LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Політика. Політичні науки → Альтернативні концепції державності в політичній думці української міжвоєнної еміграції в Європі

ідеології (захоплення селянством як єдиним носієм національної самосвідомості та підкреслення волі мас як найвищого авторитету).

В розділі аналізується внесок Д. Донцова у розвиток українського націоналізму, проводиться думка про те, що його ідеї, публіцистична та громадська діяльність стали ще одним поштовхом у виділення радикальної течії в українському визвольному русі. В довоєнний час творчість автора зосереджувалася в основному на розвитку теми формування національної еліти, поряд з якою він займався і розробкою тактичних питань націоналістичного руху, його організаційного оформлення – ОУН, не вступаючи, при цьому, формально у її члени. Пропаговані в роботах Д. Донцова періоду 20-30 років ідеї про необхідність формування так званого "ідеалістичного світогляду", примату волі над розумом, культ боротьби і жертвенності, фанатизм і вождізм знайшли своє відображення і в практичній діяльності ОУН, і в її програмах.

Поряд з цим зазначається, що хоча в його ідеології був закладений принцип диктатури та пропагувалося створення тоталітарної монопартійної держави, сам Дмитро Донцов в означений період не займався створенням політичної програми націоналістичного руху, а передусім ставив перед собою завдання визначити елементи, на яких в подальшому могла б базуватися боротьба за національне визволення, орієнтири зовнішньої та внутрішньої політики українського визвольного руху.

Будова держави, її організація та форми цікавили представників націоналістичного табору значно менше, ніж питання, пов'язані з проблемами формуванням нації. В основу політичної доктрини націоналізму був покладений постулат орієнтації на власні сили, впровадження серед народних мас ідей націоналізму. Не вважаючи принциповим питання форми держави, представники націоналістичного напрямку ( Д. Андрієвський, М. Сціборський) все ж відкидали можливість утвердження монархії передусім з огляду на брак монархічної традиції, а введення республіканського устрою розглядали в якості вимушеної альтернативи одноособовому правлінню. Як свідчать опрацьовані документи, введення диктаторського правління розглядалося теоретиками націоналізму, зокрема М. Сціборським, в якості тимчасової міри, необхідної для закріплення здобутків революції. Поряд з цим проголошувалась необхідність впровадження в політичну організацію майбутньої української держави монопартійності, ідей суспільного солідаризму та синдикалізму як противаги парламентській демократії. Проведене дослідження дозволяє авторові стверджувати, що запропонована модель визначала майбутнє України як держави панування етнічних українців з авторитарним політичним режимом та сильною централізованою владою.

У висновках підбиті підсумки дослідження.

Зазначається, що здійснені в період між двома світовими війнами теоретичні розробки ідеї державності мали суттєву відмінність від політичних концепцій довоєнних часів, зумовлену як наслідками революційних подій 1917 – 1920 рр., й, відповідно, збагаченням українців досвідом визвольних змагань, так і змінами в інтелектуальному середовищі української еміграції міжвоєнної доби, пов'язаними з посиленням впливу консервативної та націоналістичної ідеологій.

Відповідно до ідеологічних основ автор виділяє три основні напрямки розвитку політичної думки міжвоєнної еміграції, представники яких займалися питаннями державного будівництва: демократизм, консерватизм та націоналізм.

Кожен з означених напрямків зробив свій внесок у формулювання ідеї державності. Зокрема, демократи велику увагу приділяли розробці питань правового оформлення ідеї народовладдя, консерватори - впливу морально-етичних і культурних регуляторів на організацію суспільно-політичного життя та ролі провідної верстви в державотворчому процесі, націоналісти – питанням політичної суб'єктності нації.

Рефлексіювання минулого та проведення представниками різних політичних течій історичних досліджень мало дві мети: доведення окремішності українського народу через доказ існування власної історико-культурної традиції та виділення національної історико-політичної традиції як фактору національної злагоди при виборі шляхів державотворення. Ідеї щодо чинників державотворчого процесу базувалися передусім на твердженні про необхідність внутрішньої організації нації та її провідної верстви, формування в українського народу активної національної свідомості.

Пошуки оптимальної для України форми державного правління були пов'язані з ідеологічними настановами носіїв ідеї державності. В розглянутих концепціях вирішення питання про джерела влади та фактори її легітимності визначало вибір форми правління майбутньої держави. Консерватори наголошували на необхідності запровадження спадкової монархії англійського типу, демократи та націоналісти були прихильниками республіканської форми державного правління, вважаючи джерелом влади, відповідно, народ, державу, персоніфіковану в особі монарха - чи українську націю.

Особливістю державотворчих концепцій міжвоєнного періоду було визнання представниками всіх політичних течій необхідності використання принципу розподілу влади в організації державного життя України.

Вчених, які спричинилися до розробки державницької ідеї, незалежно від їх політичних уподобань, об'єднувало намагання відійти від партійного представництва при формуванні вищих органів державної влади.

За формою державного устрою майбутня незалежна Україна вбачалася більшості носіїв державницької ідеї унітарною республікою, однак з обов'язковим впровадженням широкого самоуправління адміністративно-територіальних одиниць. Федералізм як форма державного устрою знайшов своє відображення лише в проекті конституції О. Ейхельмана.

Оскільки в означений період категоріальний апарат політичної науки знаходився у стадії формування, категорія політичного режиму не була предметом спеціального дослідження українських вчених. Однак аналіз їх робіт дозволяє стверджувати, що представники демократичного напрямку орієнтувалися на формування демократичного політичного режиму, націоналісти – авторитарного, консерватори – класократичного.

Таким чином, період між двома світовими війнами став для української політичної думки одним із найбільш плідних, оскільки праці, написані в цей час, стали відображенням можливості поєднання теоретичного аналізу з досвідом державного будівництва 1917-1920 рр. Їх автори роздумували не тільки над тим, якими шляхами завоювати незалежність, а й намагалися обґрунтувати принципи самоорганізації української спільноти, окреслити засади майбутньої держави. Альтернативне бачення шляхів державного розвитку, пов'язане з власними ідеологічними настановами представників національної інтелектуальної еліти, не відкидало, поряд з цим, і пошуку об'єднуючого фактора, що уявлявся як важливий чинник державотворчого процесу. Ця особливість державницьких концепцій міжвоєнного періоду є дуже актуальною і в наш час, коли знову постає потреба у виділенні спільного підґрунтя для вирішення проблем економічного, політичного та культурного життя українського народу.



Список опублікованих автором праць

за темою дисертації


  • Мошак О.В. С. Дністрянський: до питання про співвідношення права та політики // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт,1998. – Вип. 3-4. – С.88-91.

  • Мошак О.В. З історії вітчизняної політичної думки: С. Томашівський про українську національну ідею // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт,1999. – Вип. 6-7. –


  •