LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філософські науки. Психологія → Аксіологічні та праксеологічні засади становлення особистості як суб'єкта культурно-освітньої діяльності

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ




Кузнєцова Інна Володимирівна



УДК 159.923.2+316.612



АКСІОЛОГІЧНІ ТА ПРАКСЕОЛОГІЧНІ

ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

ЯК СУБ'ЄКТА КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ




09.00.10 – філософія освіти



АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук








Київ–2008

Дисертацією є рукопис.



Робота виконана на кафедрі суспільних наук Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України.



Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Рижкова Світлана Анатоліївна,

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, професор кафедри суспільних наук



Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Гуменюк Тетяна Костянтинівна,

Національна музична академія України імені П.І. Чайковського, перший проректор

кандидат філософських наук, доцент

Дорога Алла Євгенівна,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, доцент кафедри культурології



Захист відбудеться " 21 " лютого 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, 9, зала засідань вченої ради, 9-й поверх.



З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 8-й поверх.



Автореферат розісланий 18 січня 2008 р.





Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент Л. С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність темидослідження обумовлена загостренням проблеми точного і передбачуваного контролювання суб'єктом культурно-освітньої діяльності наслідків своїх професійних рішень. Пріоритетним стає формування здатності бачити проблемну ситуацію у взаємозв'язку її складових за умови подолання вузької спеціалізації людської діяльності, орієнтації на загальний культурний розвиток та становлення відповідальності особистості як "спільно-і-для-інших-буття-у-світі". Останньому сприяє формування навичок відкритості до діалогу, толерантності у сприйнятті Іншого як такого, що робить монологічну та діалогічну відповідальність фахово засадничою, пріоритетно необхідною у професійній культурно-освітній діяльності.

Необхідність осмислення перспективи культурно-історичного процесу обумовлює доцільність звернення до проблем культурного буття та буття людини у світі. За даних умов наука (у обсязі англійського терміну society, на відміну від science), освіта, мораль, мистецтво, релігія, ідеологія, міфологія, право виступають тими видами теоретичної, духовної, практичної діяльності з постійного продукування та відтворення суспільної свідомості, що є предметом діяльності соціальних інститутів, спеціалізовано призначених артикулювати, зберігати та розповсюджувати тексти.

Особливої уваги заслуговує фахова діяльність зі створення та постійного відтворення єдиного смислового поля культури, а відтак – історичної перспективи суспільства. Спеціалізований або галузевий рівень культурної діяльності має суб'єкта – творця культурно-мистецького середовища, нового культурного посередника, професіонала-комунікатора, – який безпосередньо пов'язаний з суто культурними практиками та інфраструктурою. Означенню даного суб'єкта етимологічно відповідає введене за часів Просвітництва поняття культуртрегер, яке в епоху постмодернізму віддзеркалює сутність процесів міжкультурної дифузії.

Втім, оновлене розуміння аксіологічних та праксеологічних засад фахової діяльності культуртрегерів в інформаційному суспільстві залишається недостатньо вивченим й теоретично осмисленим. Звідси – потреба у філософському осмисленні культурно-мистецької системи освіти, в якій трансляція соціального досвіду органічно поєднується з безперервним пошуком життєвих пріоритетів на засадах розуміння потенційної рівності ментальної культури Іншого, альтернативності та варіативності в контексті прагнення до створення спільного європейського наукового та освітнього простору.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Теоретичне підґрунтя даної проблеми включає міжпредметно коло філософських, культурологічних, соціологічних, психологічних та педагогічних питань, що дозволяє говорити про відносно самостійні групи наукових розробок.

Першу групу складають дослідження проблеми мультидискурсивного контексту категорії культура (А. Кребер, К. Клакхон, А. Моль, Ю. Лукін), що знімає необхідність пошуку квінтесенційної культурності (T. O'Sullivan, L. Hartley) та обумовлює проведення структурно-функціонального аналізу культури: від натуралістичного принципу її розуміння (С. Пуфендорф, П. Гольбах) через секуляризацію світорозуміння (А. Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Віко, І. Кант, Г. Гегель, Ф. Шіллер, І. Гердер, С. Кассірер, М. Вебер) до розуміння культури та артефактів у якості культурних систем та суперсистем, народжених та підтримуваних завдяки виконанню соціально значущих функцій: поведінки, спілкування, діяльності за концепціями Р. Вільямса, Т. Парсонса, П. Сорокіна, К. Леві-Строса, К. Клакхона, А. Кребера, М. Петрова, Н. Джинчарадзе. Концепції процесуального характеру культури репрезентовані в працях О. Арнольдова, О. Гуревича, М. Кагана (культура як діяльність); В. Біблера (діалогічна концепція культури); В.І. Іванова, В. Шинкарука, М. Булатова, Є. Бистрицького, В. Малахова (культура як особлива реальність людського буття). Концепції соціо- та людинотворчої суті культури розгорнуті в дослідженнях Л. Баткіна, Г. Батищева, М. Бахтіна, В.П. Іванова, І. Кона, О. Леонтьєва. Проблеми соціології культури докладно розроблені у працях Л. Когана, Ю. Фохт-Бабушкіна; соціальної відповідальності суб'єкта продукування та розповсюдження культури у дослідженнях М. Кагана, Ю. Лукіна, М. Хрєнова, В. Бітаєва. Соціально-філософське розуміння культурної діяльності розширило антропологічну концепцію культури означенням окремої сфери суспільної діяльності – галузевою концепцією культури Р. Вільямса, Х. Ортега-і-Гассета, С. Піналова, В. Виноградова, О. Гриценка, Ю. Богуцького, В. Шейка, що дефініціює культурну діяльність у діалектичній єдності аксіологічного виміру (як універсум культурно-історичного буття) та праксеологічного виміру (як окремої сфери суспільної діяльності).

Другу групу дослідження складають