LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Дискурсний аналіз проповіді як морально-духовного жанру словесності (на матеріалі православної Різдвяної проповіді)

людини й модель плину часу, які виражаються об'єктивним художнім часом. Художній час проповіді складається із реального, об'єктивного та циклічного.

Об'єктивний час характеризується розгортанням із минулого (подія Різдва – 2000 років тому) – в теперішній (у сьогоднішню ніч) і навіть у майбутнє (і надалі до закінчення віку). Цей тип утворюється, головним чином, особовою та безособовою формами дієслів теперішнього й майбутнього часу 3-ої особи однини і множини, а також формою минулого часу.

Використання циклічної моделі часу зумовлене проспективним розвитком часового сюжету. Учасники комунікативної події перебувають в одному із трьох часових просторів: минулому, теперішньому або майбутньому. Це спостереження стосується відносно усіх учасників, крім Бога.

Зображуваний простір проповіді на Різдво Христове розглядається у роботі з погляду адресанта, тобто релігійного світогляду. Він представлений двома рівнями: внутрішній і зовнішній простір. Перший компонент – це внутрішній світ людини, зовнішній простір поділяється на земний світ (оточуючий простір, що сприймається органами чуття) і неземний (світ Бога та янголів).

Згідно з поданою у дисертації класифікацією, увесь зображуваний простір є реальним і поділяється на два світи: видимий та невидимий. Видимий простір – це фізичний світ, що нас оточує; невидимий – це внутрішній світ людини і потойбічний зовнішній простір, в якому перебуває Бог, янголи та інші суб'єкти того світу. Ця категорія реалізується за допомогою кругової, перехресної і секторної перспектив.

Категорія "Оцінка" Різдвяної проповіді простежується на всіх рівнях мови й виражається раціональним та аксіологічним її різновидами. Характерною рисою цієї категорії є те, що аксіологічна характеристика тексту залежить від контексту. Серед аксіологічних різновидів оцінки виділено окрему підкатегорію релігійної оцінки (сотеріологічної у цьому випадку), яка контекстуально визначає значущість інших видів. Так, у проповіді досить велика кількість загальнооцінних мовних знаків, що набувають оцінки лише у релігійному контексті: жертва, он, нас, подвиг, событие, спаситель, сын та ін.

У третьому розділі Паралінгвістичне оформлення проповіді" досліджується невербальна складова проповіді як дискурсу.

Паралінгвістичні засоби відіграють вагому роль у Різдвяній проповіді, тому вона сприймається як дискурс.

Використання парамовних засобів чітко регламентовано. У проповіді використовуються фонаційні, мануальні, мімічні, пантомімічні та ситуаційні паралінгвістичні засоби.

Досить широко репрезентовані фонаційні паралінгвістичні засоби. Основною вимогою їхнього уживання є виклад проповіді у вигляді благородної та сповненої почуттями бесіди. Граматичний і ораторський наголос – два основних різновиди, що використовуються проповідником. Характерна риса проповіді на рівні фонаційних паралінгвістичних засобів – використання мотиву модуляції голосу: його рух у межах середніх тонів. Гучність мовлення проповіді визначається акустичними характеристиками храму, в якому вона лунає. Різдвяна проповідь як різновид публічного виступу виголошується у більш повільному темпі, ніж розмовне мовлення: оптимальний темп мовлення проповіді складає близько 70-80 слів за хвилину.

Основні вимоги, що висуваються до проповідника у сфері використання мануальних паралінгвістичних засобів, полягають у тому, щоб уникнути крайнощів під час вживання.

У кожній проповіді використовуються ситуаційні паравербальні засоби комунікації (візуальні, нюхові, тактильні, друковані), в той час, як наявність чи повна відсутність кінем інших видів (крім фонаційних) повністю зумовлена соціальним фактором (досвідом проповідника).

Ці категорії структуровані так: природні ситуаційні засоби та штучні.

В дискурсі Різдвяної проповіді вагоме місце займають візуальні паралінгвістичні засоби. До них належать природні засоби (майже повна відсутність денного світла), штучні (храм, його оздоблення - розписи, начиння, предмети богослужіння), священнослужителі (вік, вбрання, функції), миряни (вік, стать).

Світло в православному храмі є передусім образом небесного, Божого світла. Особливо воно знаменує собою Христа як Світло світу (Ін.8,12), Світло від Світу (Символ віри), Світло істине, яке світить на кожну людину, котра іде у світ (Ін.1,9). Морок у храмі є втіленням того уявного духовного мороку, тієї заволоки, якими взагалі оточені таємниці Божі. Зовнішнє світло ілюмінується всередині храму в дуже обмеженій кількості, лише як образ нематеріального світла. Цим визначається характер внутрішнього освітлення храму. Світло ніколи не призначалося для освітлення приміщення у звичайному розумінні.

Внутрішнє оздоблення храму характеризується насамперед іконографією: ікони розташовані по всьому храму, як і настінний розпис.

Кожен ступінь священства (диякон, ієрей та архієрей) має своє вбрання. Богослужбове вбрання духовенства у Різдвяну ніч має білий колір. У церковній символіці білий колір – не просто один із багатьох інших кольорів, це символ Божого світла, яке переливається усіма барвами веселки, який ніби містить їх у собі: "Одежды Его сделались блистающими, все белыми, как снег", а сніг яскраво виблискує на сонці, переливаючись веселками.

Отже, загальне символічне значення церковних риз – це вираження через видимий матеріальний образ духовного взірця праведності та чистоти, до якого мають наблизитись душі віруючих людей для участі у вічній радості об'єднання Христа з Церквою.

У храмі протиставляються місця, де можуть знаходитися священнослужителі та парафіяни. Ритмічно організовані дії, що супроводжують мову як пастиря, так і пастви, одяг, аксесуари, ритуальні дії, частини храму та ін. Під час читання проповіді священик знаходиться на амвоні, обличчям до парафіян; миряни біля амвону.

Такі засоби як фіксація, позначення та малюнки на полях, схеми, діаграми, таблиці, фотографії відсутні серед кінем. Тут широко використовується жирний шрифт, курсив, підкреслення, а також велика літера.

У проповідях спостерігається відступ від норм написання великої літери, який зумовлений двома факторами – позаконтекстуальним та контекстуальним. До першої групи відноситься написання слів, що позначають назви і поняття, пов'язані з релігією: назви свят, події та явища священної історії та ін.

Контекстуальний чинник пов'язаний із написанням загальних іменників, займенників, субстантивованих прикметників і дієприкметників з великої літери, оскільки ці слова у релігійному контексті позначають Бога, або мають відношення до нього та Богородиці: Они возвещают: радуйтесь, ибо родился Пророк, наставляющий вас на всякую истину; радуйтесь, ибо родился Свяшенник, примиряющий вас с Божеством; радуйтесь, ибо родился Царь, защищающий вас от врагов видимых и невидимых.

Паравербальні засоби проповіді виконують, головним чином, інформативно-зображувальну функцію частково – емотивну та експресивну (фонаційні, мімічні і пантомімічні), а взаємодія вербальних і паравербальних засобів характеризується повторенням, доповненням, акцентуванням.

Отже, Різдвяна проповідь як комунікативне явище, не існує без екстралінгвістичних факторів, зміст яких чітко регламентований. Цей факт пояснюється інституційною приналежністю проповіді до жанру. Особистісний елемент завжди узгоджується із