LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філософські науки. Психологія → Аналіз міжособистісної взаємодії у ситуації конфлікту: літературний огляд

Ю.О. Костюшко. Аналіз міжособистісної взаємодії у ситуації конфлікту: літературний огляд

УДК 378

Ю.О. Костюшко,

асистент

(Житомирський державний університет)

Аналіз міжособистісної взаємодії у ситуації конфлікту: літературний огляд

Проаналізовано чинники, що визначають характер міжособистісної взаємодії суб'єкта у ситуації конфлікту.

Характер міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту залежить від того, на якій стадії розвитку знаходиться конфлікт. Найбільш повний аналіз динаміки конфлікту, ми вважаємо, здійснили А.Я.Анцупов та А.І.Шипілов. Під динамікою конфлікту, як правило, розуміють його зародження, розвиток і утвердження. Нам необхідно знайти відповіді на такі питання: З чого визріває конфлікт? Як розпізнати виникнення суперечливої, небезпечної ситуації на етапі виникнення конфлікту, особливо відкритого зіткнення, коли цьому ще можна запобігти? У динаміці конфлікту згадані автори виділяють три періоди, кожен з яких складається з декількох етапів:

  • Латентний період включає такі етапи: виникнення об'єктивної проблемної ситуації між суб'єктами взаємодії, усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації суб'єктами взаємодії; спроба сторін вирішити об'єктивну проблемну ситуацію безконфліктними засобами; виникнення передконфліктної ситуації (відчуття безпосередньої загрози сприяє розвитку ситуації в бік конфлікту) [1:287].

  • Відкритий період (конфліктна взаємодія або власне конфлікт) складається з таких етапів: інцидент, ескалація, збалансована протидія та завершення конфлікту. Дослідники пропонують форми завершення конфлікту: розв'язання, врегулювання, затухання, усування, переростання в інший конфлікт.

  • Післяконфліктний період характеризується або частковою, або повною нормалізацією відносин.

    Відомий американський дослідник М.Дойч встановив такі фактори, які визначають протікання міжособистісного конфлікту . З позиції мотиваційного підходу він виділив три типи орієнтації в конфліктній взаємодії. Кооперативна – сторони зацікавлені у співробітництві та взаємовигоді; індивідуалістична – одна із сторін намагається здобути якомога більше для себе за рахунок іншої. Спираючись на власні дослідження та пошуки учнів, учений стверджує: " Характерні процеси й ефекти, викликані таким типом соціальних відносин (кооперативним або конкурентним), також мають тенденцію викликати цей тип соціальних відносин" (гіпотетичний закон соціальних відносин Дойча) [2: 176]. Це твердження є дуже важливим для педагогічного процесу, оскільки вчитель, як більш досвідчений і професійно зобов'язаний, повинен керувати суперечливою взаємодією з дітьми, яка має носити конструктивний характер. Не можна очікувати позитивного розв'язання конфлікту, якщо вчитель реалізує відмінний від кооперативного (співробітництва) стиль поведінки.

    Аналізуючи місце особистості в конфлікті та вплив її рис на якість взаємодії, М.Дойч зазначає, що пояснення соціальної поведінки в термінах відносно стабільних рис, диспозицій та інших нахилів, притаманних індивіду, зараз розглядається як обмежено корисний [2: 177]. При цьому він розглядав диспозиції таких типів: мотиваційні, риси характеру, когнітивні тенденції, цінності та ідеології, "Я-концепцію", самооцінку. М.Дойч, як і більшість соціальних психологів, пропонує розглядати поведінку через взаємодію ситуаційних і диспозиційних детермінантів. Виділимо деякі внутрішні потреби, зафіксовані автором, які викликають появу суперечливих відносин і впливають на їх хід: виправдання внутрішніх проблем за рахунок ніби негативних дій з боку опонента; ворожі відносини з кимось, що відволікають увагу від внутрішніх проблем; зовнішня небезпека, що нейтралізує почуття "безглуздя, нудьги та втоми"; внутрішній конфлікт, який реалізується як прояв ворожості стосовно іншого; проекція неприйнятих свідомістю частин себе на опонента та боротьба з ними через міжособистісну конфліктну взаємодію тощо. Характерним є те, що внутрішні проблеми, які проявляють себе через захисні механізми психіки і реалізуються в деструктивній взаємодії, закріплюються швидше невдачами індивіда, ніж його успіхами.

    Важливою перешкодою для конструктивних відносин між людьми, як вважав М.Дойч, є їх належність до різних соціокультурних груп. Він стверджував: "Кожна соціальна категорія має свою власну субкультуру, і відмінності між субкультурами (в очікуваннях, звичаях, мові, нормах, цінностях і т. ін.) можуть вести до взаємонерозуміння, стереотипів та забобонів, що впливають на здатність людей із різних категорій успішно вирішувати конфлікти між собою" [2: 184]. Все це сприяє виникненню конфлікту, а не його позитивному розв'язанню.

    Учений дослідив і класифікував ряд процесів, які сприяють закріпленню та ескалації суперечливої конфліктної взаємодії. Перші з них ми розглянули більш докладно, до них належать: орієнтація на конкуренцію (суперництво), що викликає відносини типу "виграш-програш"; внутрішньоособистісні конфлікти, які проявляють себе через міжособистісні; виникнення чи існування "анархічної соціальної ситуації" [2: 188] (відсутність умов соціального порядку та взаємодовіри і як наслідок – домінування цинічних індивідів); когнітивна ригідність, що викликає хибні судження та "тунельне" бачення; мимовільна зв'язаність, що означає залежність від власних жорстких позицій, переконань, принципів; самовиконувані пророкування; порочні спіралі ескалації (ухилення від проблеми, підміна однією із сторін предмета, який викликає конфлікт, новим, де вона почуває себе більш впевнено, одна із сторін зосереджує зусилля на слабких сторонах іншої тощо); конфлікт як азартна гра (гра заради гри або виграти будь-якою ціною).

    Х. Корнеліус і Ш.Фейр виділяють певні сигнали конфлікту, які розширюють наше уявлення про хід суперечливої взаємодії. Першим сигналом, який вони розглядають, є криза, що характеризується такими чинниками: розрив відносин з партнером по взаємодії, насильство, звинувачення один одного, втрата контролю над емоціями та нормами поведінки. Напруга виступає другим сигналом. Вона викривляє сприйняття партнера та його дії – з'являються негативні установки, погіршуються стосунки, виникає занепокоєння, тривога. Третім сигналом є непорозуміння – робляться хибні висновки із ситуації, зникає взаєморозуміння. Четвертий сигнал – інцидент – викликається тимчасовим хвилюванням або роздратуванням. Дискомфорт виступає останнім сигналом. Це майже інтуїтивне відчуття, що щось відбувається не так. Дослідники вважають: "Якщо ви навчитеся розпізнавати сигнали дискомфорту та інциденту і швидко реагувати на них, то ви у змозі перешкодити виникненню напруги, непорозуміння та криз" [3: 66].

    Крім того, вчені виділяють ряд "саботажників спілкування", які вочевидь відтягують процес вирішення конфлікту. До них належать: погрози, накази, негативна критика, неприємні прізвиська, слова типу "ви повинні...", приховування важливої інформації, несвоєчасні поради, відмова від обговорення проблеми, змагання тощо.

    Найбільш повний аналіз з позиції системного підходу взаємодії в ситуації конфлікту викладений у праці Е.А.Орлової та Л.Б. Філонова "Взаємодія у конфліктній ситуації". Автори зазначають: "Наявність конфліктної ситуації зовсім не передбачає, що взаємодія людей буде


  •