LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Макромовленнєвий акт взаєморозуміння: засоби об'єктивації та прагматичний контекст (на матеріалі сучасної німецької мови)

gemacht werden mute. "Bis morgen abend", sagte der Verkufer.

"Kann ich ihn nicht heute abend haben?"

"Es ist schon spt."

"Ich brauche ihn heute abend", sagte ich, "dringend." [...] "Versuchen Sie es mglich zu machen", sagte ich.

"Ich will erst mal in der Werkstatt nachsehen." [...] "Es lt sich machen. Holen Sie den Anzug kurz vor sieben ab."

"Vielen Dank." (Е.М. Remarque)

Структура акту взаєморозуміння у поданому прикладі має такий вигляд:

мовець 1, хід 1 – реактивний акт згоди;

мовець 2, контрхід 1 – реактивний акт подяки.

Якщо позначити початкову позицію, представлену в комунікації першим мовцем (М1), як A, а позицію другого мовця (М2) – C, то взаєморозуміння у цьому тексті можна зобразити за допомогою формули: М1 (A) + М2 (C) → М1 (С) + М2 (С + О+) = ММA"B", де ММA"B" – макромовленнєвий акт взаєморозуміння, а О+ – позитивна оцінка згоди співрозмовника.

Аналіз емпіричного матеріалу дозволив встановити два види раціонально мотивованої взаємної згоди, відповідно й два типи взаєморозуміння: консенсус та компроміс. Консенсус – це матеріалізований у мовленні результат узгодження комунікативних інтересів учасників спілкування. При цьому один або обидва мовці погоджуються з позицією іншого, тобто інтереси одного або обох комунікантів реалізуються повністю. Під компромісом розуміється результат взаємних поступок у позиціях учасників комунікації. У такому випадку комуніканти погоджуються з частиною інтересів співрозмовника (тобто частково задовольняються інтереси обох).

Результати дослідження мовного матеріалу дали підстави стверджувати, що взаєморозуміння як інтеракційний акт містить у своєму складі два і більше висловлень з однаковими чи різними іллокутивними силами. При цьому у переважній кількості випадків його компонентом є принаймні одне висловлення згоди, яке у ролі і реактивного, і ініціювального акту поєднується з іншими мовленнєвими діями. Це пояснюється самою інтенцією демонстрування співрозмовниками єдності в їхніх комунікативних позиціях, на основі якої висловлення, що є різними за своїми семантико-прагматичними властивостями, об'єднуються у макромовленнєвий акт взаєморозуміння. Нижче подано деякі з можливих блоків висловлень, що утворюють акт взаєморозуміння:

згода + позитивна оцінка = взаєморозуміння;

дозвіл + подяка = взаєморозуміння;

згода + твердження (коментар) + згода = взаєморозуміння;

згода + пропонування + згода = взаєморозуміння;

згода + прощання + прощання = взаєморозуміння;

подяка + прощання + прощання = взаєморозуміння.

Оскільки макромовленнєвий акт взаєморозуміння є експлікацією однакового ставлення комунікантів до певних явищ, осіб, позицій та дій один одного, у його структурі домінують висловлення експресивного типу (за класифікацією Дж.Серля). Найчастіше до складу акту взаєморозуміння входять експресиви (80% прикладів), в основі яких лежать: а) позитивна оцінка дій адресата – мовленнєві акти подяки, компліменту, похвали, схвалення; б) негативна оцінка своїх дій – вибачення; в) вираження комунікантами своїх внутрішніх емоцій – радості, жалю, співчуття, побажання, занепокоєння, прихильності і т.д. Експресивами ми вважаємо і висловлення прощання у ролі показників взаєморозуміння. Крім того, взаєморозуміння реалізується у мовленні за допомогою комісивів (22% прикладів), які виражають установку на виконання майбутньої дії (згода, обіцянка), та директивів (37%), що спонукають до певної дії (пропонування, запрошення, дозвіл, порада, нагадування, прохання) чи, навпаки, застерігають від певної дії (пересторога, попередження). Асертиви у структурі акту взаєморозуміння (17%) представлені інформативними мовленнєвими актами (твердженнями та коментарями), завдання яких полягає у наведенні деякої інформації на підтвердження сказаного. Переважно вони використовуються мовцем як пояснення до згоди. В структурі взаєморозуміння трапляються і непрямі мовленнєві акти, використання яких пояснюється особливостями соціально-рольових стосунків між комунікантами, самою ситуацією спілкування, темою, предметом розмови.

Одна з когнітивних функцій розуміння на макрорівні (рівні аналізу послідовностей висловлень) полягає у тому, що комуніканти на основі інтелектуальних дій, які виконуються ними в межах акту взаєморозуміння, можуть встановлювати певний зв'язок між висловленнями. Так, серія мовленнєвих актів згоди, подяки, пропонування, прощання і т. д. може бути інтерпретована як "така, що складає ціле" лише в тому випадку, якщо таким чином мовці виражають глобальну інтенцію демонстрування їхньої єдності в комунікативних позиціях, для реалізації якої відповідні "мікромовленнєві" акти є необхідними умовами й компонентами. Особливістю взаєморозуміння як синергетичного акту є також те, що в його рамках учасники виконують дві когнітивні ролі: вони є як продуцентами, так і реципієнтами висловлень, на відміну від простих мовленнєвих актів, у момент здійснення яких людина є тільки продуцентом, тобто лише віддає інформацію.

У другому розділі "Засоби об'єктивації взаєморозуміння у німецькій мові" увага зосереджується на встановленні та аналізі вербальних та невербальних засобів вираження взаєморозуміння у німецькій мові, на їх систематизації та визначенні прагматичного навантаження, а також на розгляді їх взаємодії в комунікації.

Оскільки мовленнєва діяльність, як і будь-яка інша, пов'язана з попередньою постановкою мети й добором засобів її оптимальної реалізації, завдання лінгвістів полягає у встановленні та аналізі типів мовленнєвих актів, властивих дискурсам певного виду, та потенційних мовних одиниць і структур (типових чи яким повинна надаватися перевага), застосовуваних у конкретних ситуаціях спілкування. Проте, хоч інформація, яка передається, незалежно від її характеру являє собою синтез, тобто деякий єдиний за своєю суттю зміст, вчені підрахували, що тільки 7% інформації передається через зміст сказаного, 38% – через тембр і висоту голосу та 55% – через невербальні елементи спілкування (міміка, жести). Тому вивчення мовленнєвої діяльності повинне проводитися через комплексний розгляд мовних одиниць разом із паралінгвістичними явищами, що функціонують в її рамках.

В аналізованому матеріалі було зафіксовано незначну кількість мовних засобів вираження взаєморозуміння у німецькій мові, що пояснюється його стандартизованою структурою як завершальної фази дискурсу з обмеженим набором компонентних висловлень. Важливою роллю у функціонуванні макромовленнєвого акту взаєморозуміння факторів особистості (психологічний) та міжособистісних стосунків (соціальний) пояснюється той факт, що суттєві закономірності його мовної реалізації спостерігаються передусім у межах граматичної організації речення-висловлення із характерним