядати як закладений у самій структурі мови, оскільки "мова і взаєморозуміння є поняттями, що мають однаковий початок і взаємно пояснюються". Мовна комунікація є "на соціокультурному рівні розвитку [...] специфічним засобом взаєморозуміння", у ній "вбудована сама суть взаєморозуміння", а "використання мови, спрямоване на досягнення взаєморозуміння, можна визначити як оригінальний (справжній) модус мовного використання взагалі" (Ю.Габермас).

Словесна форма самого терміна, де "взаємо-" означає "взаємний, двосторонній", указує на те, що це поняття передбачає вираження згоди в комунікативних позиціях обох (чи всіх залучених, якщо їх більше двох) учасників діалогу. Взаєморозуміння є фрагментом спільної мовленнєвої діяльності двох чи більше комунікантів, синергією їхніх комунікативних зусиль і являє собою послідовність взаємозалежних мовленнєвих актів (як мінімум двох). Якщо такий інтегрований блок висловлень проаналізувати на основі реалізації ними єдиної інтенції, то він розглядатиметься як єдине ціле – один макромовленнєвий акт. Така прагматична макроструктура визначає результат кожного компонентного висловлення у контексті загального наміру (у випадку взаєморозуміння – показати співрозмовникові свою згоду, а в постактомовленнєвому значенні – не зіпсувати стосунків із співрозмовником), і цим вона відрізняється від "діалогічної єдності", у якій висловлення об'єднуються загальною темою, а не інтенцією. Разом з тим, хоч макромовленнєвий акт взаєморозуміння і характеризується складною структурою, він не є ідентичним поняттю "складного акту", оскільки є синергетичним, інтеракційним актом.

Момент взаємодії (синергії) інтересів комунікантів в акті взаєморозуміння виявляється у послідовності простих мовленнєвих актів, що входять до його складу. При цьому можна говорити про два види "мікромовленнєвих" актів у складі взаєморозуміння: ініціювальний та реактивний. За допомогою ініціювального акту один із мовців представляє інтерес своєї дії (тобто свою комунікативну мету). Вибір форми для відповіді зумовлений поточним набором інтересів іншого комуніканта і реалізується у реактивному мовленнєвому акті.

При позитивному повідомленні з боку співрозмовника мета мовленнєвих дій мовця досягнута, у нього більше немає потреби в подальших комунікативних зусиллях. Проте у практиці спілкування часто очікується, що мовець у свою чергу продемонструє певну реакцію на позитивну відповідь співрозмовника. Вона може реалізуватися у формі вираження задоволення чи подяки (у прикладах акт взаєморозуміння ми позначаємо курсивом, акцентовану інформацію – підкреслюємо):

Bei Browning und King fand ich einen leichten grauen Anzug, bei dem nur die Hose passend