LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Функціонально- семантичні параметри абсолютивних дієслів української мови

словоформ.

Факультативна сполучуваність дієслова – це його семантико-граматична ознака, що ґрунтується на відсутності в дієслова необхідності обов'язкового поширення іншими словами і є формою реалізації його семантики. Факультативна сполучуваність забезпечила вичленування абсолютивних дієслів на рівні словосполучення. Відсутність обов'язкових поширювачів слугує основною диференційною ознакою абсолютивності дієслівної семантики. Цю ознаку можна зафіксувати в структурі елементарного дієслівного речення (Липа цвіте) або виявити внаслідок трансформованої структури поширеного речення в непоширене шляхом елімінації компонентів, залежних від дієслова-присудка чи головного члена односкладного речення (Під вікном почастішали кроки  Кроки почастішали; Надворі вже осеніє  Осеніє). У процесі таких трансформацій утворюється структурно завершена конструкція, що являє собою елементарне речення, семантично тотожне граматичній основі вихідного.

Отже, основним критерієм розмежування абсолютивних та релятивних дієслів є обов'язковість – необов'язковість прислівного синтаксичного зв'язку та пов'язана з цим ознака сили підрядного зв'язку.

Чіткої межі між абсолютивними та релятивними дієсловами немає. Більш-менш "закритою" є система дієслів релятивної семантики. Тому явище переходу в межах абсолютивних – релятивних дієслів має переважно односпрямований характер і виявляється в переході релятивних дієслів в абсолютивні. Такий процес прийнято називати "абсолютивацією". Пор.: Я не перечу вашому щастю, – прошепотів хлопець (В.Канівець) і Яків мовчав, не перечив (Б.Лепкий).

Абсолютивацію зумовлюють кілька причин, найголовнішими з яких є власне-семантична структуралізація релятивного дієслова та його обов'язкових поширювачів і синтаксична позиція цього дієслова в реченні. На перехід релятивних дієслів в абсолютивні впливають передусім їхні семантичні особливості та характер зв'язку дієслова з об'єктом дії. Абсолютивне вживання дієслів передбачає невербалізоване представлення об'єкта в придієслівній позиції, що спричиняє введення спеціалізованого (жати пшеницю, овес, ячмінь  жати) чи узагальненого (любити людину, любити прогулянки, любити читання  любити) об'єкта до семантики дієслова.

Абсолютивованими стають здебільшого дієслова із уведеним спеціалізованим об'єктом. До таких належать дієслова, які семантично корелюють лише з однією групою залежних предметів. У них відбувається взаємодія однотипних сем дієслова-предиката та іменника в позиції обов'язкового приприсудкового компонента з об'єктним значенням. Семантико-граматична закріпленість обмеженої кількості лексем при таких релятивних дієсловах спричиняє природну втрату поширювачів і створює умови для переходу їх до абсолютивних лексем. Так, у реченні Сіяла, полола, шарувала, підгортала, проріжувала, жала, косила, молотила, віяла – чи було якесь діло, якого б не знали ці руки? (Є.Гуцало) іменником "діло" узагальнено виражено змістову сутність дієслівних лексем, яка полягає у виділенні головної семи – "діяльність", безвідносно до її конкретних реалізацій.

Процес абсолютивації може бути зумовлений також граматичною формою первинно релятивного дієслова та його синтаксичною позицією в реченні. Переходові релятивних дієслів в абсолютивні сприяють: а)структура двоскладного речення, в якому роль обох головних членів виконують дієслова-інфінітиви (Випросити – не вкрасти (Нар. тв.); б)питальні речення, в яких логічний наголос падає на дієслово (Ви танцюєте? (О.Десняк); в)речення із однорідними присудками, більшість із яких виражена абсолютивними дієсловами (Тут один такий все блукав, никав, вивідував (О.Гончар).

Абсолютивація, що виявляється передусім у художньому стилі мовлення, спричиняє поповнення синонімічних рядів абсолютивних дієслів, збагачує окремі лексико-семантичні групи, а отже, значно розширює систему абсолютивної лексики в цілому.

У другому розділі "Семантичні параметри абсолютивних дієслів" охарактеризовано семантичну структуру досліджуваних одиниць та подано цілісну систему лексико-семантичних груп (ЛСГ) абсолютивної дієслівної лексики сучасної української мови.

Значення всіх абсолютивних дієслів об'єднує найголовніша спільна ознака, яка виявляється в наявності в них архісеми "процесуальність", що лежить в основі значеннєвої структури дієслова і співвідносить його з позамовною дійсністю; решта сем так чи інакше пов'язані з нею. Подальше уточнення узагальненої дієслівної архісеми проходить за рахунок сем "дія", "процес" та "стан", які є її базовими семантичними різновидами. Так, наприклад, архісема абсолютивного дієслова блукати представлена її базовим семантичним різновидом (базовою семою) "дія", абсолютивного дієслова рости – "процес", а дієслова хвилюватися – "стан".

Базові денотативні семи, у свою чергу, конкретизуються в їхніх семантичних варіантах: "рух", "звучання", "процесуальна властивість", "психо-емоційний стан" тощо. Наприклад, базова денотативна сема "дія" в семантичній структурі дієслів брести, іти, сунути реалізує себе через семантичний варіант "рух", а в дієсловах дзвеніти, квакати, нявкати – через сематичний варіант "звучання". Вияв базової денотативної семи "стан" у дієслівних лексемах кашляти, спати, хворіти відбувається на основі виділення їхнього семантичного варіанта "фізіологічний стан", а в лексемах бути, діятися – семантичного варіанта "буття". Такі семні варіанти виступають об'єднавчими (координаційними) параметрами у виділенні ЛСГ абсолютивних дієслів, тому ці семи кваліфікуємо як інтегральні (ІС).

Аналіз семантичної структури абсолютивних дієслів дає підстави твердити, що на основне значення цих лексем, представлене конкретизованими базовими денотативними семами, нашаровуються додаткові семи, а саме: додаткові денотативні, додаткові конотативні та додаткові аспектуальні семи.

Додаткова денотативна сема увиразнює динамічну ознаку в різних об'єктивних планах, передає інформацію, необхідну для адекватного співвіднесення значення абсолютивного дієслова із ситуацією. Ці семи конкретизують значення дієслів. Пор.: бур'яніти – "заростати бур'яном"; нудьгувати – "відчувати нудьгу"; тьмяніти – "виднітися невиразно, нечітко". У більшості випадків додаткові денотативні семи, конкретизуючи основне значення, виступають диференційними компонентами у структурі дієслів, тому визначаємо їх як диференційні (ДС).

Частина дієслів абсолютивної семантики має у своєму складі конотативний компонент, що являє собою семантичну сутність, яка входячи до семантики мовних одиниць, виражає емотивно-оцінне та стилістично марковане ставлення суб'єкта мовлення до дійсності і є наслідком відображення дійсності через чуттєво-ситуативне мислення. Конотативна сема (КС) передає певний емоційний відтінок слова, ту чи іншу якісну оцінку (раціональну або емоційну) дієслівної ознаки з боку мовця. КС в семантичній структурі абсолютивних дієслів формують її другий ярус, розширюють, доповнюють або експресивно увиразнюють ці дієслова, пор.: базікати, галдикати, дріботати, мимрити, цокотати, шварготіти тощо.

До змісту абсолютивних дієслів входять також семи, які виражають аспектуальність. Центр категорії аспектуальності становить граматична категорія виду. Однак значення виду доповнюють семи, які об'єднуються родами дії. Такі семи конкретизують дієслівну ознаку в різних аспектуальних планах. Серед абсолютивних дієслів аспектуально марковані одиниці формують порівняно об'ємну групу. Реалізацію додаткових аспектуальних значень