LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Макромовленнєвий акт взаєморозуміння: засоби об'єктивації та прагматичний контекст (на матеріалі сучасної німецької мови)

іллокутивну силу висловлення. Зокрема, у випадку використання форми 1-ї особи множини наказового способу і займенника wir можна зазначити зняття категоричності з пропонування. Крім того, помітною рисою при вираженні взаєморозуміння є широке застосування безособових конструкцій. Суб'єкт такого повідомлення виступає ніби спостерігачем зовнішнього боку ситуації й уникає категоричності в позначенні того, що це саме його позиція: "Еs ist doch selbstverstndlich".

Основною ознакою синтаксичної побудови макромовленнєвого акту взаєморозуміння є еліптичні речення, в яких пропущені один чи обидва головні конституенти (підмет та присудок), які можуть бути відновлені з констексту чи за аналогією до повних двоскладних речень: "[Das ist] Der Vorschlag eines Halsabschneiders", "Dann [ist es] also abgemacht" , "Ein andermal [gehen wir]", "Ich [verstehe] auch nicht", "Aus Liebe zu dir [gehe ich zu ihr]". Така структура зумовлена загальними особливостями усного мовлення, коли при безпосередньому контакті комунікантів інформація може вербалізуватися частково, а зміст висловлення уточнюється при цьому ситуацією чи контекстом.

У межах акту взаєморозуміння значну роль відіграють також слова-речення (Satzquivalente) – окремі слова чи словосполучення у функції речень. У такій функції виступають: а) комунікативи ja, okay, jawohl, einverstanden, abgemacht для вираження згоди ("Ja", "Abgemacht"); б) модальні слова позитивної оцінної семантики, що виражають задоволення, захоплення, здивування – gut, glcklicherweise, schn, wunderbar, wirklich, та зі значенням згоди – selbstverstndlich, richtig, gern, natrlich, vielleicht і т. д. ("Vielleicht", sagte ich. "Gut sogar!"); в) прагматичні кліше – Danke!, Gute Nacht!, Bravo! та інші. Часто вказані елементи виступають у поєднанні: "Ja, einverstanden".

Характерною ознакою мовної організації взаєморозуміння, що спричинюється особливостями усного спілкування, є синтаксичне відокремлення (Absonderung) слів, словосполучень чи частин у реченні, які не вступають у граматичний зв'язок із членами речення і лише за змістом належать до нього. Відокремлюватися можуть: звертання, що позначають адресата мовлення ("Ja, Professor"); стверджувальні комунікативи ("Okay, [...] wir kommen"); вигуки ("O, wie schn!"); етикетні комунікативи (Danke, ich nehme gerne einen Kaffee"). Такі відокремлення є обов'язковими і зумовлені структурою німецького речення. Факультативні відокремлення, наприклад парантези ("Und nun, alter Fritz – Rhrung ist nicht meine Sache – lebe wohl!", E.M. Remarque), виконують комунікативно-прагматичну функцію. Їх уживання пов'язане з властивістю імпліцитно виражати зміст певного висловлення (у наведеному прикладі – пояснення) і сприяє виділенню інформації, репрезентує бажання автора привернути співрозмовника до участі у висловлюваному або пояснити йому свій комунікативний вчинок. Іллокутивна сила парантезних конструкцій, як максимально короткого, економного і прагматично ефективного засобу компресії інформації, полягає у можливості керувати сприйняттям адресата.

Синтаксичному оформленню акту взаєморозуміння властиве також відокремлення одного чи кількох членів речення шляхом винесення їх за вербальну рамку, тобто йдеться про порушення рамкової конструкції ("Wir knnten irgendwo was trinken, nachher?", M. Horbach). Винесені за вербальну рамку частини певного речення, набуваючи самостійності, стають реченням, яке у лінгвістиці визначають як ізольоване чи парцельоване. Парцеляція є засобом виділення інформації, наголошування на тому, що вона несе в собі, засобом спрямування на неї уваги слухача ("Dann holen Sie mich ab? In einer Stunde. Hier.", W. Heinrich).

Cинтаксична форма підрядного речення також здатна модифікувати іллокутивну силу висловлення (додаткові, умовні, причинові підрядні речення), наприклад, знизити категоричність пропонування і надати адресатові можливість альтернативної дії ("Wenn Sie wollen, hole ich Sie um fnf Uhr ab...", W. Holzer; "Wenn es Ihnen Spa macht, besuchen wir sie zusammen...", W. Heinrich). Простежується й автономне вживання підрядних речень, коли вони внаслідок парцеляції самостійно, поза безпосереднім зв'язком із головним, виражають певне висловлення, наприклад прохання: "Wenn Sie mich bis Genua bringen knnen..." (E.M. Remarque).

Питальну форму речень у складі акту взаєморозуміння можна трактувати як один із способів послаблення категоричності (передусім директивів), а отже, і посилення ввічливості, наприклад: "Vielleicht gegen neun Uhr?" (W. Heinrich) – пропонування; "Dann weckst du mich, ja?" (E.M. Remarque) – прохання. Максимальний прагматичний ефект досягається при використанні умовного речення як питання ("Wenn Sie ein weiteres Ziel haben?", E.M. Remarque), а також при побудові питальної конструкції з модальним дієсловом wollen ("Wollen Sie mit mir essen? Im Hotel?", W.Heinrich). Питання може бути також імпліцитним вираженням згоди: "Um welche Zeit?" – згода на пропозицію здійснити прогулянку; "Dann holen Sie mich ab?" – ствердна відповідь на пропозицію зайти кудись випити кави.

Функціональними компонентами акту взаєморозуміння є невербальні одиниці, які поділяються на: а) цілеспрямовані інформативні кінеми, що сприймаються як акти комунікації і можуть замінювати словесне висловлення (nicken; die Hand reichen, drcken; kssen, einen Kuss geben):

"[...] Also dann kommen Sie morgen nachmittag um fnf Uhr zum Tee. Es sind noch einige Bekannte dann da."

Hans sah sie strahlend an.

Sie reichte ihm freundlich die Hand. Er beugte sich tief – und ging versonnen. (А. Spoerl);

б) неінформативні кінеми, що використовуються мовцями несвідомо, виражаючи їхні почуття чи слугуючи уточненням, підсиленням мовних засобів (ansehen; zeigen; aufstehen; aufspringen; den Arm nehmen; die Hand streicheln; auf die Schulter klopfen, schlagen): "Ein altes Rezept!" Holt schlug mir auf die Schulter (E.M. Remarque). При цьому висловлення з однаковою іллокутивною силою у складі акту взаєморозуміння можуть виражатися або супроводжуватися різними кінемами. Наприклад, компонентами мовленнєвого акту згоди виступають кивок головою, посмішка, потискання руки. І навпаки, одні й ті самі невербальні одиниці виражають різні актомовленнєві значення, тобто є багатозначними. Так, кивок головою відображає згоду, задоволення, прощання.

У третьому розділі "Прагматичний контекст акту взаєморозуміння" встановлюються та аналізуються передумови, необхідні для здійснення взаєморозуміння; принципи, яких повинні дотримуватися комуніканти; мовленнєві стратегії (ввічливості, аргументації) та екстралінгвальні фактори (зокрема, психологічний, соціальний і ментальний), які впливають на реалізацію, вербальну і невербальну побудову акту взаєморозуміння.

Оскільки взаєморозуміння є не єдино