LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філософські науки. Психологія → Аксіологічні та онтологічні засади гуманітарних парадигм

М.В. Савостьянова. Аксіологічні та онтологічні засади гуманітарних парадигм

УДК 001.8:124.5

М.В. Савостьянова,

кандидат філософських наук, доцент

(Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

Аксіологічні та онтологічні засади гуманітарних парадигм

У статті конкретизовано зміст поняття "парадигма" та його зв'язок з науковим пізнанням. Обґрунтовано взаємозв'язок онтології й аксіології. Проаналізовано специфіку гуманітарних парадигм.

Актуальність постановки питання про онтологічні й аксіологічні підстави гуманітарних парадигм ми бачимо, насамперед, у тому, що такий підхід дає можливість розглядати поставлену проблему на науковому теоретичному рівні, а не на рівні полеміки. З іншого боку, з'являється можливість проаналізувати гуманітарний ракурс сучасної науки, можливості її впливу на формування гуманітарних парадигм сучасності.

Такий підхід також може бути корисний для вивчення проблеми толерантності й виділення в її основі, принаймні, двох складових – онтології й аксіології. Хоча, звичайно, ми розуміємо, що імпліцитних й експліцитних основ, на яких будується ідея толерантності значно більше – метафізичні, гносеологічні, соціокультурні, антропологічні та ін. Однак формат наукової статті не дозволяє проаналізувати їх усі в одній роботі.

Основні завдання, які ми ставимо в статті, наступні:

  • з'ясувати зміст поняття "парадигма" і його зв'язок з науковим пізнанням;

  • виявити взаємодію онтологічних й аксіологічних основ парадигми, їхній зв'язок із праксеологією;

  • визначити специфіку гуманітарного знання та гуманітарної парадигми;

  • показати значення онтологічного й аксіологічного підходів до вивчення проблеми толерантності.

Успішне вирішення цих завдань можливе тільки на міждисциплінарному рівні, оскільки буде потрібним залучення інформації з різних галузей знання, таких як філософія і методологія науки, філософська антропологія, філософія культури, онтологія, аксіологія, соціальна філософія. Велике теоретичне та методологічне значення для вивчення цієї теми мають праці таких вітчизняних і закордонних філософів, як Г. Йонас, М. Каган, С. Кримський, Т. Кун, І. Лакатос, А. Майданів, М. Марчук, Ю. Мелков, М. Попович, Г. Ріккерт, В. Чуйко та ін.

Однією з теоретичних проблем сьогодні є та обставина, що термін "парадигма" став дуже популярним. Настільки, що його зміст майже розмивається і зливається з такими поняттями, як дискурс, стратегія, концепція, точка зору і т.д. (наприклад, "парадигма розвитку культури", "економічна парадигма", "парадигма розуміння" та ін.) Поняття "парадигма", яке здобуло своє власне життя, все більш віддаляється від поняття "наука". На наш погляд, це не завжди говорить про універсальність терміну, а найчастіше – про його некоректне застосування.

Однак Т. Кун, з чиєї легкої руки термін "парадигма" став популярним у науковому співтоваристві, нерозривно пов'язував його з наукою і вказував на його дуже складну структуру. Він, зокрема, так визначав це поняття: "Під парадигмою я розумію визнані всіма наукові досягнення, що протягом певного часу дають науковому співтовариству модель постановки проблем і їхнього розв'язання" [1: 11]. Відзначимо, що у науці моделі постановки і розв'язання проблем повинні спиратися на безперечні наукові досягнення. Отже, вони не можуть створюватися на підставі бажань, переваг, вивчення поглядів чи підрахунку голосів "за" і "проти". Таким чином, ніяка парадигма (у точному змісті цього слова) не може бути створена без використання наукової фактичної бази та наукової аргументації. Це стосується як природних, так і гуманітарних наук.

Для подальшого дослідження необхідно з'ясувати, що ми будемо називати гуманітарними науками і гуманітарним знанням.

Під гуманітарним знанням ми розуміємо знання про людину, специфічно людські (антропологічні) характеристики і людиномірні системи (соціальні структури й інститути та ін.), що стали результатом активності цих характеристик (чи параметрів). Гуманітарні науки, відповідно, – це діяльність з одержання таких знань. А гуманітарні проблеми – це проблеми, що є наслідком деструкції, деградації, дисгармонійного розвитку антропологічних характеристик людини, соціокультурних структур й інститутів.

Уточнюючим поняття "парадигма" є термін Т. Куна "дисциплінарна матриця". Через освіту наука сьогодні перетворює величезні маси людей у носіїв таких матриць. Гуманітарна наука в інформаційному суспільстві стає дуже могутньою силою формування людей як носіїв дисциплінарних матриць, зручних певним соціальним групам.

У сфері гуманітарних наук, ще більш, ніж у сфері природознавства, вибір моделі постановки проблем та їхнього рішення не є вільним від аксіологіних, світоглядних, смислових причин. Тому є можливим виділення аксіологічного підходу як методологічного для вивчення зміни парадигм гуманітарних наук.

Для аксіологічного дослідження гуманітарних парадигм буде потрібним, насамперед, їхній функціональний аналіз. У свою чергу, саме аксіологія, а не отологія чи гносеологія акцентує увагу на функціональних можливостях буття. Однак сама аксіологія нерозривно пов'язана з онтологією й поза онтологією існувати не може.

Переходячи до аналізу онтологічних засад парадигми, відзначимо, що в наші завдання не входить ані аналіз категорії буття, ані аналіз розуміння онтології в історії філософії. Необхідність звернення до онтологічних засад парадигми ми пов'язуємо, насамперед, із тим, що розвиток будь-якої парадигми є неможливим без виділення об'єкта дослідження і використання категоріального апарата. Але, виділяючи щось як об'єкт дослідження, наука неминуче приписує йому (хоча б гіпотетично) онтологічний статус, а використовуючи категоріальний апарат, приписує об'єкту певні властивості та включає його в загальний закономірний зв'язок з іншими об'єктами, процесами і явищами.

У категоріальній формі конденсується досвід пізнання, практичної діяльності. У процесі розвитку наукового пізнання відбувається розвиток категоріальних структур, змінюються місце та роль у них окремих категорій, а деякі фундаментальні поняття набувають категоріального сенсу (наприклад, інформація, самоорганізація, симетрія і под.). Виявлення основних елементів категоріального апарату конкретної наукової парадигми дозволяє розкрити логіку її розвитку, закономірності перетворення структури її понять.

Категорії мають онтологічний зміст і одночасно виконують гносеологічні функції. Якщо проблему буття назвати псевдопроблемою, як це зробив неопозитивізм, то ми зіткнемося з певними труднощами – деонтологізація стане однією з причин некритичного прийняття мови спостереження як фундаментального рівня буття науки.

У XX ст. стають особливо помітними спроби зрозуміти буття