LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Політика. Політичні науки → Анархія як соціально-культурний феномен (аксіологічний аспект)

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського







Хромова Ольга Ігорівна



УДК 305.8: 124.5






АНАРХІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

(АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)




09.00.03. – Соціальна філософія та філософія історії




Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук













Сімферополь - 2000


Дисертацією є рукопис.


Робота виконана на кафедрі психології і соціології Донецького державного технічного університету, Міністерства освіти і науки України


Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Ніколко Володимир Миколайович,

Таврійський національний університет

ім. В.І. Вернадського, професор кафедри філософії


Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор

Ялі Іван Олександрович,

Донецький державний університет економіки і

торгівлі, завідуючий кафедрою філософських

наук

- кандидат філософських наук, доцент

Чемшит Олександр Олександрович

Севастопольський державний технічний

університет, завідуючий кафедрою філософських

і соціальних наук


Провідна установа - Запорізький державний університет,

кафедра філософії, Міністерство освіти і науки

України, м. Запоріжжя


Захист відбудеться " 12 " жовтня 2000 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4, конференц. зал)


З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (95007 м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).


Автореферат розісланий " 8 " вересня 2000 р.




Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кремінський О. І.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ



Актуальність теми дослідження. В наш час дедалі більш очевидною стає неможливість за допомогою виключно пізнавальних методів осмислити велику кількість явищ навколишнього світу і, особливо, світу людських стосунків. Тому, поряд із теоретико-когнітивним підходом, все більш важливе значення в пізнанні та освоєнні соціального буття набуває ціннісний, аксіологічний підхід.

Процеси, що відбуваються в сучасному світі, глибокі і радикальні зміни у всіх сферах політичного, соціально-економічного і культурного життя суспільства не укладаються в традиційні схеми розуміння еволюції соціальних систем. Сьогодні цілком очевидно, що суспільство розвивається не тільки за лінійними законами, не на основі суворого детермінізму, або, принаймні, не всі процеси, що відбуваються в суспільному житті, можна пояснити тільки з позицій детермінізму. І історичний процес являє собою аж ніяк не послідовну логічну зміну суспільно-економічних формацій, а скоріше, боротьбу людей за реалізацію в дійсності тих або інших цінностей.

Саме цінності лежать в основі менталітету суспільства. Вони є інтегративною основою як для будь-якого індивіда окремо, так і для соціальної групи, нації, усього людства в цілому. Цінності забезпечують зв'язок між індивідом і соціальною структурою суспільства; визначають, зрештою, напрямки соціального розвитку.

Проблема цінностей особливо загострюється в так звані "переламні", кризові епохи. Та й самі кризи в суспільному розвитку, як правило, спровоковані руйнацією ціннісної основи соціуму. Якщо пануюча система цінностей поставлена під сумнів, починається болісний процес руйнації старих ціннісних орієнтирів, пошуку і зміни суспільством і окремими його членами нових сенсожиттєвих цілей та ідеалів. І лише на шляху здобуття нових цінностей можливий вихід із кризи.

Українське суспільство в останнє десятиліття переживає період трансформації соціокультурної парадигми, а виходить, і зміни, у першу чергу, ціннісних орієнтирів. Ми живемо в епоху "переоцінки цінностей", тому аналіз фундаментальних явищ соціального життя з позицій аксіології набуває сьогодні особливо актуальне звучання.

Одним із таких явищ соціального життя виступає анархія. У радянському суспільстві склалося негативне відношення до цього явища, що дотепер не переборено. Вважається, що анархія і хаос, анархія і свавілля, анархія і розруха - синоніми. Негативний і утопічний характер анархізму як вчення про анархію - бездержавний суспільний устрій - приймається за аксіому. Донедавна періодично з'являлися статті, що ховали анархізм. Про це говорить, наприклад, назва статті А.Л. Нікітіна - "Заключний етап розвитку анархістської думки в Росії". Прихильники анархічного буття суспільства в літературі найчастіше виглядають принизливо. Проте, всупереч песимістичним прогнозам, анархізм як політичний рух існує і сьогодні в країнах Європи та Америки, а також в Україні та Росії. Крім того, ХХ сторіччя переконливо довело, що страхіття тоталітарного режиму не йдуть ні в яке порівняння з нібито анархічним "хаосом".

Водночас, якщо не всі, то, принаймні, окремі риси цього явища можна спостерігати в різноманітних сферах життя суспільства, хоча воно і не осмислюється як таке, тим більше не виражається вербально. Взагалі, анархія, як вона подана в даному дослідженні – це певний стан суспільства, в якому ослаблена або повністю знищена державна влада, і соціальний ідеал якого представлено в роботах ряду мислителів ХІХ – початку ХХ століть. Цей термін слід відрізняти від терміну "анархізм", що означає суспільно-політичну та філософську течію, яка відкидає необхідність державної влади для регулювання суспільними процесами та пропонує замінити будь-які форми примусової влади вільною та добровільною асоціацією індивідів. Філософське вчення про анархію в роботi позначено також термінами "анархічна теорія", "анархічне вчення".

ХХ сторіччя іноді називають "віком юрб", "віком мас", віком громадянського або віком відкритого суспільства. Парадоксально, але це так: і марксистсько-ленінське вчення про комунізм як бездержавну суспільно-економічну формацію, і теорії громадянського суспільства, і гасла теоретиків відкритого або постіндустріального суспільства – не є чимось іншим, як деякими модернізаціями теорії анархізму.

Виходить, анархізм як теорія відбив стійку тенденцію соціальних змін: поступове ослаблення ролі державного регулювання громадського життя; а також першим зазначив,