LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Поетика сучасної української прози: особливості "нової хвилі"

мікро- й макроструктури, в якому посутню роль відіграють особливості нарації, представлені і через код дискурсу. На основі наративної типології (за Я. Лінтвельтом, а згодом – за І. Ільїним) виведено і доповнено класифікацію оповідних форм в українській прозі кінця ХХ в. Якщо в період становлення українського модернізму "персональна нарація підпорядковується універсальній точці зору всезнаючого автора"(Т. Гундорова), то в 90-ті рр. представлено оновлений тип оповідача, не схильного до категоричних тверджень, зі світоглядом – наслідком інновацій у межах орієнтації серед старих теорій тоталітарного суспільства. Серед особових і безособових форм виділяються такі варіанти: оповідь, що об'єднує позиції творчого дійства в системі герой-автор-читач; аукторіальний тип; директоріально-настановчий, здогадний, ситуативний типи; "редактор-всезнавець"; er-form; "олімпійський"; "наратор-спостерігач"; спектральний, медіумцентральний і медіумпериферійний типи нарації та інші види і підвиди. В окрему групу в сучасній прозі склалася множинна нарація, прикметна усуненням "зримого" наратора та сприйняттям світу крізь обмежене знання декількох персонажів ("Скрипка" Ю. Покальчука).

Не можна залишити поза увагою, як це часто буває, той факт, що нарація може розгортатися не тільки від першої чи третьої особи, а й від другої, вільно переданої крізь призму першої чи третьої. Цю наративну модель продемонстровано на прикладі аналізу роману "Польові дослідження з українського сексу" О. Забужко, в якому суб'єктом є децентралізоване "я" оповідачки, тому модель взаємодії автора і персонажа більше не є цілісною. Героїня наділена різними ролями, що й становить сутність наративу, спрямованого на окреслення не цільної, а розмитої в різних іпостасях особистості. На цьому ґрунтується багатоманітність її масок: Я=Вона, Я=Ти, Я=Я, Я=Не Вона, Я=Ми, Я=Інший. Інтимно-психологічна лінія розповіді на даних типах наче "зупиняється", тим самим образ автора постає мозаїчним, створюючи ефект непрояснення до кінця того, хто ж ховається під іменем "я" (автор чи тільки його умовний образ), як властиво постмодерністському творові.

У "Висновках" зазначається, що постмодерна література активізувала духовне життя України розширенням функцій мистецтва, парадоксом безідеологічності і гранично напруженими стосунками між каноном (традицією) і новоявленим світоглядом, який перебуває в стані формування, що позначилося на метамові сучасної прозової творчості. Прозою, за слушним твердженням О. Забужко, одне суспільство інформує про себе інше, "розвинена проза – дитя громадянського суспільства" на відміну від поезії, яку творить мова, найпрямішим і найбезпосереднішим чином, а мова – це свого роду природна "п'ята стихія", неконтрольована й беззаконна, і тому, навіть умираючи, може народжувати поетів масштабу Стуса". Отже, українська проза "нової хвилі", стверджується в дисертації, символізує новий якісний стан вітчизняної літератури, статус якого до кінця поки що не з'ясований. Мається на увазі перебування в стадії дискусійного питання про "напрям?" – "тип літератури?" – "літературна ситуація?", категоріальна визначеність якого – необхідна ланка в оформленні цілісної і завершеної концепції постмодерної літератури та художньої її специфічності.

Спираючись на існуючі ідеї про цей феномен, осягнуті в першому розділі дослідження, в другому розділі спеціально проаналізовано динаміку новелістичних і романічних форм, що маніфестуюютьх специфіку "нової хвилі", в якій зійшлися зусилля різних літературних поколінь – активно діючих шістдесятників і дев'яностиків, "європеїстів" і "ґрунтівників", метрів і новобранців культури сучасності. Запропонований у другому розділі підхід до жанрово-видових варіацій в сфері новелістики і романістики дав змогу авторці викласти концепцію еволюції малих і великих форм на сучасному етапі розвитку літератури і застосувати її до конкретного і досить широкого матеріалу, його систематизації і обґрунтування повновартісності сучасної української прози, а також самобутності поетологічних зрушень, посталих на межі деканонізації та оновлення сфери художності (саме цьому присвячено третій розділ шляхом аналізу таких граней поетики, як композиція і форми оповіді).

У реферованому дослідженні запропоновано свій варіант класифікацій модифікованих новелістики і романістики, контекстуальне вивчення жанрової моделі поліморфного твору, прикметної не лише типологічною схожістю, а й індивідуальною розбіжністю як у підборі та поєднанні жанрових складників та оперуванні і грі з ними, так і в плані прикладного моделювання текстів за універсальними й оригінальними правилами компонування частини в ціле (художню систему), часово-просторової організації, зовнішньої і внутрішньої композиції, різних дискурсивних пошуків, спрямованих на осягнення двох типів наративної політики: бути чи не бути авторові в текстах і яким бути (в позиції "позазнаходження", за М. Бахтіним,чи активного співучасника подій і різних модулів вираження авторської свідомості та варіацій її взаємодії з героєвою).

Запропована дисертанткою концепція розвитку прози сучасності й особливостей її поетики дає підстави побачити складну специфічність третього етапу в історії української літератури ХХ століття.

Публікації. Основні положення, сформульовані у дисертації, були викладені в таких статтях:

1) Своєрідність імен героїв у романі Л.Кононовича "Я, зомбі"// Проблеми сучасного літературознавства. Вип. 3. – Одеса: Маяк, 1999. – С. 257-269;

2) Жанрова своєрідність твору "Стежка в траві" Валерія Шевчука // Актуальні проблеми літературознавства. Том 7. – Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2000. – С. 82-88;

3) Валерій Шевчук і житомирська школа сучасної прози //Актуальні проблеми літературознавства. Том 8. – Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2000. – С. 109-177;

4) Поетика новели Юрія Покальчука "Скрипка"// Проблеми сучасного літературознавства. Зб. наукових праць. Вип.7. – Одеса: Маяк, 2001.– С. 217-224;

5)Жанрові особливості "Польових досліджень з українського сексу" Оксани Забужко // Історико-літературний журнал. – Одеса: Астропринт, 2002. – № 7. – С. 134-144.

Додаткові публікації:

1) Філософсько-теологічні аспекти роману О. Ульяненка "Сталінка" // Біблія і культура. Вип.1 – Чернівці: Рута, 2000. – С. 122-125;

2) Екзистенційні елементи в романі Л.Кононовича "Я, зомбі"//Актуальні проблеми політики. Зб. наукових праць. Вип. 3-4.–Одеса: Астропринт,1998. – С.296-300;

3) Поліфонізм новелістичної творчості Володимира Даниленка: аспекти поетики // Діалог душ. Зб. наукових статей за матеріалами конференції, присвяченої пам'яті професора В.В. Фащенка. – Одеса: Астропринт, 2001.– С.162-170;

4)Доля особистості в пострадянській системі за романом Л.Кононовича "Я, зомбі" // Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні. Частина ІІ. – Одеса,