LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Розвиток українського наукового стилю 20 - 30-х років ХХ століття (на матеріалі науково-технічних текстів)

другому розділі "Розвиток українського наукового стилю 20-30-х років ХХ ст." визначено культурно-історичні передумови становлення наукового стилю, проведено аналіз жанрових різновидів науково-технічних текстів, особливостей становлення лексичних норм наукового стилю та відбиття їх у словниках.

Як відомо, розвиток українського наукового стилю пов'язаний із розвитком природничонаукового світогляду й окремих галузей науки в Україні і відбувався після того, як українська художня література вже склалася і досягла високого рівня розвитку. Науковий стиль нової української літературної мови сформувався під впливом дедалі зростаючих потреб у такій формі спілкування, яка б забезпечила необхідність збереження й передачі наукової інформації, і чітко відбивав рівень науково-технічного розвитку в Україні.

Історія наукового стилю нової української мови розпочинається у другій половині XIX століття, коли на початку 60-х років журнал "Основа" почав друкувати науково-популярні статті. У цей період особливо гостро постає проблема формування наукового стилю української літературної мови, і в журналі "Основа" вперше була зроблена серйозна спроба поставити питання про теоретичні засади формування наукового стилю української мови й накреслити перспективи його розвитку.

У 1873 році було засноване у Львові Товариство ім. Т. Шевченка, перетворене в 1892 році з літературного товариства, яким воно було спочатку, на товариство суто наукове. Завданням цієї нової наукової установи, що перебувала поза межами впливу російської цензури, було об'єднання українських наукових сил з усіх українських земель і тих, що працювали на чужині, для вільної наукової співпраці рідною мовою. Утворення Наукового товариства ім. Т. Шевченка означало новий етап у розвитку української науки, тому що вперше було створено організацію всеукраїнського значення, яка охоплювала різні галузі науки. Утворився український науковий центр для всіх ділянок науки. Наукове товариство ім. Т. Шевченка отримало змогу довершити працю попередніх поколінь українських науковців: за допомогою об'єктивних даних довести окремішність українського народу і його культури. У науковому світі Наукове товариство ім. Т.Шевченка здобуло статус нетитулованої української академії наук. Основним періодичним науковим виданням товариства були "Записки Наукового Товариства ім. Т.Шевченка", в яких друкувалися матеріали до української номенклатури і термінології в галузі медицини, математики, фізики, хімії, географії. Позитивну роль у розвитку наукового стилю української літературної мови, у формуванні національної наукової термінології відіграли наукові праці І.Верхратського, І.Франка, М.Грушевського, М.Драгоманова та інших учених, згуртованих навколо Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

На початку ХХ ст. формально було скасовано укази щодо утиску українського друкованого слова, легшим став і зв'язок української науки з закордоном. Постала нагальна потреба перенесення досвіду організації української науки у Львові до столиці України. І тоді до справи творення наукової термінології у Східній Україні залучилися організовані в Києві та Харкові наукові товариства (Українське наукове товариство і Товариство ім. Квітки-Основ'яненка), студентські гуртки при Київському політехнічному інституті. Формуванню українського наукового стилю сприяла дискусія, що відбувалася після 1905 року. Учасниками дискусії були такі значні постаті в історії України, як І.Верхратський, І.Франко, М.Грушевський, Б.Грінченко, І.Стешенко, М.Левицький, Є.Чикаленко. У ході дискусії вони відстоювали необхідність вироблення українського наукового стилю.

Відродження української державності 1917 року створило сприятливі умови для розвитку української науки. Тоді відкрилися державні українські університети в Києві і в Кам'янці Подільському, історико-філологічний факультет у Полтаві; в усіх старих вищих навчальних закладах було відкрито кафедри українознавства. 14 листопада 1918 року законом українського уряду в Києві засновано Українську Академію наук.

Періодом найбільш активного розвитку наукового стилю нової української мови можна вважати 20-ті – початок 30-х років ХХ століття. Унормування української наукової термінології на наукових засадах було розпочато в Інституті української наукової мови (ІУНМ) Академії наук, робота якого ґрунтувалася на досягненнях українських лінгвістів, письменників, учених, що об'єднувалися у Науковому товаристві ім. Т.Шевченка. ІУНМ як науково-дослідна установа мав надзвичайне завдання – якнайшвидше розробити наукову мову й термінологію для нагальних потреб молодої української науки, задовольнити термінологічні потреби процесу українського відродження всіх ділянок громадсько-політичного життя. Одночасно з практичною термінологічною роботою науковці ІУНМ розпочали працювати над теоретичним осмисленням принципів побудови термінологічних систем. Це сприяло піднесенню самої науки, розширенню сфери функціонування української мови і доведенню її універсальності. 20-ті - початок 30-х років характеризувалися значною активністю наукових досліджень: зросла кількість наукових праць у галузі техніки, математики, механіки, машинобудування та ін.; проходили активні дискусії щодо орфографічного, граматичного й лексичного унормування наукової мови; працівники мовознавчих установ виконували велику роботу зі збирання й опрацювання наукової лексики української мови.

Вивчення наукового стилю повинно проводитися з урахуванням того факту, що наукова література містить у собі кілька різновидів наукових текстів: науково-технічні, науково-ділові, науково-гуманітарні тощо. У дослідженні ми аналізуємо науково-технічні тексти, оскільки, на нашу думку, сме на матеріалі цих текстів можна якнайкраще простежити формування жанрових різновидів наукового стилю, становлення науково-технічної лексики.

Нами проведений аналіз українських науково-технічних текстів різних жанрів, виданих з 1925 по 1937 рік, що дозволяє виявити їх спільні риси і довести їх належність до наукового стилю.

Жанрами науково-технічних текстів досліджуваного періоду є підручники і посібники для вищих навчальних закладів, статті, доповіді, лекції для різноманітних курсів, довідники, порадники, а також описи технічних пристроїв, приладів, конструкцій, механізмів, способів виробництва і технології, організації виробництва і досвіду експлуатації та деякі інші.

Проаналізовані тексти різняться будовою, характером наявної інформації та її емоційним забарвленням залежно від призначення тексту, обсягу поданої інформації, спрямованості змісту, що й дозволяє визначити їх жанрову належність і