LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Політика. Політичні науки → Аспект комунікантів дискурсу британських парламентських дебатів

УДК 811.11'42

Т.С. Завітна,

здобувач

(Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна)

Аспект комунікантів дискурсу британських парламентських дебатів

У статті розглянуто аспект комунікантів дискурсу британських парламентських дебатів. Запропоновано модель основних та другорядних учасників, вивчені суттєві характеристики основних комунікантів

Антропоцентризм як методологічне підґрунтя дискурсології зумовлює необхідність всебічного аналізу людського фактору в мовленні й визначає актуальність такого аналізу.

Уперше увага лінгвістів до учасників комунікації була спрямована в прагмалінгвістиці [1; 2; 3; 4]. Подальші доробки значно розширили межі досліджень та залучили в їхнє коло широкий спектр факторів – етнокультурних, соціальних, психологічних тощо [5; 6; 7]. Відомо, що при будь-якому підході до побудови моделі комунікативного акту визначальними є поняття адресанта або мовця, адресата та мовного твору (тексту, висловлювання). При цьому вказують на те, що мовець вступає в комунікацію не як глобальна особистість, у якій злиті всі її складові, а як особистість "параметризована", яка виявляє в акті мовлення одну зі своїх соціальних або психологічних ознак. Також підкреслюється важливість фактору адресата [1], висловлюється думка, що адресати різняться своєю комунікативною сутністю в плані виконання ними різноманітних комунікативних функцій, на підставі чого виділяють власне адресата, адресата-ретранслятора, квазіадресата, непрямого адресата, со-адресата [4].

Вивчення аспекту комунікантів є важливою складовою дискурсивних розвідок [5; 7; 4]. Ґрунтуючись на результатах вказаних дослідників, вважаємо за необхідне розглянути специфіку комунікантів у дискурсі британських парламентських дебатів (ДБПД), який виступає об'єктом нашого дослідження.

Метастатті – моделювання аспекту комунікантів ДБПД шляхом аналізу комунікантів за ознакою їхньої участі (за критерієм комунікативно-позиційного статусу) та за їхніми соціальними й психологічними ознаками.

Досліджуючи параметри комунікантів, автори відносять до визначальних: 1) мовну компетенцію; 2) національну приналежність; 3) соціально-культурний статус (соціальна приналежність, професія, посада, культурні норми та звичаї, рівень освіти, місце проживання, сімейний стан); 4) біологічні дані (стать, вік, стан здоров'я, наявність або відсутність фізичних недоліків); 5) психологічний тип (темперамент, елементи патології); 6) поточний психологічний стан (поточні знання, цілі та інтереси); 7) ступінь знайомства комунікантів; 8) усталені смаки, пристрасті та звички; 9) зовнішній вигляд (одяг, манери) [2: 7]. Ці ознаки мають неоднакову значущість, їх вплив залежить від типу комунікації. Для дослідження ДБПД, з огляду на його інституціональність [8: 148], із перелічених вище параметрів найбільш важливими є соціальний статус комунікантів; в окремих випадках також психологічний тип та поточний психологічний стан можуть набувати питомої ваги.

Відомо, що в процесі комунікації її учасники виявляють себе як соціальні особистості. Це демонструє тісний взаємозв'язок між мовою та суспільством. З одного боку, комунікативна функція мови полягає у створенні та підтриманні соціальних відносин, а з іншого – саме мова надає інформацію про соціальний статус комуніканта. Вираження соціального статусу становить собою індикацію приналежності людини до тієї чи іншої суспільної групи та права й обов'язки людини, що звідти випливають [6: 6]. Соціальна роль комуніканта, яка є, з одного боку, динамічним, функціональним аспектом статусу (статус розуміємо як сукупність постійних, об'єктивно заданих соціальних характеристик індивіда [9: 142]), а з іншого – стандартизованою одиницею діяльності, виступає в конкретній ситуації як фіксований стереотип діяльності. Співвідношення ролей комунікантів конструює системи рівно- та різностатусних відносин, включаючи або виключаючи механізм підпорядкування. Мовець має певний статус та в конкретній ситуації виконує приписану йому роль у спільній діяльності, співвіднесену із відповідною роллю адресата, який має власний статус [9: 142]. За умов спільності ролей (парламентар, учасник ДБПД) соціальні ознаки комунікантів є варіабельними; їхня релевантність визначається вербалізацією в ДБПД. Таким чином, релевантним для нашого дослідження є поняття соціального статусу комуніканта.

Також учасники комунікації є особистостями, що належать до певного психологічного типу, який зумовлює особливості їхньої комунікативної поведінки [10: 151], та перебувають у різному емоційно-психологічному стані, що може бути вербалізованим у ДБПД.

Очевидно, що особи-учасники спілкування мають і певну комунікативно-позиційну роль. Г.Г. Кларк та Т.Б. Карлсон виділяють такі ролі:

  • мовець – особа, яка здійснює мовленнєвий акт;

  • учасники;

  • адресати;

  • випадкові особи, що слухають (ті, хто слухає, але яких мовець не збирається включити до осіб, що "беруть участь" в ілокутивному акті, але які все ж таки його чують).

Розподіл ролей мовець здійснює за допомогою таких засобів, як спосіб конструювання висловлювання в реченні й обрання позиції, в яку мовець ставить себе по відношенню до аудиторії [3: 282-283].

Таким чином, до традиційної діади комунікативно-позиційних ролей – мовець (адресант), адресат – додається ще одна – слухач, що відрізняється від адресата за критерієм адресованості мовлення та/або можливості/неможливості зміни комунікативно-позиційної ролі.

На думку науковців, комунікативно-позиційні ролі ієрархічно впорядковані: мовець завжди знаходиться в більш виграшній позиції, ніж адресат, оскільки він створює висловлювання або текст, тоді як адресат тільки сприймає та перероблює його. Але статус адресата вищий за статус слухача, у свою чергу статус слухача вищий за статус третіх осіб, які не приймають участь, але згадуються під час комунікації [2: 8]. Спрямованість на адресата є важливою характеристикою мовця, тому типи адресатів при всьому їх розмаїтті співвідносяться з типами мовців [6: 139]. Слухачі також різняться за своїми комунікативними правами та обов'язками, на підставі чого класифікуються, зокрема, на слухачів із постійним статусом та слухачів із перемінним статусом [11: 61].

Використовуючи вищезазначене, проаналізуємо за цими параметрами комунікантів ДБПД. Ядро комунікантів ДБПД складають учасники – члени парламенту, які потенційно володіють комунікативно-позиційною роллю мовця і в кожний конкретний момент спілкування виступають як мовець, адресат, слухач з перемінним статусом.

Інші комуніканти утворюють дві групи:

  • такі, що присутні в Палаті Громад, але не можуть брати участь у дебатах: присутні в галереї (Strangers' Gallery) Палати Громад, представники мас-медіа. Вони згадуються в промовах членів парламенту як guest, visitor, public, members of the public [12: 9];

  • такі, що можуть ознайомитися зі змістом парламентських дебатів або спостерігати за ними у режимі реального часу: