LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Екзистенційна проблематика бориславського циклу творів І.Франка

оптимістичних, життєствердних. Смерть спричинює своєрідний психічний стрес, примушує замислитись над сущим ("На роботі", "Ріпник", "Boa constrictor"); вона розцінюється як кінцевість, обмеження буття, фізичне вмирання, зникнення людини з реального життя – це факт онтологічний ("Навернений грішник" (смерть синів Півторака), "Ріпник" (смерть батьків Івана), "Boa constrictor" (загибель ріпників у ямах).

У творах І.Франка смерть виступає метафорою остаточного розриву з минулим, символом оновлення життя, початком нового духовного існування (смерть Івана та Фрузі "Ріпник"). Позитивної конотації цей концепт набуває в новелі "Полуйка", де її можна розглядати як реалізацію символічної віри героїв у своє майбутнє.

У бориславському циклі творів визначено таку типологію кінечності буття: смерть-вмирання в ім'я народження нового (духовного) життя та вічного з'єднання (безсмертя) ("Ріпник"); смерть-переродження, трансформація людини ("На роботі", частково "Boa constrictor"), смерть – відсутність можливості терпіти земні страждання ("Навернений грішник"); смерть – символ надії на майбутнє ("Полуйка").

Позитивного значення набуває в бориславському циклі творів І.Франка екзистенціал надії (2.1.5). Феномен надії у головних героїв простежено на підсвідомому рівні, який найістотніше висвітлено та прочитано за допомогою засобів художньої символізації – символами сонця, неба, гори, дороги. З'ясовано, що екзистенціал надії розкрито за допомогою елементів простору вищого світлого начала – сонця, неба, гір ("Ріпник") та світу земного – символ дороги ("Борислав сміється"). Дорога мислиться як життєвий шлях Бенедя Синиці. Життєві шляхи стрімко змінюють героя: якщо на початку твору бачимо його як самітника і одинака, то у подальшому він пов'язує себе з робітничим середовищем, для якого живе і якому служить.

Визначено, що екзистенціал надії, хоч і приглушений домінуючими у настроях робітників почуттями відчуження і самотності, тривоги і страху за своє майбутнє, все ж постійно жевріє в їхніх душах. Він стає запорукою їх майбутнього згуртування і перетворення в самостійну силу.

У підрозділі 2.2."Символічні маркери екзистенційних станів" виділено і систематизовано ряд фундаментальних символічних образів, які письменник використовує на позначення екзистенційної свідомості героїв бориславського циклу. Доведено, що вони органічно пов'язані з українською ментальністю і у значній мірі мають фольклорне походження. Символічний простір духовного існування І.Франка – це питомо український ландшафт, закодований в образах-символах. Це зумовлює і структуру його творів, яку можна розглядати як таку, що відповідає трьом "ярусам", або "рівням", світобудови: вищий "горний" світ (небо, скеля, гора), світ земний (шлях, дорога, степ, поле, площина, каміння, ріка, брід), світ нижній "пекельний" (підземелля, низ, яма, глибина, мул, безодня, болото, бруд, темнота). Доведено, що найбільш продуктивною виступає символіка нижнього світу, найзначимішою художньою репрезентацією якого виступає місто Борислав, своєрідна духовна "западня", в якій обезцінюється і знищується в пошуках рятунку людська душа.

Борислав (2.2.1) у творах означено як знаковий символічний просторовий образ, що несе в собі виразний екзистенційний характер, бо вплетений у трагічний простір людського існування. Борислав – досить обмежений простір, але при цьому він становить собою один із найважливіших елементів підтекстової символічної організації циклу. Він виступає своєрідним Всесвітом головних героїв та символічним втіленням особливостей їх духовного існування. У творах І.Франка він фокусує певний географічний ландшафт, закодований у ряді символічних образів будівель, вулиць, ям, смороду та ін.

Сатанинський простір Борислава підсилюється цілим рядом символічних образів болота, бруду, темноти, підземелля, низу, ями, безодні, які зазвичай асоціюються із зовнішніми умовами існування людини, водночас позначаючи її духовний стан. Образи бруду та болота (2.2.2) у творах є всепоглинаючими та всеохоплюючими. Ними позначені помешкання ріпників та власників копалень Борислава, зовнішність, одяг, душевний стан. Вони показують цілковите збайдужіння героїв до себе, їх зневіру в житті. Бруд символізує шлях людської душі в сутінках, шлях здичавіння і фундаментального спрощення життєвих цінностей до тваринних форм існування.

Ще об'ємніше, ніж бруд, місто поглинуло бориславське болото. Воно оточує його звідусіль, ніколи не зникає і не висихає, втягуючи в себе все нові і нові людські душі. З'ясовано, що з ним пов'язаний цілий пласт хтонічної міфології, сам факт наявності болота в місті свідчить про нещастя, біду, безлад, відсутність правди та справедливості.

Болото і бруд є першим кроком людської душі вниз. Наступний крок символізує образ ями (2.2.3). Цей символ є „стрижневим" упродовж бориславського циклу, він символізує шлях людини у зворотному напрямку, у напрямку регресу. Так, в оповіданні "Навернений грішник" цей образ пов'язаний з увиразненням непроясненої свідомості головного героя Василя Півторака, який мріяв про ями на власній садибі як про можливість майбутнього збагачення своєї родини. В оповіданні "Ріпник" яма поглинає життя головних героїв твору Івана і Фрузі, хоча символічне наповнення цього образу відносно кожного з персонажів є дещо різним: Іван вірить, що робота при ямі змінить його життя на краще. Загибель Фрузі символізує загибель жіночої любові і самопожертви як ознак щирих людських стосунків старого патріархального світу. Яма стає могилою.

Протилежного смислового навантаження цей образ набуває в оповіданні "На роботі". Тут вона стає місцем, у якому головному героєві Грині відкривається істина. І це не випадково, адже його свідомість є найменш уярмленою жадобою збагачення.

Символ безодні (2.2.4) найвищої емоційної наруги досягає в оповіданні "Навернений грішник", де він представлений через широкий пласт сприйняття: а) як внутрішній вираз свідомості героїв; б) як матеріальний та фізичний стан; в) як місце перебування душі людини, що свідчить про психологічне, чуттєве значення цього поняття; г) як категорія простору.

Досліджуючи еволюцію образу безодні, визначено його рух у бік висхідної градації. На початку твору автор вводить образ "невидимої" безодні, а далі показує, як вона постає, як містична світобудова, "поглинаючи" своїх героїв.

"Вертикаль з від'ємним вектором", або "висхідна градація" (Н.Павлик), наявна вже на початку твору, де образ-символ ще не називається, але означується через знакову подію - продаж селянами земель.

Досліджено способи художнього втілення оніричної свідомості героїв бориславського циклу (2.2.5). У процесі дослідження з'ясовано, що фрагменти сновидінь в аналізованих творах письменника сприяють розкриттю потаємного, прихованого у душі героїв, того, чого вони ще не до кінця усвідомлюють, відчуваючи певну провіденційну тривогу.

У творах І.Франка сни мають особливість своєрідно розшифровувати дійсність. Сон постає перед героями (іноді видіння чи марення) як істинна містерія життя, вражаючи своєю страшною реальністю. У творах бориславського циклу визначено таку типологія снів: віщі (оповідання "На роботі"); сни – марення (оповідання "На роботі"); власне сновидіння (оповідання "Ріпник", "Навернений грішник"); сонна фантазія (оповідання "Ріпник", "Навернений грішник"); сон-прозріння (повість "Boa constrictor").

З'ясовано, що