LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Біблійні антропоніми у творах Лесі Українки

Г.К. Конторчук, Н.О. Павленко. Біблійні антропоніми у творах Лесі Українки

УДК 408.53:8-1.

Г.К. Конторчук,

кандидат філологічних наук, доцент;

Н.О. Павленко,

студентка

(Житомирський педуніверситет)

Біблійні антропоніми у творах Лесі Українки

У статті з'ясовується місце і роль біблійних імен у творах Лесі Українки.

Звернення Лесі Українки до Біблії пояснюється насамперед тим, що Святе письмо – це невичерпне джерело "вічних" тем, ідей, мотивів, образів, знайомих широкому загалу у всьому світі (а письменниця, безумовно, свою власну творчість бачила в контексті світового літературного процесу): таким чином українська література долучалась безпосередньо до європейської, в якій використання біблійних сюжетів стало давньою традицією. Переважна більшість творів Лесі Українки християнського циклу – це драми, що стали новим явищем в українській літературі і театральній культурі та принесли письменниці славу драматурга-новатора. Леся Українка, звернувшись до "вічних" сюжетів, тем, мотивів та образів, закріплених у пам'яті багатьох поколінь і народів, концентрувала певні ідеї, представляючи їх у нетрадиційному для українського театру зрізі – не в соціально-побутовому, а у філософсько-ідеологічному. Злободенні сучасні теми втілювались у багатьох біблійних постатях (а також у відомих образах з грецької, давньоримської міфології, середньовічних легенд). Глибокий інтерес до історії християнства, до його витоків, особливо до особи Ісуса Христа, Леся Українка пояснювала прагненням самій відчути "пахощі" древніх епох, прочитавши й осмисливши першоджерела, оскільки "на чужу інтерпретацію вона не могла і не хотіла покладатися" [1: 395]. У радянському літературознавстві та мовознавстві твори цієї тематики з відомих причин тлумачитися адекватно до авторського замислу не могли, а тому проблема інтерпретації їх змісту і форми залишається актуальною і досі.

Так, сучасні дослідники історії української літератури підкреслюють, що Лесі Українці належить особлива роль у трансформації наративності, сформованої в межах натуралізму і позитивізму, їй належить також критика засад народницького дискурсу. Це протистояння відбувається вже на рівні текстологічності мислення Лесі Українки, що виявляється насамперед у зверненні до відомих сюжетів [2: 233].

У такий спосіб письменниця розмикає автократний, лінійний (однотипний) наративний дискурс і вводить в українську літературу твори, в яких переважає мовна гра і свобода інтерпретації в обробках традиційних сюжетів (так відбулося розширення рецепційних горизонтів нашої літератури через введення в неї невластивих, незнайомих сюжетів (мотивів, образів), котрі завдяки Лесі Українці перетворилися у знакові, ціннісно орієнтовані) [3: 148].

Не менш важливим при осмисленні творів християнської тематики є і те, що письменниця оригінально інтерпретувала знані (знакові) традиційні сюжети, ламаючи стереотипи їх сприйняття. Це відбувалося через осучаснення їх онтолого-поведінкового коду, а також через заглиблення процесів націоналізації: видимий план ставав прихованим, Леся Українка сполучала пласти традиційних сюжетів і пласти національної дійсності, нарації і дискурсу на рівні підтекстовому, а також через прочитання традиційно аналізованих подій та характерів у плані національного світобачення і світорозуміння [3: 149].

Цікавим у цьому плані є простеження місця і значення у творах християнської тематики Лесі Українки біблійних власних назв (онімів), котрі найперше, на нашу думку, відбивають ступінь авторського осмислення та інтерпретації зображуваних подій і характерів.

Аналіз біблеїзмів, ужитих Лесею Українкою у творах "Вавілонський полон", "На руїнах", "У пущі", "Одержима", "В катакомбах", "На полі крові", "Йоганна, жінка Хусова", "Руфін і Прісцілла", "Самсон" та ін., показує, що вибрані вони автором осмислено і є одним з визначників змісту й ідейно-естетичного спрямування творів.

Більшу частину біблійних онімів складають біблійні антропоніми, центральне місце серед яких посідає ім'я Ісуса Христа. Ядро творів християнської тематики становлять ті тексти, в яких Ісус Христос виступає текстовим чи підтекстовим (частіше) персонажем (коли його постать дається у сприйнятті людей, котрі його знали ("Одержима", "На полі крові", "Йоганна, жінка Хусова"). Слово "Христос" грецькою мовою означає "Месія", тобто помазаний, присвячений на служіння. Ім'я Ісус походить від староєврейського Єшуа, що означає "Єгова спасає".

У вірші письменниці "Якби я знав, що їм нема рятунку..." знаходимо саме таку, можна сказати, первинну номінацію Ісуса Христа: "... з нащадками такими не може бути вже Єгова в спілці". Таку ж номінацію вжито у поемі "Самсон". Розглядаючи різні способи номінації особи Ісуса Христа у драмах Лесі Українки, Л. Пархонюк стверджує, що в аналізованих творах особа Спасителя виводиться або як художній персонаж, або як міфологема (з чітким акцентом на реальності історичної особи Ісуса). Тому у способах найменування особи Ісуса Христа відбивається, на думку дослідниці, з одного боку, ставлення інших героїв, їх сприйняття та оцінка Христа як непересічної особистості, з другого – особа Спасителя подається в історичному контексті, з третього – завдяки різним номінаціям Ісуса Христа можна виявити концептуально-естетичне осмислення Боголюдини, Бога-Сина у художній спадщині Лесі Українки [4: 118]. Крім того, за ними можна певною мірою судити про деякі особливості ідіостилю Лесі Українки.

Важливим при аналізі біблійних антропонімів (та імені Ісуса Христа зокрема) є те, що їх уживання зумовлено цілим комплексом причин – об'єктивних і суб'єктивних, мовних і позамовних, історико-культурологічних та індивідуально-авторських.

Так, з точки зору мови-мовлення використовувані в драмах номінації Ісуса Христа, зазначає Л. Пархонюк, як узуальні, так і оказіональні (зауважимо, що серед антропонімів авторські найменування відсутні), перебувають у відношеннях співвідносності, інакше кажучи, мово-мовленнєвої синонімії, а вибір імені залежить від того, який персонаж і за яких обставин вдається до найменування Ісуса (Христос, Бог, Господь Христос, Месія, Єгова, Син Божий, Його Син, Ісус із Назарету).

Виділяючи три структурні варіанти номінацій Ісуса Христа – лексичні, синтагматичні і фразові (однак це не тільки антропоніми), – Л. Пархонюк підкреслює, що різні найменування Ісуса Христа в художньому дискурсі Лесі Українки дво- або навіть трипланові: 1) це засіб характеристики, оцінки і сприйняття тим чи іншим персонажем (здебільшого художнім героєм, а не історичною особою) постаті Ісуса Христа у конкретно-історичному вимірі, тобто контексті епохи; 2) це засіб самохарактеристики і саморозкриття літературного героя (порівняти звертання одержимої Міріам до Ісуса як Месіє); 3) це один із потужних засобів концептуально-естететичного розв'язання того чи іншого замислу в кожній драматичній поемі і водночас один із показників