LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Макромовленнєвий акт взаєморозуміння: засоби об'єктивації та прагматичний контекст (на матеріалі сучасної німецької мови)

можливим результатом процесу обміну висловленнями між мовцями (альтернативами до нього є непорозуміння, конфлікт), важливим моментом є знання передумов, необхідних для здійснення взаєморозуміння, та визначення чинників, що роблять у комунікації можливим раціонально мотивоване узгодження позицій співрозмовників.

Щоб мовленнєва діяльність була успішною і завершилася взаєморозумінням, її учасники повинні виявляти готовність до комунікації, очікувати від неї певних результатів, мати уявлення про взаємостосунки зі співрозмовником та знання про можливості висловлення. Їм необхідно також дотримуватися правил спілкування. Головним правилом комунікації, за П.Грайсом, є принцип комунікативного співробітництва – принцип кооперації ("Зроби свій внесок у комунікацію таким, як це вимагається метою та напрямком розмови, у якій ти береш участь!"). Йому підпорядковані максими, спрямовані на змістовий та формальний аспекти мовлення. Дотримання комунікантами принципу кооперації можна розглядати як важливу передумову для здійснення акту взаєморозуміння. Якщо мовець не виявляє готовності до кооперації, це призводить у більшості випадків до конфлікту та припинення комунікації.

Певні вимоги висуваються до побудови будь-якого висловлення. Це вимоги правди, правдивості, правильності та зрозумілості у трактуванні Ю.Габермаса. Виконання необхідних для реалізації та сприйняття мовленнєвого акту умов контролюють знання комунікантів. Тому володіння співрозмовниками спільним фондом знань є також передумовою успішного спілкування і, разом з тим, реалізації взаєморозуміння, яке можна розглядати як підсумок взаємодії знань мовців, виражених у вербальній формі. Адекватну інтерпретацію комунікантами висловлень забезпечують і вміння оцінити контекст спілкування, уявити мовленнєву ситуацію у розвитку та відсутність у них наміру спровокувати конфлікт. Названі фактори є важливими для реалізації макромовленнєвого акту взаєморозуміння як сукупності різноспрямованих висловлень.

Оскільки між формою висловлення й особливостями процесу його сприймання людиною існує тісний зв'язок, комуніканти повинні враховувати психологічно зумовлені аспекти мовлення. Передусім це дотримання прийнятної тривалості та логічного порядку викладу інформації, забезпечення простоти та різноманітності граматичної побудови висловлення. Необхідно обмежити використання багатозначної лексики та граматичного заперечення, які є складними для когнітивної обробки інформації.

Істотною ланкою взаємозв'язку засобів і умов спілкування є також соціальні характеристики мовленнєвої ситуації. Акт взаєморозуміння може здійснюватися у рамках виробничо-ділової, сервісної та побутової сфер мовленнєвої діяльності. При цьому рівність комунікативних статусів співрозмовників полегшує процес досягнення взаєморозуміння, і, навпаки, невизначеність статусів ускладнює його. Розподіл статусних ролей між комунікантами зумовлює та контролює вибір ними вербальних та невербальних засобів вираження взаєморозуміння.

Важливим чинником у досягненні взаєморозуміння є врахування особливостей національного характеру комунікантів, їх емоційного складу, національно-специфічних рис мислення, що є складовими менталітету. Як показав аналіз матеріалу, у мовленні переважає консенсус над компромісом. Це дозволяє припустити, що німці схильні нав'язувати співрозмовникові свою систему поглядів та не робити поступок у своїх комунікативних позиціях. Пунктуальність, стриманість, законопослушність як риси ментальності німців пояснюють формальний характер засобів вираження взаєморозуміння.

На процес спілкування впливають певною мірою мовленнєві стратегії. Вони визначають можливі способи та засоби досягнення конкретної комунікативної мети. Особливе значення для взаєморозуміння мають мовленнєві стратегії ввічливості та аргументації. Їх застосування сприяє підвищенню ймовірності здійснення акту взаєморозуміння. Разом з тим вони зумовлюють і вибір засобів для його об'єктивації.

Стратегія ввічливості спрямована на уникнення конфліктних ситуацій і базується на ряді принципів мовного використання, основними з яких є виявлення уваги до людини, створення атмосфери групової ідентичності, прагнення до згоди й т.д. Корпус операторів ввічливості в німецькій мові складається з мовленнєвих, мовних і кінетичних одиниць, серед яких для вираження взаєморозуміння є актуальними: шаблонні висловлення прощання, подяки, вибачення; непрямі мовленнєві акти; формальні звертання та мовні кліше; безособові та неозначено-особові речення; кон'юнктив II; подавання руки та поцілунок. Помітним є переважання засобів негативної ввічливості, що пояснюється ритуалізованим характером зазначеного акту.

Застосуванням стратегії аргументації підтримується (або відновлюється) можливість досягнення взаємної згоди у випадку, якщо комунікативні позиції співрозмовників не збігаються. До факторів, що впливають на вибір аргументів та мовних засобів обґрунтування, належать: соціальний статус співрозмовників та їх міжособистісні взаємостосунки, інтенції, рівень комунікативної компетенції, емоційний стан мовців.

ВИСНОВКИ

Необхідність дослідження акту взаєморозуміння продиктована інтегративними процесами в сучасному суспільстві. У контексті інтенсифікації міжособистісних, міжнаціональних та міжнародних контактів досягнення взаєморозуміння між співрозмовниками стає соціально значущою проблемою. Взаєморозуміння є основоположним компонентом мовленнєвої діяльності і свідчить про її успішність (ефективність). Комунікацію, спрямовану на досягнення взаєморозуміння, можна розглядати як "оригінальний модус" спілкування (Ю.Габермас): вона забезпечує співіснування людей у суспільстві.

Взаєморозуміння – це фрагмент спільної мовленнєвої діяльності двох чи більше учасників спілкування. Як результативна фаза дискурсу взаєморозуміння являє собою синергетичний, інтеракційний, макромовленнєвий акт, що є послідовністю різновекторних висловлень – різних за своїми семантичними та функціональними характеристиками і об'єднаних єдиною комунікативною інтенцією. Ця інтенція визначається як іллокутивна мета акту і полягає в демонструванні співрозмовниками взаємної згоди в їх комунікативних позиціях. За своєю структурою взаєморозуміння є складним актом, що утворюється з двох і більше висловлень (ініціювальних чи реактивних стосовно один одного) із однаковими чи різними іллокутивними силами.

Основними типами взаєморозуміння є консенсус та компроміс. Консенсус – це матеріалізований у мовленні результат узгодження учасниками спілкування їхніх комунікативних інтересів, при цьому один або обидва мовці підтримують комунікативну позицію співрозмовника. Компроміс є наслідком взаємних поступок комунікантів у їх позиціях (співрозмовники частково схвалюють позиції один одного).