LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Політика. Політичні науки → Альтернативні концепції державності в політичній думці української міжвоєнної еміграції в Європі

характеристиці державницьких ідей вчених міжвоєнного періоду таку трьох порядкову структуру має доповнити четвертий компонент, а саме ідеї щодо чинників державотворчого процесу, які займають чільне місце в політичних концепція цього часу. Взявши за основу таке структурування ідеї державності, автор дисертаційного дослідження особливу увагу зосереджує на аналізі ідей щодо сутності майбутньої держави, можливих її форм та шляхів державного будівництва.

У розділі характеризуються різноманітні джерела, що стали основою для вивчення обраної теми. В цілому вони групуються таким чином: наукові праці, публіцистика; епістолярій; спогади, автобіографії; програми політичних партій, конституційні проекти.

Обґрунтовуючи цінність виданих творів, які становлять основу проведеного наукового дослідження, дисертант поряд з цим відмічає труднощі, пов'язані з їх доступністю. Це в рівній мірі стосується як наукових праць, так і публіцистичних статей, що містяться на сторінках тогочасної періодики, зокрема, україномовних видань Західної України, Центральної та Західної Європи. Поряд з цим, дослідження стану джерельної бази показало, що опубліковані матеріали становлять лише невелику частку документів, які зберігають фонди архівів. Це зумовило використання автором матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади України (м. Київ) та Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. Зазначається, що лише вивчення всіх груп джерел дало можливість прослідкувати направленість розвитку політичної думки інтелектуальної еліти української міжвоєнної еміграції.

В історіографії означеної проблеми можна виділити три етапи. Перший з них хронологічно збігається з періодом нашого дослідження – 20-30-і роки ХХ століття, другий етап починається з 50-х років – по 1991 р., третій – з 1991 року по теперішній час. З врахуванням особливостей кожного з означених етапів характеризується проблематика та особливості робіт як вчених української діаспори, так і вітчизняних дослідників.

Аналіз літератури, присвяченої розвитку національної політичної думки міжвоєнного періоду, підвів дисертанта до висновку про недостатній рівень наукової розробки даного питання. Очевидною є необхідність у створенні узагальнюючих праць з проблематики української інтелектуальної історії ХХ століття, що потребує, по-перше, розширення тематики досліджень, а по-друге, систематизації вже наявних знань та впровадження міждисциплінарного підходу до його вивчення.

У другому розділі "Розвиток державницької ідеї вченими демократичного напрямку" досліджується зміст державницьких концепцій, запропонованих вченими цього ідеологічного напрямку.

Зокрема, наголошується, що однією з головних особливостей формування демократичного напрямку був виразний вплив народницької ідеології з характерним для неї ототожненням демократії з народоправством, а українського народу – з селянством. Пріоритет соціальних питань над національними залишається його головною визначальною рисою аж до революційних подій 1917 року.

20-і роки ХХ ст. знаменують початок наступного етапу розвитку демократичних ідей в Україні. Оскільки в післяреволюційні часи народницька ідеологія вже не мала прихильників, а втрата завойованої на короткий час національної незалежності та більшовицька політика розвіяли соціалістичні та комуністичні ілюзії патріотично налаштованих українських емігрантів, це спричинило еволюцію багатьох колишніх соціалістів у бік цінностей традиційної ліберальної демократії. Таким чином, прагнення соціальної справедливості, яке завжди було пріоритетним для більшої частини українських демократів, поступилося прагненню до громадянської та національної свободи.

Відмічається, що українським вченим-демократам, що спричинилися до розробки державницької проблематики, було притаманне нехарактерне для їх західноєвропейських однодумців поєднання боротьби за утвердження громадських свобод, наднаціональних принципів демократії з національним питанням, устремлінням до побудови національної держави. Поряд з цим, з західною демократією їх поєднувала ідея республікансько-демократичної державності, яка в дихотомії народ (нація) – держава мала реалізувати домінування права народу (нації) над правом держави.

Автор дисертаційної роботи також зазначає, що розвиток демократичного напрямку політичної думки міжвоєнного періоду тісно пов'язаний з діяльністю Українського вільного університету у Празі, в якому працювали С. Дністрянський, С.Рудницький, О.Ейхельман, С. Шелухін та Р. Лащенко. Рефлексії з приводу причин поразки українського визвольного руху 1917-1920 рр., активними учасниками якого вони були, привели їх до розуміння необхідності розробки та наукової аргументації засад майбутньої держави та чинників її побудови.

Ідеї про необхідність і підстави її створення стали стрижнем теоретичних концепцій носіїв ідеї державності. Особливу увагу вони приділяли обґрунтуванню з правових позицій самостійницьких прагнень українців, звертаючись як до екскурсів в історичне минуле (вивчення історико-юридичних підстав приєднання України до Росії Р. Лащенком), так і до теоретичних надбань суспільної науки новітнього часу. Стосовно останнього відмічається, що визнане Лігою націй право народів на самовизначення демократи (С. Дністрянський, С. Шелухін, О. Ейхельман) проголошували головною підставою державницьких устремлінь українського народу. Як показує аналіз, цей новий принцип побудови післявоєнного світу став для них і принципом реальної політичної практики, і політичною філософією, а його реалізація означала реалізацію однієї з основних ідей ліберальної демократії, а саме визнання народу джерелом верховної влади в країні.

У розділі здійснюється аналіз конституційних проектів, запропонованих представниками демократичних кіл української міжвоєнної еміграції С. Дністрянським та О. Ейхельманом. Зазначається, що для вивчення тенденцій розвитку політичної думки означеного періоду має особливе значення дослідження цих документів, які є зафіксованим у правовій формі відображенням політичних принципів та настанов їх авторів. Визначено, що основною рисою обох проектів було законодавче забезпечення реалізації права народного волевиявлення та широке застосування принципів безпосередньої демократії: референдумів, зборів, всенародних опитувань, а також надання права законодавчої ініціативи, права критики діючого законодавства і діяльності органів державної влади окремим професійним організаціям і широким верствам населення. Поряд з цим, дослідження основних положень зазначених документів, а саме означення правового статусу, порядку утворення та характеру взаємин в системі державної влади, дало дисертанту змогу зробити висновок про те, що їх автори виявляли прихильність до різних типів республіканської форми правління – президентської (С. Дністрянський) та парламентської (О. Ейхельман).

Особлива увага приділяється характеристиці основних тенденцій розвитку в означений період ідеї федералізму, що мала значний вплив на український національний рух початку ХХ ст. Відзначається, що особливість її сприйняття представниками української політичної думки кінця ХІХ – початку ХХ ст. полягала перш за все в оцінці федералізму не тільки в якості принципу державного устрою, а й методу організації нових суспільних відносин та було тісно пов'язана з розвитком демократизму в Україні. Започатковану народниками і М. Драгомановим традицію на початку ХХ ст. продовжив М. Грушевський. Аналіз його політичних поглядів показав, що ідея впровадження федералізму в