LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Автобіографія як проекція творця та національної літературно-культурної традиції (Улас Самчук, Еліас Канетті)

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА




ЦЯПА АНДРІЙ ГРИГОРОВИЧ




УДК 82.091



АВТОБІОГРАФІЯ ЯК ПРОЕКЦІЯ ТВОРЦЯ

ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРНО-КУЛЬТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ

(УЛАС САМЧУК, ЕЛІАС КАНЕТТІ)




Спеціальність 10.01.05 — порівняльне літературознавство




Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук




Тернопіль — 2006













Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Міністерство освіти і науки України.



Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ВЕРЕТЮК Оксана Михайлівна,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка,

кафедра теорії літератури і порівняльного літературознавства, професор.


Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ЗИМОМРЯ Микола Іванович,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, кафедра теорії і практики перекладу, завідувач;


кандидат філологічних наук, доцент

СЕМКІВ Ростислав Андрійович,

Національний університет "Києво-Могилянська академія", кафедра філології, доцент.


Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра теорії літератури і порівняльного літературознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Львів.



Захист відбудеться 10 жовтня 2006 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 по захисту кандидатських дисертацій у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою 46027, м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2.



З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2).

Автореферат розіслано 8 вересня 2006 року.



Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Л. Гижий






ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Автобіографія займає визначне місце у світовій літературі та культурі. Її історична роль полягає у втіленні західного типу світогляду, що схильний до ретроспективного самоспоглядання / переосмислення особистості. Її сучасна роль визначається доступністю жанру широким масам читачів: від пересічного читача до письменника. Читати автобіографію актуально: достовірний досвід літературних знаменитостей обіцяє розкрити таємниці макро- та мікрокосмосу. Писати автобіографію престижно й авторитетно; вдаючись до схематичного наслідування жанру, перевагами престижу й авторитету автобіографії починають все більше користуватися автори позалітературного походження. Читати автобіографію легко: вона пропонує відкритість (у розумінні лінійності) тексту, майже забуту в добу експериментів постмодернізму. Але водночас і сама автобіографія є експериментом — її елемент конструкції прагне перетворити беззаперечність фактів життя у його безвиняткову впорядкованість.

Будучи унікальним методом самопізнання через спогад, автобіографія являє собою фікцію, засновану на документальності. З'ясувати межу поміж прожитим і продуманим, поміж фактом і смислом — ось що переймає дослідників літератури, які лиш у другій половині ХХ століття відкривають автобіографію як предмет. Підходи досліджень виразно утворюють три дисципліни: історія автобіографії, її теорія та порівняльні аспекти. У межах цих дисциплін увиразнюються дві форми опредмечення: автобіографія як акт та автобіографія як пакт1. Бачення автобіографічного акту імплікує досліджувати жанр, виходячи із логіки авторського витвору. Пошуки автобіографічного пакту зауважують інстанцію читача у творенні естетики жанру. Дискусія щодо автобіографії як мірила факту в фікції, логіки в хаосі зачіпає ядро літературознавчого пізнання. Специфіка я-документів національних літератур висвітлює наповнення національних суб'єктів творчості. Надзвичайна цікавість до автобіографії як предмета теоретичних досліджень відсуває компаративний аспект на периферію українського й зарубіжного літературознавства.

Розвиток автобіографічного жанру постулює генологічні канони. Класичними стають індивідуальні авторські прикладання автобіографічного методу. Першим наріжним каменем виступає "Поезія і правда" Вольфґанґа Ґете, надаючи жанру програмного звучання та теоретичного обширу. Марсель Пруст прочиняє творчій свідомості вимір найглибшого спогаду. Однак кожен автобіограф модифікує обрану вихідну точку в канонічній системі координат. Особистісний канон переважає канон жанру. Автобіографічна оповідь, перебуваючи на грані роману та історіографії, експонує рівень свободи у викладі особистісної та національної пам'яті. Автобіограф посягає на роль творця власного життя: проектує первинні спогади на тло довершеного досвіду, творить людину, що читає свій "біос", творить героя, що переступає межі твору і наближається до свого творця, шукаючи символи, знаки та ідею.

Автобіографії властива певна серединна художність: з одного боку, вона схильна виявляти вторинний художній характер, оскільки, за М. Бахтіним, програє у автобіографічній вартості неавтобіографічним творам ("Автор-творець допоможе нам розібратися і в авторі-людині, і вже після цього набудуть висвітлювального і доповнювального значення і його висловлювання про свою творчість"2). Але з іншого боку, художність автобіографії схиляється до первинності, оскільки вона є витвором, в якому особливий ґатунок приймає самостійність автора-творця, самостійність як відокремлення, відрив, відчуження — коштом неймовірних зусиль уяви — від створеного за власною подобою героя, від автора-героя ("Не тільки створені герої відриваються від процесу, що створив їх, і починають вести самостійне життя в світі, але рівною мірою і їх дійсний автор-творець"3).

Та водночас проміжна роль автобіографії спричиняється до її марґінального становища, зокрема, в українському письменстві та літературознавстві. Писання автобіографії є усталеним явищем хіба що в українській позалітературній свідомості (діловій документації, для прикладу); натомість у літературному процесі автобіографії, як правило, виділяється другорядна позиція. "Виняткова роль автобіографії [...] у збереженні історичної пам'яті, у