LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Поетика лірики Івана Франка

нерозум"), зустрічаються й дистихи ("Притча про любов", "Притча про красу", "Притча про приязнь"), дистих із терцетом ("Притча про радість і смуток"), терцина ("Притча про піст"), мішані строфи ("Притча про правдиву вартість", "Притча про смерть") і навіть астрофічні вірші ("Притча про життя"). Разом із тим кожна зі строф відзначається оригінальним метричним оздобленням, що впливає на характер естетичного сприйняття поезії.

У циклі "Легенди" також не знайдеться хоч би двох ідентичних за ритмічним оформленням поезій. 4-стопний ямб використовує Франко в легенді "Арот і Марот", 4-стопний хорей, усічений у парних рядках, з численними пірихіями – в "Указі проти голоду". 4-стопним амфібрахієм, що в 3-му рядку різко скорочується до двох неповних стоп, написана "Побіда", класичним анапестом – "Легенда про вічне життя". Ритмічні коливання спостерігаються також у легендах "Свята Доместіка" та "Життя, і страждання, і спіймання, і смерть, і муки, і прославлення преподобного Селедія".

Справжнім майстром ритмомелодики виявив себе Франко у циклі "По селах" з єдиною сюжетною канвою, де кожен вірш має оригінальну ритмічну модель: ямби змінюються хореями, хореї – дактилями і т. п. Метрична схема, інтонаційний лад повністю відповідають перипетіям сюжету, допомагають відтворити детективну історію крадіжки грошей.

Характер ритмомелодики циклу "До Бразилії!" зумовлений тенденцією до епізації, до прозового способу висловлення. Зокрема, "Лист до Стефанії" і "Лист із Бразилії" написані 5-стопним ямбом, мають однакову строфічну будову – дистих, суміжне римування, численні переноси, просту, "хлопську" лексику. Таким чином, у віршованому ритмі реалізується словесний образ, прояснюється характер світовідчуття митця, розкривається сутність життєвих явищ.

У четвертому підрозділі "Естетична природа ритму збірки "Із днів журби" досліджуються особливості ритмомелодики Франкової лірики fin de siиcle. Автор вдало експериментує зі строфами, навіть у сонетах намагається щораз по-новому приміряти "свобідну думку", щоб умістити її в "уніформ" канону. Він чергує різностопні розміри, комбінує рими, вдається до енжамбеманів, розкриваючи таким чином багатство ліричного переживання, широкі можливості емоційно-естетичних, виражальних засобів. Плавна, еластична ритмомелодика з окремими оповідними інтонаціями повністю підходила до вираження сумного настрою митця.

У поезіях збірки переважають 2-складові стопи, що мовби ілюструють творчу виснагу автора, невластиву йому метричну одноманітність. Зокрема, подібний силабо-тонічний візерунок 4-стопного хорея з чергуванням акаталектичних і каталектичних рядків демонструють вірші "День і ніч сердитий вітер...", "В парку є одна стежина...", "У парку", "Вже три роки я збираюсь...", "По коверці пурпуровім...", "Суне, суне чорна хмара...", "Ой ідуть-ідуть тумани...", "Над великою рікою...", "Ніч. Довкола тихо, мертво...".

Поєднання гіперкаталектичного й акаталектичного ямба притаманне поезіям "Коли часом в важкій задумі...", "Де я не йду, що не почну...", "Дрімають села. Ясно ще...", "Школа поета". Метричну карту вірша "З усіх солодких, любих слів..." визначає 4-стопний білий ямб. У трьох терцинах "І знов рефлексії! Та цур же їм!..", "В село ходив. Душа щемить і досі..." та "Ось панський двір! На згір'ї край села..." Франко використовує традиційний для дантівської строфи 5-стопний ямб та елегантну в'язанку рим із послідовним чергуванням чоловічих і жіночих закінчень. Характерною ознакою цих творів є численні перенесення, що розривають не лише рядки, а й тривірші, утворюючи таким чином відкриту строфу. Переливами 2- й 3-складових метрів вирізняються поезії "Я поборов себе, з корінням вирвав з серця...", "Розмова в лісі", "Не можу забути!..". У фонічній китиці двомовного вірша "Я побачив її – не в зеленім садку..." природно виглядають як чужомовна пара, так і змішані рими: "insupportable – diables", "жінкам – infame", "йtudiant – лан", "franзais – на все".

Усі 9 сонетів збірки мають абсолютно різні схеми римування (суміжне, перехресне, кільцеве, тернарне, кватернарне). Розгалужена мережа співзвучних клаузул свідчить про експериментування з канонічним віршем і намагання знайти у його замкненій будові незаповнений простір для вираження специфічного, єдиного та неповторного змісту.

Найскладнішою у збірці "Із днів журби" виявилася ритмомелодика поезії "Мамо-природо!..". Кожен із восьми строфоїдів має власну метричну карту. Зокрема, в першому відтинку, що складається з 21-го рядка, нараховуємо аж 13 видів віршового розміру. В інших строфоїдах відбувається аналогічна дисперсія метру, і лише останній, найкоротший період урегульовується спочатку в ямбічних, а наприкінці у хореїчних рамках.

Можливо, Франкові вірші "днів журби" вже не дивували таким розмаїттям поетичних форм, як у добу "Зів'ялого листя", однак вони свідчили, що й за несприятливих життєвих умов не припинялися пошуки нової художньої реальності, не переставали з'являтися свіжі сліди на ритмічному полі тужної, елегійної лірики не-Каменяра.

У п'ятому підрозділі "Гармонія ритму збірки "Semper tiro" розкриваються таємниці ритмомелодики останньої оригінальної поетичної книги І.Франка, який не перестав дивувати різнорідністю художнього арсеналу, злагодженістю змісту й форми. Немовби передчуваючи наближення катастрофи, митець ретельно шліфував кожен рядок, кожну риму, добивався милозвучності строфи, залишав у "школі поета" добірні зразки викінченого вірша. Урочисті, величні акорди, що лунають на початку книжки, змінюються щемкою зажурою мелодики гірських стансів та енергійно-наступальними, рвучкими батальними ритмами морського походу конкістадорів. Народнорозмовний колорит приказок, легкий, грайливий тон жартівливих співомовок переходить у поважну риторичну тональність "старих тем", де відчутний вплив стилю Старого Завіту та "Слова о полку Ігоревім". Зовсім іншу ритмічну картину спостерігаємо у "Книзі Кааф", у якій тонке мереживо інвокативних терцин та астрофічна будова карток "Із дневника" відтворюють найінтимніші, найболючіші порухи поетової душі.

Уже в першому програмному вірші "Semper tiro" автор, відчуваючи себе невимуштруваним рекрутом, вічним учнем зрадливої Музи, до блиску відточує кожну з чотирьох 7-рядкових строф із неповторними схемами римування. Мінорний настрій "Буркутських стансів" сугестується вишуканими звуковими, лексичними та синтаксичними повторами. У поезії "Конкістадори" динаміку морського походу, стенограму вирішальної битви вдало відтворюють короткі ударні, імперативні фрази, цілі блоки непоширених речень, численні асиндетони, перенесення.

У циклі "Нові співомовки", дотримуючись стильової манери С.Руданського, І.Франко модифікує легкий, веселий коломийковий розмір і забарвлює свої твори політичним підтекстом. Природність інтонації, оповідну манеру викладу на рівні ритмомелодики зумовлюють закуті в рими прозаїзми, внутрішні рими, синтаксичні анафори ("Цехмістр Купер'ян"), глумливо-насмішкуваті рефрени ("Сучасна приказка"), метрична строкатість ("Майстер Свирид"), алітерації та шумові ефекти ("Що за диво?",