LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Автобіографія як особливий вид дискурсу

Л.П. Сердійчук. Автобіографія як особливий вид дискурсу

УДК 81'42+82-94

Л.П. Сердійчук,

аспірант

(Житомирський державний університет)

Автобіографія як особливий вид дискурсу

У статті розглянуто особливості автобіографічного дискурсу

Найбільш традиційним і загальним є погляд на дискурс як на "зв'язний текст у сукупності з екстралінгвальними – прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; текст, узятий у подійовому аспекті, мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, який бере участь у взаємодії людей та в механізмах їх свідомості (когнітивних процесах). Дискурс – це мовлення, занурене в життя" [1: 136-137]. О.С.Кубрякова виділяє три аспекти зв'язку дискурсу з буттям людини:

- зв'язок дискурсу з комунікацією. При цьому важливим є певний тип дискурсу, куди входять стиль, інтенціальність мовленнєвого потоку, мовленнєві фактори,

- типи дискурсу, пов'язані з діяльністю людей,

- дослідження і опис окремо взятих дискурсів [за 2: 64].

Одним з найважливіших питань дискурсивного аналізу є проблема класифікації дискурсу [3: 12].

Метою цієї роботи є розкрити специфіки тексту автобіографії як одиниці особливого автобіграфічного дискурсу та проаналізувати його прагматичні особливості.

Актуальність обраної теми визначається загальною спрямованістю лінгвістичних досліджень на поглиблення вивчення різних типів текстів та їх особливостей.

Багатоаспектність дискурсу зумовлена не лише численністю його визначень, а й різноманітністю поділу. Питання поділу та виділення різних типів дискурсу знайшли своє відображення в роботах А.Д.Бєлової, В.Б.Бурбело, В.І.Карасика, Г.Креса, Н.Н.Миронової, М.М.Полюжина. Беручи за основу певні критерії, виділяють різні типи дискурсу. Так, наприклад, типи дискурсу визначають за домінуючим комунікативним модусом (В.Б.Бурбело), за сферами функціонування, за характером комунікації (А.Д.Бєлова), за врахуванням орієнтованості на реципієнта (Н.Н.Миронова) та ін. При цьому автобіографічний дискурс як певний розумово-мовленнєвий продукт окремо не виділено.

Традиційно у мовознавстві існує поділ дискурсу на усний та письмовий. Письмовий дискурс характеризується високим ступенем формальності та плановості, а усний – меншою мірою цих ознак [4: 102]. Письмовий дискурс має більш вишуканий стиль викладу, завдяки чому його синтаксис складніше структурований, речення зазвичай мають підмет і присудок. Він характеризується високою частотністю використання сполучників besides, however, moreover, та ін., більш частим уживанням пасивного стану. Письмове мовлення – експліцитне і детальніше за характером викладу.

Письмові дискурси поділяють на безадресатні (художні, наукові, публіцистичні та інші), оскільки вони не орієнтовані на якусь певну особу, та адресатні тексти (листи, повідомлення, записки), які мають конкретну адресованість [4: 135].

Дискурс буває діалогічним (інтерв'ю, екзамен, бесіда) та монологічним (лекція, проповідь, інструкція, замітка). Монологічний дискурс є більш організованим. Він вимагає більшої внутрішньої логіки, аргументації, плавності викладу думок для здійснення мети комунікації.

Ми пропонуємо вважати автобіографічний дискурс одним із видів монологічного дискурсу.

Оскільки дискурс – це переважно текст, його уривок, схема, фрагмент чи парадигма, письмові чи усні, або акт (акти), комплекс (комплекси) комунікації, об'єднані послідовною логічною будовою і мовними зв'язками локального і глобального змісту з метою реалізації певної авторської, інформативної, людинознавчої чи суспільствознавчої проблематики [5: 120]. Беручи до уваги те, що в сучасному мовознавстві на сьогодні сформовано два основних підходи до дискурсу: дискурс як текст, що актуалізується за певних умов та дискурс як дискурсивна практика з особливими комунікативними стратегіями [6] – ми вважаємо автобіографічний текст мовною формою існування автобіографічного дискурсу.

Автобіографія є особливим видом специфічно побудованих текстів, що мають за мету описати власне життя автора. Оскільки ми вважаємо автобіографічні тексти мовною формою існування автобіографічного дискурсу, до автобіографічного дискурсу слід відносити так звані тексти людського документа: щоденники, спогади (мемуари), листи, автобіографії, сповіді тощо.

Автобіографічний дискурс ми розуміємо як сукупність текстів, об'єднаних спільною тематикою, пов'язаною з описом особистістю власного життя, пережитого, досвіду, думок тощо.

Головним чином формою репрезентації автобіографічного дискурсу є монологічні тексти в умовах непрямого відстроченого (з точки зору часу сприйняття повідомлення порівняно з моментом його створення) спілкування [7]. Однак варто відзначити, що в наш час практика автобіографічного методу діє не тільки в різноманітних письмових текстах. Він простежується також в усних та візуальних жанрах, включаючи навіть такі форми, як службові анкети, співбесіди та сімейні фотоальбоми.

Особливості автобіографічного дискурсу:

- установка на правдиве повідомлення про своє життя, яку Ф. Лежен назвав автобіографічним пактом чи угодою [8];

- стандартизований характер заголовків (у них постійно присутні поняття часу або/та простору);

- стереотипність лексичних об'єднань, образних формул, велика кількість загальних місць;

- акцентування проблеми адресата, елементів "автокомунікації" (коли автор звертається сам до себе), на роль "чужого слова" а також "іншого" у формуванні свого "я" [9].

Учасниками автобіографічного дискурсу виступають автор і читач. Кожен автобіографічний текст маркується індивідуальністю його автора і, таким чином, потребує осягнення і опису в особистісному аспекті.